Віденський конгрес. Після перемоги над Наполеоном, Австрія відмовилася від Бельгії, яка була включена до складу Нідерландів. До Відня перейшли Далмація, західна частина Істрії, острови в Адріатиці, колишня Венеціанська республіка і сусідня італійська провінція Ломбардія, в провінціях Тоскана, Парма і Модена був встановлений контроль династії Габсбургів. Значна частина польської Галичині була повернена Австрії, а в 1846 р. була анексована невелика Краківська республіка, єдина вільна ділянка Польщі, збережена в 1815 р. Завдяки створенню Німецького Союзу у 1815 Пруссія отримала переважаючий вплив на розпорошені німецькі землі.
Канцлер імперії, Меттерніх неодноразово радив створити парламент з представників різних народів Австрії і надати провінційним сеймам реальні повноваження. Клемент фон Меттерніх. Внутрішня політика визначалася в основному імператором Францем I. Державні чиновники тримали всю сферу освіти і учнів під жорстким контролем. Глава відомства цензури, граф Йозеф Седльніцкі, забороняв літературні твори, ворожі абсолютизму імператора або релігії, а організації, запідозрені в політичній єресі, зазнавали гоніння. Журналістам було заборонено навіть вживати слово «конституція» (але, підтвердження цьому немає). Франц I(Імператор Священої Римської імперії 1792 - 1806)(Імператор Австрійської імперії 1804 - 1835)Фердинанд І(Імператор Австрії 1835-1848)
Передберезневий період. У Франції в 1830 році спалахнули масові заворушення. Добу від 1830 р. до революції 1848 - 1849 рр. в історії Австрії називають передберезневим періодом. Революції 1848-1849 В 1848 році в Парижі знов відбулися масові заворушення (такі події в історії називають революцією). У Відні, Чехії, Угорщині та італійських провінціях також прокотилася хвиля безпорядків. Імперії Габсбургів загрожував розпад. Групи студентів і ремісників та ліберально налаштованої буржуазії вимагали, щоб князь Меттерніх пішов у відставку з державних посад і в країні була ухвалена конституція. Двір Габсбургів погодився. 75-річний Меттерніх, який був протягом двох поколінь «скелею порядку», втік до Англії. Франц Йосиф І(Імператор Австрії 1848-1916)Відень у травні 1848 р.
Австрійські Установчі збори скасували кріпацтво. Це стало головним досягненням революції. У жовтні 1848 р. Відень пережив другу хвилю масових заворушень. Імператорська армія придушила повстання. Князь Фелікс Шварценберг, присвоїв диктаторські повноваження, замінив імператора Фердинанда I його 18-річним племінником, Францом Йосифом. Був розроблений проект конституції, що передбачав створення федерального законодавчого органу за участі різних національних груп та рівність націй. Фелікс Шварценберг. КОНСТИТУЦІЇ АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ4 берез. 1849 За Конституцією 1849 року двопалатний парламент зосереджував в своїх руках законодавчі функції. Нижня палата обиралася, верхня, по суті, призначалася австрійським олігархатом, фактично імператором. Імператор мав повноваження глави держави та керував виконавчим органом (урядом).
Чимало зробили для національного відродження чехів Йозеф Добровський (1753—1829), автор праць з історії мови та культури чехів, і Йозеф Юнгман (1773—1847), який створив підручник чеської літератури та чесько-німецький словник. Йозеф Добровський. Йозеф Юнгман. Видатними діячами словацького відродження були Ян Коллар (1793—1852), поет, автор збірок словацьких народних пісень, і Людовіт Штур (1815—1856), який розпочав створення словацької літературної мови. Ян Коллар. Людовіт Штур
Вагомими були здобутки «будителів» західних українців. Михайло Поп-Лучкай (1789—1843) створив першу на західноукраїнських землях «Граматику слов’яноруську» та шеститомну «Історію карпатських русинів». Михайло Поп - Лучкай«Граматика слов’яноруська»«Історію карпатських русинів»Історик Денис Зубрицький (1777—1862) дослідив історію галицьких українців, корінного населення краю, в «Описі історії народу руського». Зубрицький Д.І.
Лайош Кошут. В Угорщині на вимогу Кошута віденський двір надав Угорщині практично повний контроль над її внутрішніми справами при збереженні династичних і військових зв'язків з Австрією. Кріпаки були звільнені, були обіцяні широкі громадянські свободи. Але угорські політики відмовляли в елементарних людських правах нечисленним народам королівства, яких в сукупності було більше, ніж угорців.1849.14.ІV - Кошут проголосив незалежність Угорщини. Оскільки австрійський уряд не мав достатніх військових сил для придушення повстання, він звернувся за допомогою до російського царя Миколи I. Той відгукнувся негайно, і російські війська завдали смертельного удару по угорському повстанню. Залишки угорської автономії були повністю ліквідовані, сам Кошут втік. Микола ІКоли вже здавалося, що династія Габсбургів знаходиться на краю загибелі, Ломбардія і Венеція підняли повстання, була відроджена Венеціанська республіка. Однак австрійські війська придушили заколот і відновили панування Австрії над італійськими провінціями і всім Апеннінським півостровом.(особиста думка: «Таким чином, спроба розвалити державу не вдалася»)1861. літо - в Пешті за дозволом Франца Йосифа I розпочалися засідання Державних зборів — місцевого законодавчого органу.Їхні депутати вимагали відновлення незалежності Угорщини.
В країні діяло кілька церковних конфесій — католицька, протестантська, православна, уніатська та інші.Імператор Австрії одночасно був і королем Угорщини. Право голосу мали лише власники якогось майна. У районах компактного проживання національностей діяли власні конституції, існували місцеві парламенти (сейми) й органи самоврядування. Франц Йосиф I1848-1916 рр. Австро-Угорщина була середньорозвиненою аграрно-індустріальною країною. В Угорщині, Хорватії, Галичині, Трансильванії майже третина оброблюваної землі належала великим поміщикам. За окремими валовими показниками (виплавка сталі) імперія в другій половині XIX ст. випередила Англію та Францію. Промислово розвиненими були Австрія й чеські землі. Шість найбільших монополій контролювали видобуток майже всієї залізної руди й понад 90 % виробництва сталі. Однак загалом в Австро-Угорщині переважала дрібна й середня промисловість. Німецький і французький капітали активно інвестували в базові галузі промисловості — видобуток нафти, металургію, машинобудування.
На початку XX ст. багатонаціональна Австро-Угорська імперія зазнавала глибокої кризи через національні та робітничі рухи. Метою національних рухів, що формувалися в другій половині XIX ст., було створення власних незалежних держав. Боротьба за мову — національну мову викладання в школах, університетах, національну мову літератури, рівні права національних мов у діловодстві й армії. Цей рух очолювали «Національна ліга» (італійські землі), «Матице школьська» (чеські землі), «Матице словенська» (Словенія), «Народний дім» (Галичина) та інші.1880 - Відень був змушений встановити на чеських землях рівноправність німецької та чеської мов в офіційному діловодстві. Народний Дім у Львові. 1849 - 1939 рр.
Транслейтанія. Ціслентанія. Ціслентанія. Австро-Угорщина складалася із двох частин: Ціслентанії і Транслейтанії. Ціслентанія (Австрійська імперія) об'єднувала Верхню та Нижню Австрію, Чехію (Богемія, Моравія), Силезію, Галичину (Західна, Східна), Північну Буковину, Штирію, Зальцбург, Тіроль, Форальберг, Каринтія, Крайна, Австрійське Примор'є, Далмація, Боснія і Герцеговина. Транслейтанія (Угорське королівство) включала Угорщину, Хорвато-Славонію. Австрія. Богемія. Моравія. Силезія. Галичина. Угорщина. Верхня. Нижня. Чехія. Західна. Східна. Північна. Буковина. Штирія. Зальцбург. Тіроль. Форальберг. Каринтія. Крайна. Австрійське. Примор'є Далмація. Боснія іГерцеговина. Хорвато – Славонія
Австро-Угорщина була однією з найбільших держав Європи. На її території проживали:австрійці (23,5 %),угорці (19,1 %),чехи та словаки (по 16,5 %),серби й хорвати (по 16,5 %),поляки (10 %),українці (8 %),румуни (6,5 %),словенці, італійці, німці та інші народи. До 1914 року, на початок Першої світової війни Австро – Угорщина залишалася в межах кордонів 1878 року.