Презентація "Бароко як перший загальноєвропейський мистецький напрям"

Бароко Перший загальноєвропейський мистецький напрям

Бароко — перший літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть. Термін «бароко» був уведений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками — класицистами.

Бароко (італ. barocco – дивний, химерний; португ. рerola barocca – перлина неправильної форми) – напрям у літературі та мистецтві. Бароко стало першим спільним художнім стилем, що поєднав Західну та Східну Європу (у т.ч. Україну). Бароко зародилося й досягло найвищого розквіту в Іспанії.

Провідні риси літератури бароко Тяжіння до збуреного зображення світу; Глибоке бачення конфліктності й парадоксальності буття; Драматичне зображення життя як арени дії антагоністичних сил; Змалювання реальності через символи та алегорії;

Провідні риси літератури бароко У творах змальовано “світ, що не знає спокою”: усе рухоме, плинне, звідси й улюблені образи: водограї і ріки, струмки й водоспади, бурі й вітер) Улюблені теми: примхлива гра випадку, різка зміна долі персонажів. Космічні масштаби, “образна гігантоманія” (героями творів постають Усесвіт, Сонце, Місяць, Земля).

Ключові поняття бароко Пишна декоративність. Ця риса притаманна не лише художній літературі, а й іншим видам мистецтва: архітектурі (чудернацька ліпнина на храмах і світських будівлях), живопису (феєрверк яскравих фарб, перенасиченість картин розмаїтими орнаментами й дрібними деталями).

Ілюстрація до збірки віршів Луї де Гонгори “Самотність” Ключові поняття бароко Антитеза і контрасти. Інтенсивне використання оксюморонів – поєднання непоєднуваного: “людина – звір”, “живий труп” і т.п. Антитеза стає не лише одним із художніх засобів, а й провідним принципом будови творів. Метафоричність. Улюблені барокові метафори: “життя – це сон”, “світ – це театр”, “світ – лабіринт”, “світ – книга”. Афект. Митці прагнули викликати у читача здивування й афект, аби потім через емоції впливати на його розум.

Філософія та естетика бароко Розквіт європейського літературного бароко припадає на XVII століття, яке поєднує дві великі епохи — Ренесанс і Просвітництво. Бароко, що приходить на зміну Ренесансові, тривалий час розглядалося як зворотний бік останнього, як «реакційне» мистецтво. Однак подібний погляд на таке складне й суперечливе явище, яким є бароко, вкрай однобічний і поверховий. Правильніше вбачати в бароковому напрямі синтез мистецтва двох епох — Відродження та Середньовіччя (Готики). Дійсно, бароко звертається до змісту й форм готичного мистецтва. Але воно аж ніяк не відмовляється від ренесансних культурних здобутків.

Проте бароко має цілу низку оригінальних стилістичних і поетичних рис. Барокова література рухлива й динамічна, їй притаманні трагічні напруженість і світосприйняття. І хоча художня концепція бароко так само гуманістично спрямована, як і ренесансова, в ній, на відміну від світлого, оптимістичного, життєрадісного мистецтва Відродження, посилюються настрої песимізму, скепсису, розчарування. Людина, згідно з провідною бароковою ідеєю, це піщинка у Всесвіті. Життя її — скороминуще, в ньому панують випадок і фатум. Найпоширенішими темами літератури бароко стають «Memento mori!» (пам’ятай про смерть!) і «Vanitas» (суєта). Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є спасінням від скорбот життя. Життя в дисгармонійному й хаотичному світі є гіршим за смерть.

Людина бароко, на відміну від цільних натур літератури ренесансу, є роздвоєною. Людина бароко — це, за образом англійського поета Дж. Донна, черв, який плазує у бруді та крові. І разом зі скороминучим життям приреченої людини мають загинути всі явища природи, взагалі все, що живе.

Часто-густо дійсність для письменників барокового напряму втрачає свою реальність. Вона стає примарною та ілюзорною. Взагалі протиставлення реальності і ілюзії — один з найхарактерніших елементів барокового світосприйняття. Недарма Кальдерон називає свою драму «Життя є сон». Дві дійсності — реальна і містифікована — співіснують. Нерідко Всесвіт тлумачиться в бароко як мистецький твір. Звідси — поширені барокові метафори: «світ-книга» і «світ-театр».

Поетика бароко Поетика літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Поетика бароко органічно «сплавляє» символіку з побутовим натуралізмом, аскетику  — з гедонізмом, сакральне  — із жартівливим. Для митців бароко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати. За допомогою метафори все можливо поєднати. Головне, аби таке примхливе сполучення вражало й було дотепним. Парадоксальне поєднання «непоєднанного» покликане вражати й дивувати.

Однією з типових рис літератури бароко є його інакомовність. Інакомовність спричинена й такими рисами барокової поетики, як символізм, алегоризм, емблематизм. Отже, ускладненість стає ще однією характерною рисою літератури бароко. За барочною естетичною концепцією, твори мають бути важкими для сприйняття. Як наголошував Б. Ґрасіан, «чим важче пізнається істина, тим приємніше її осягнути». До того ж, від твору вимагалася можливість різних його тлумачень.

Ключові постаті в літературі бароко Іспанія: Педро Кальдерон, Ф.де Кеведо, Л.Гонгора; Італія: Дж.Маріно. Англія: Джон Донн; Німеччина: А.Гріфіус, М.Опіц; Польща: Я.Кохановський, Я.А.Морштин. Україна: Л.Баранович, І.Величковський, І.Галятовський, Ф.Прокопович, Г.Сковорода, М.Довгалевський.

Висловлювання щодо бароко дослідника цієї доби Сергія Артамонова: «Бароко — хворобливе дитя, народжене від потвори-батька і красуні-матері». Прекрасна Античність, яка відродилась за доби Ренесансу, і похмура тінь середньовічного аскетизму — це і є батьки бароко. Дитина у таких неподібних батьків вийшла незвичайна, на що натякає сама назва доби -- «химерний», «дивний», «вибагливий», «незвичайний».

Підготувала учитель зарубіжної літератури Кременецького ліцею імені Уласа Самчука Т.Мельник 2018 рік