29 травня о 18:00Вебінар: Філософія для дітей: закордонні та українські практики

Презентація "Борис Грінченко - мовознавець"

Про матеріал

У презентації описано причини, мету та етапи роботи над "Словарем української мови" Б. Грінченка. Слід підкреслити, що Словарь української мови” за ред. Б.Грінченка був завершенням усього попереднього розвитку української лексикографії.

Зміст слайдів
Номер слайду 1

Мовознавча діяльність Бориса Грінченка Автор презентації – учитель української мови та літератури Ванівського НВК “Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дитячий садок”Івасенко Олександра Степанівна

Номер слайду 2

План{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Борис Грінченко – лексикограф. Слайд 3“Більше працював, ніж жив…” (робота над “Словарем української мови”)Слайди 4-15 Правопис у “Словарі…”Слайди 16-18 Характеристика лексичного складу “Словаря української мови”Слайди 19-25 Оцінка словника. Слайди 26-28 Значення словника. Слайди 29-30{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Борис Грінченко - автор букваря. Слайди 31-34 Список використаної літератури. Слайд 35

Номер слайду 3

Борис Грінченко – лексикограф Борис Грінченко відомий у багатьох сферах української науки і культури. Але серед багатьох здобутків Б. Д. Грінченка є праця, яка дозволяє назвати його видатним і навіть унікальним ученим. Це "Словарь української мови" (К., 1907-1909), створений і відредагований ним протягом двох з половиною років на початку нашого століття (загальний обсяг слів – 68 тисяч). Цей словник має для української науки і культури таке ж значення, як словник В.І. Даля для російської, словник Лінде для польської, словник Гебауера для чеської.

Номер слайду 4

“Більше працював, ніж жив…”(робота над “Словарем української мови”) Довгий час дискусійним залишалося питання: Б. Грінченко - упорядник чи автор «Словника»? Більшість дослідників наукової спадщини вченого назвали його упорядником. Але М. М. Пилинський у статті “Словник Б. Грінченка. Міфи і факти” спростовує цю думку і переконливо доводить, що Б. Грінченко - автор «Словника української мови» і заслуговує за цю працю великої шани. Словник Б. Грінченка увібрав у себе досвід і традиції словникарства на Україні. Він високо оцінений сучасною мовознавчою наукою, хоч довгий час залишався маловідомим для широкого загалу українців, особливо в 40-50 рр. (наприкінці 50-х рр. було здійснено його ксероскопічне видання).

Номер слайду 5

Відомо, що історія словника, який приніс Грінченкові особливе визнання, сягає часів «Основи» — першого українського громадсько-політичного та літературно-мистецького журналу, що виходив у 1861–62 роках у Петербурзі. Власне П. Куліш оголосив про намір надрукувати український словник. Він вже повідомив прізвища осіб, які сприяли йому в зборі матеріалу — Т. Шевченко, М. Костомаров, О. Маркович та інші. Однак робота затрималась, а зібрані матеріали потрапили 1864 року до Києва. Тут під керівництвом П. Житецького їх почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені. Робота над словником то жвавішала, то затихала. На кінець XIX століття вже важко було назвати когось із відомих українських діячів, котрі не внесли своєї частки у формування картотеки (В. Білозерський, Ганна Барвінок, А. Свидницький, І. Манжура, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, П. Чубинський, М. Старицький та багато інших).

Номер слайду 6

Матеріали для “Словника…” збирали упродовж тривалого часу такі відомі українські вчені, письменники, культурні діячі, як: Микола. Костомаров. Ганна. Барвінок

Номер слайду 7

Микола ЛисенкоІван Манжура. Олександр Русов. М. Драгоманов. Михайло СтарицькийІван Нечуй-Левицький

Номер слайду 8

Панас Мирний П. Житецький Павло Чубинсьий

Номер слайду 9

На той час Борис Дмитрович Грінченко був широко відомий по всій Україні як громадський діяч, літератор, знавець української мови. Але він мав лише звання народного учителя, а не був дипломованим ученим. Через це «патентовані філологи» не погоджувалися передати редагування словника «самоукові». Та це були формальні причини. У першу чергу на перешкоді стала нетерпимість Б. Грінченка до «старих українофілів». Однак багато хто розумів, що Б. Грінченко «як окремий робітник – однак не має собі тепер рівного».

Номер слайду 10

Редакція журналу “Киевская Старина'' у 1902 р. передала всі зібрані матеріали Б. Грінченкові. Він перевірив і переробив їх за всіма літерами щодо вибору слова, його пояснення, добору й уточнення ілюстративного матеріалу. Потім значно розширив реєстр “Словника” новими матеріалами народної та літературної мови. Були використані записи самого Б. Грінченка та його дружини Марії Миколаївни Загірньої. Залучено було ще й матеріали, які зібрали П. Житецький. І. Нечуй-Левицький, Д. Яворницький. Багато часу забрало переведення матеріалів “Словника “з правопису, що мав назву "ярижка", на український фонетичний правопис.

Номер слайду 11

Слід зазначити, що словникарська праця здавна перебувала у колі інтересів письменника. Ще тринадцятирічним, будучи учнем третього класу Харківського реального училища, він почав складати український словник. Вчителюючи у приватній школі X. Д. Алчевської, разом з дружиною М. Загірньою збирав народну лексику, а 1888 року на сторінках журналу «Зоря» порушив питання про необхідність прискорення роботи над словником. Разом з дружиною вони опрацювали в той час 16 тисяч слів і довели словник до літери Д. Збереглися й списки 113 джерел, з яких подружжя, працюючи в Олексіївці, вибирало слова. Нарешті великий працелюб отримав можливість здійснити свою мрію. Беручись до словника, зізнався він у листі до Д. Ткаченка від 34.06.1902 року: «…думав я, що се справді буде редактування, однак зараз же виявилося, що се буде складення нового словаря з того матеріалу, який дали «Киевская старина» та з свого...». І далі: «Бачите, в сьому словарі тільки 52 тисячі слів, а се ж мізерія перед справжніми скарбами нашої мови».

Номер слайду 12

Починаючи роботу, Грінченко зробив підрахунок щоденного обсягу матеріалу, який необхідно було опрацювати, щоб своєчасно завершити справу. Але виявилося, що отриманий від «старої громади» матеріал потребує первинної обробки, тому на початку він планував «щодня робити 120 слів», та, боячись не встигнути до строку, він з 8 жовтня 1903 року переходить на ще більш напружений графік: « 157 слів на день треба робити», а з 26 січня 1904 року планує перейти на 173 слова на день.

Номер слайду 13

Красномовно характеризують обсяг вкладеної Б. Грінченком праці його примітки на полях словника: «З початку літери Б... все написано наново», «На Д додатків до 500 слів», «Е... мало одне слово», «Літери Ф не було взагалі». Він додав до словника багато свого матеріалу, а все зроблене до нього, грунтовно переглянув, від чого кожна з «готових» карток, як свідчили його сучасники, була густо змережена червоним чорнилом. За угодою з редакцією, словник не повинен був вийти за межі 52–53 тисяч слів, а «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року — мовляв, пізніше мова стала «нечистою».

Номер слайду 14

Так виглядав “Словник…” Бориса Грінченка

Номер слайду 15

Охоче вводив упорядник у словник матеріали власних кореспондентів. Так, у листі до І. Франка він просив надіслати йому «терміни, що в'яжуться з добуванням нафти». У редагований ним словник він збирав мовне багатство всієї тогочасної України — як Східної, так і Західної. Його друзі та однодумці подивляли, з якою посвятою, наполегливістю працював Б. Грінченко над словником. У його київському помешканні, здавалося, не було незайманого місця, скрізь: на столі, кріслах, канапі, на підлозі, наче очікуючи, коли їх позбирає великий сподвижник українського слова, позліталися диво-птиці — слова великого європейського народу. В листі до В. Гнатюка Б. Грінченко напівжартома писав: «Словарь роблю... і руками, і ногами, і зубами.»

Номер слайду 16

Правопис у “Словарі…” У передмові до словника Грінченко зазначив, що у виданні його «прийнятий той правопис, який вжито в українських паралелях в "Словаре русского языка, составленном Вторым отделением Императорской академии наук" і в той же час вживається і в наукових та інших виданнях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Грінченко дипломатично не згадав рекомендацій спеціально створеної комісії Другого відділення Імператорської академії наук, до якого звернувся відповідальний за друкування словника В. М. Доманицький. Комісія на окремій нараді запропонувала: Літери ї не вживати для позначення м’якості приголосних перед і. Не позначати через ь м’якості приголосних з, с, ц перед сполуками губних приголосних із і: звір, сміх, звізда. Вживати ё для передачі йотації о та м’якості приголосних перед ним. Роздільну вимову позначати не апострофом, а за допомогою ь: пьять, зьїсти. У відповідних іменниках середнього роду писати подвійний приголосний та –я: знання, а не знаннє. Відповідні африкати позначати буквосполуками дж, дз. Не відбивати асимілятивних змін у дієслівних формах перед –ся: даєшся, дається , а не даєсся, даєцця. Передавати проривний дзвінкий задньоязиковий приголосний буквою ґ.

Номер слайду 17

Б. Грінченко відстояв написання йо, ьо та апострофа. Ці елементи “галицької” орфографії він застосував у публікації «Словаря украинского языка» (апостроф уживав і після губних приголосних перед є, ї, я, ю, висловився за вживання тільки і після м’яких приголосних). Усупереч правилам НТШ Б. Грінченко велику групу загальних назв, згідно з наддніпрянською вимовою, надрукував із початковою буквою и: идол, ижиця, икати, илкий, инакий і похідні від нього, индик, иржа, Ирід (Ирод), искра, ич та багато ін. Дуже близький до «Грінченкового» правопису є правопис, що його був вживав Є. Тимченко. Справді, Б. Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало нашій орфографії національного обличчя. Та цей правопис все-таки використовували не в усіх деталях. Наприклад, у російсько-українському словничку географічної термінології, укладеному Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти (1917 р. ), не вживається апостроф: згірья, скамьянілість.

Номер слайду 18

Використовуваний і відстоюваний ним правопис дістав назву "грінченківка". Питанням правопису присвячена спеціальна праця ученого "Три питання нашого правопису. З додатком А. Ю. Кримського", свої погляди на окремі правописні моменти Б. Грінченко виклав ще в 1-й праці "К вопросу о правописании украинского языка". Правопис Грінченка ліг в основу правопису, схваленого правописною комісією на чолі з професором Іваном Огієнком у 1918 – 1919 рр. Більшість з відстоюваних Б. Грінченком правописних правил входять і до сучасного діючого правопису. Працював як історик та теоретик української графіки і орфографії, його правописні праці до сьогодні не втратили своєї цінності як джерела з історії появи ряду букв українського алфавіту та історії української орфографії.

Номер слайду 19

Характеристика лексичного складу «Словаря української мови» За визначенням Г. Й. Горецького, „Словарь української мови” за ред. Б. Грінченка – це „українсько-російський перекладний словник” [3, с.135]. Український реєстр його становить 68 тисяч слів. В кінці VІ тому є додаток – „Крестныя имена людей”. Г. Солоіденко дещо уточнює таке визначення. Вона вважає, що даний словник є „… по-перше, перекладним словником з елементами тлумачного, по-друге, філологічний з елементами енциклопедичного. За принципом побудови реєстру – це словник алфавітного типу з деякими елементами гніздової системи. У ньому поряд із перекладом слова або тлумаченням його значення подається досить докладний опис відповідного поняття”.

Номер слайду 20

Діалектна лексика у „Словарі української мови” відображає майже всю поняттєво-логічну систему навколишнього реального світу, а тому й групується  в окремі лексико-семантичні та тематичні групи, такі як сільське господарство, транспорт тощо. А наявність лексики української флори і фауни, народних промислів і ремесел, обрядів, народного вбрання, ігор, яка супроводжується докладним описом відповідних понять, перетворює його на унікальний етнографічно-енциклопедич-ний довідник. Досить широко представлена українська фразеологія, усталені в народі форми привітання, віршування тощо. Автор подає фразеологію у гнізді слова, з яким вона зв’язана. Г. Й. Горецький наводить приклад: при слові верба маємо такі фразеологічні звороти: „У його на вербі груші ростуть; Вербу носити почав”; при слові вітер: „Шукай вітра в полі; На вітер підняти; Пішло з вітром, за вітром; Іди по три вітри” та ін.[3, с.143]. Словник насичений багатим і часто унікальним ілюстративним матеріалом, зокрема великою кількістю прислів’їв та приказок. Але при деяких словах приклади-ілюстрації не наводяться. Це можна вважати недоліком даного словника.

Номер слайду 21

Не заперечуючи ролі запозичень для позначення абстрактних понять і досягнень „новітнього культурного життя”, Б. Грінченко разом із тим наголошував обмеженість їхнього використання, застерігав від надмірностей уживання, що, на його думку, повинно було б стати важливою умовою збереження народної основи української літературної мови. Більш різку позицію він займав щодо русизмів, полонізмів, германізмів – складових лексики південно-західного діалекту, які мали загальноукраїнські відповідники. Г. Солоіденко пояснює це ще одним виявом у редактора турботи про розвиток української літературної мови: побоювання щодо можливості зміни діалектної бази української літературної мови, загроза якої здавалася йому цілком реальною. Про слова реєстру, засвоєні з інших мов, у передмові сказано: „Ми взагалі уникали включати їх у словник, але коли траплялося знаходити, що в мові виробився вже якийсь вираз на основі запозиченого кореня,…то ми, подаючи його, приєднували до нього всі ті слова цього кореня, які вживаються в літературній мові. Іноді подавалися також слова особливо вживані і до яких разом з тим був приклад. Звичайно, вибір слів при таких способах був досить довільний, але ми виправдували себе почасти тим, що така ж довільність у виборі так званих „іноземних” слів помічається і в словниках інших мов” [3, с.140].

Номер слайду 22

Значну частину запозичених слів  у словнику Б. Грінченка можна, за словами М. Пилинського, „віднести до якоїсь спеціальної тематичної галузі”[9, с.29].Їх можна охарактеризувати як специфічний шар книжної лексики. Сюди належать слова типу акуратний, амбіція, арена, архив, гармонія, герб, делікатний, емблема, казус. Близькою до них є група слів, що стосуються переважно літератури, театру, різних мистецтв, взагалі розвитку культури. До неї входять слова типу автобіографія, автограф, автор, гумор, елегія, журнал, поема, поет.  У „Словарі…” представлена і запозичена лексика, що стосується школи, освіти, назви наук, деяка наукова термінологія, ряд слів, що відображають розвиток техніки: авдиторія, академік, вакація, екзамен, інститут, кандидат, кафедра, клас, лекція, парта; астроном. Ряд запозичених іншомовних слів відображає розвиток суспільно-політичного та економічного життя та права. Сюди належать такі слова як авдитор, агент, апелювання, арешт, вексель, депутат, економія.

Номер слайду 23

Всі реєстрові слова у словнику подаються з наголосами. Іноді зустрічаються випадки неправильного наголошення слів (напр., вісімка, дерев’яний). Але такі випадки, очевидно, є друкарськими помилками. До ботанічних назв даються в словнику їхні означення латинською мовою (наприклад, Медуниця, ці, ж. Раст. Медунка Pulmonaria L. Agustifolia.). Стилістичні позначки при словах бувають дуже рідко, причому вони найпростіші, майже виключно такі: „дЂтск.”(наприклад, слова биця, вава і под.), „насмЂшливое слово”(наприклад, при  рутити), „брань”( про вайло дурне). До українських слів подаються  російські відповідники або пояснення російською мовою. При перекладах автор виявляє добре знання значень українських слів, хоч іноді, за словами Г. Й. Горецького трапляються „неправильні переклади або недогляди (напр., випатрати не значить „испачкать”, як дає словник, а выпотрошить)”[3, с.142].

Номер слайду 24

Деякі словникові статті

Номер слайду 25

Номер слайду 26

Оцінка “Словаря…”Б. Грінченко не тільки упорядкував призбирані матеріали, але й додав тисячі нових слів, коментуючи їх за найавторитетнішими виданнями. Праця, завершена у 1904 р., здобула високу оцінку фахівців, а 1906 р. Російська Академія відзначила «Словник» другою премією ім. М. Костомарова. Академік О. Шахматов писав: «Працю, упорядковану Б. Д. Грінченком, можна визнати найкращим малоросійським словником, порівняно з усім, що досі вийшло. Безпосереднє знайомство з джерелами, багатство матеріалу, добутого як з них, так і з живих народних говорів, ретельна обробка кожного слова, що супроводиться поясненням його значення, посиланнями на всі джерела й приклади, — усе це виділяє «Словарь української мови» з усіх спроб лексикології цієї мови, які йому передували». У 1907–1909 роках 4-томний «Словарь української мови» обсягом 68 тисяч слів побачив світ.

Номер слайду 27

Щоб уявити велич зробленого Б. Грінченком за два роки удвох із дружиною Марією Загірною (літературне ім’я, а дівоче – Марія Миколаївна Гладиліна) та при допомозі таких світочів української науки, як Володимир Гнатюк, Іван Франко, – досить згадати, що Інститут мовознавства АН УРСР за майже 70 років колективом близько 150 науковців видав 11-томний СУМ, в основі якого лежить попсований Словарь української мови. Попсований, бо з нього вилучили всі слова на репресовану комуністами літеру «ґ», випали слова на «и» (истик, инший тощо), а натомість було напхано дієприкметникових, дієприслівникових, зменшувальних та збільшувальних форм. Вилучено було питомо українську лексику на підставі того, що деякі слова «вчені» вважали «застарілими», «архаїчними», «маловживаними», «розмовними», «діалектними» і т. ін. Василь Яременко 

Номер слайду 28

І. Огієнко сказав: “Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як слід збірної праці письменників всього ХІХ-го століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні”.

Номер слайду 29

Значення “Словаря…”«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузько локальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника, Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії. Українська частина словника надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б. Грінченком правописом, т. з. грінченківка, що увібрала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. Російський академік О. Шахматов дав «Словарю…» високу оцінку — на Загальних зборах Петербурзької АН 1905 «Словареві української мови» присуджено другу премію М. Костомарова. Найважливіша недостача цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, тому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо.

Номер слайду 30

Словник Б. Грінченка довгий час залишався джерелом існування в українській мові літери Ґ , що незаслужено була вилучена з нашого алфавіту на початку 30-х років і повернена в 90-ті. Словник Б. Грінченка відбиває багатство виражальних засобів української мови ХІХ - початку XX століття. Він фіксує народну розмовну і фольклорну мову, дібрану з різноманітних етнографічних джерел земських видань, а також записану з живих уст. У словнику зібрана лексика, що широко використовувалася Т. Шевченком. І. Котляревським, М. Коцюбинським, Панасом Мирним, Лесею Українкою та іншими майстрами української словесності. Про це писав сам Борис Дмитрович: “Кращими ж для нашої роботи письменниками ми вважаємо тих, як більш чи менш майстерно володіючи словом, у той ж час черпали свій словесний матеріал безпосередньо з народної мови. До таких відносимо старіших письменників: Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітку, Макаровського, Шевченка, М. Вовчка, Г. Барвінок, Симонова і потім П. Куліша, особливо в його творах п'ятдесятих і шістдесятих років“

Номер слайду 31

Борис Грінченко – автор букваря. Саме тоді (у 1888 році), коли "не вільно було друкувати ніяких українським книжок до науки дітям чи дорослим", Б. Грінченко склав свій буквар під назвою "Українська граматика до науки читання й писання". Письменник розповідав: "Я сам написав усю граматику друкованими літерами та й учив по ній читання й писання свою дитину і чужих дітей, щоб рідною мовою озивалася до їх наука". Але вперше надруковано цей підручник було лише у 1907 році в Києві після офіційного визнання царським урядом "малороссийского наречия". Граматика складається з чотирьох частин: власне буквар, читання після азбуки, прописи і звернення "До вчителів" (методична стаття, де автор подає поради щодо методики роботи з підручником).

Номер слайду 32

У своєму букварі Грінченко пропонує зразки косого письма малих і великих букв, а також слів і фраз з ними. Вправи для письма подано послідовно, що, без сумніву, сприяло виробленню навичок правильного каліграфічного письма. Проаналізувавши матеріал букваря, можна сказати, що методична побудова вивчення кожної букви, якої додержувався Б. Грінченко, є вдалою. Практика Грінченка збігається з поглядами сучасних методистів. Букварна частина граматики поділена на 29 параграфів. Кожний включає предметний малюнок із підписом, до якого входить нова літера, окремі слова, речення, а згодом і невеликі оповідання. Автор відзначає, що намагався розташувати літери у такому порядку, щоб спочатку йшли легші для вимови звуки, і щоб вистачило матеріалу для читання. З другого параграфа в підручнику вміщено окремі письмові вправи граматичного характеру та поради вчителям про те, як слід організувати виконання учнями таких вправ.

Номер слайду 33

Щодо алфавіту, поданого в "Українській граматиці", то Б. Грінченко в методичній статті "До вчителів" зауважив: «Я взяв повний український алфавіт з 33 літер, тобто: всі ті літери, якими пишуться слова української мови, не викидаючи й літери Ґ , без якої нема змоги обійтися». Особливої уваги заслуговують уміщені в букварній частині, а також у розділі "Читання після азбуки" тексти. Автор поставив перед собою завдання - давати матеріал, повністю зрозумілий дітям, йдучи від легкого до складного, і цікавий за змістом. Хороший знавець фольклору, Б. Грінченко використав прислів'я, приказки, загадки, народні вірші. Спеціально для граматики він написав невеликі оповідання за мотивами народних сюжетів. Цей матеріал дібраний з урахуванням педагогічної доцільності, спрямований на виховання чуйності,чесності, почуття дружби, поваги до праці та навчання. Б. Грінченко ознайомлює дітей з визначними іменами в українській літературі. У підручнику вміщено вірші Т. Шевченка, Л. Глібова, Є. Гребінки.

Номер слайду 34

Завершити даний огляд хочу рядками з мініатюри подільського поета Володимира Олійника "Сад Грінченка" з його дебютної збірки "Скрипка вічності" (1990): Він душу мав творця-садівника... Його терпляча, любляча рука Плекала ревно рідне древо мови, Зростивши вічне диво – Словника. Дійсно, Грінченківський сад квітне й буяє, і майбутнє у нього прекрасне.

Номер слайду 35

Список використаної літератури. Кравченко М. В. Формування Б. Грінченка як мовної особистості // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. – Вип.6. – Донецьк: Дон. ДУ, 2000. – С.148–152. Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах / За ред. Тарасенко М. Ф. - К.: Либідь, 1997. - 328 с. Погрібний А. Г. Борис Грінченко: Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1988. - 268с. Русова С. Пам’яти Б. Грінченка // Народний учитель. – 1910. – № 10. – С. 2 Словарь української мови: В 4 т. - К.: Наук.думка, 1996-1997. - Надруковано з вид. 1907-1909 рр. Фотоспособом. Шубравська М. Яворницький Д.І.: Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К., 1972 Яценко М. Т. Грінченко Б. Д. // Українська літературна енциклопедія — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії ім. М. П. Бажана, 1988. — Т.1. —С. 408—409.

pptx
Додано
27 червня 2018
Переглядів
521
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку