Презентація "Cолом'яний бичок"

Українська народна казка Cолом'яний бичок

Наш урок цікавим буде!Казку люблять усі люди!І дорослі, і малі,Тобто, й наші школярі. Будемо ми працювати,Й руку вправно піднімати. Казка кличе нас усіх,Починаємо мерщій!..

Чистомовки. Жив жучок Між бурянами,Жив без тата і без мами. Жив і жив,І не тужив,Жовтим листям Ворушив. Чечір-вечір, чечір-вечір. Хтось воркує біля печі. Чорні лапи, вуса, ротик,Чечір-вечір, чорний котик!

• Сірий, зубатий, по полю блукає, ягнят шукає. • Взимку спить, влітку - вулики ворушить. • Вовку-брату я сестриця, а зовуть мене…Загадки:

Я — бичок-беремлячок, Солом'яний у мене бочок.Із соломи дід зробив,Бік смолою засмолив. (Солом'яний бичок)

Казка «Солом`яний бичок»Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданщиком, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають! Що зароблять — то проїдять, та й нема. От баба і напалась на діда: «Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою». — «Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі той бичок здався?» — «Зроби, я вже знаю навіщо». Дід — нічого робить — взяв зробив солом’яного бичка і осмолив його смолою. Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь. Наскочив на бичка: «Хто ти такий? — питає. — Скажи мені!» А бичок і каже: «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!» Бичок нічого, мовчить. Ведмідь тоді його зараз за бік, давай смолу оддирати. Оддирав-оддирав, та й зав’яз зубами, та ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — ні! Затяг того бичка бозна-куди. От баба прокидається, аж бичка і нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: «Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий!» Дід вискочив, оддер ведмедя, взяв і закинув його у погріб.

От на другий день, ще ні світ, ні зоря, баба уже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!» Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка: «Хто ти такий, скажи мені!» — «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». — «Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то сучого сина собаки обідрали». — «Бери!» Вовк зразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв-драв та зубами й застряв, що ніяк уже і не оддере. Що хоче назад — то ніяк... Він так вовтузається з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка уже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув. Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Біжить лисичка: «Хто ти такий?» — питає бичка. «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений,- смолою засмолений». — «Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку; сучого сина хорти трохи шкури не зняли!» — «Бери!» Ув’язла і лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала. Дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика піймали.

От як назбиралось їх, дід сів над лядою у погребі, давай гострить ніж. Ведмідь його й питає: «Діду, навіщо ти ніж гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та зробить з тієї шкури і собі й бабі кожухи». — «Ой не ріж мене, дідусю, пусти лучче на волю; я тобі багато меду принесу». — «Ну, гляди!» Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: «Діду, навіщо ти ножа гостриш?» — «Щоб з тебе шкуру знять та на зиму теплу шапку пошить». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену». — «Гляди!» І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: «Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?» — «У лисички, — каже, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять». — «Ой не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей, і курей принесу!» — «Ну, гляди!» І лисичку пустив. Остався один зайчик. Дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає, а він і каже: «У зайчика шкура м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички і капелюхи». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі стьожок, серьог, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!» Пустив і того.

От переночували ту ніч. коли на ранок, ще ні світ, ні зоря, аж — дер-дер! Щось до діда в двері. Баба прокинулась: «Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить; піди подивись». Дід вийшов, коли то ведмідь цілий улик меду припер. Дід узяв мед, та тільки що ліг, аж у двері знову — дер-дер! Коли вийшов — аж повен двір овець вовк понагонив. От незабаром лисичка принесла гусей, курей — усякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, серьог, намиста доброго... І дід рад, і баба рада. Взяли попродали овечки та накупили волів, та став дід ходить тими волами у дорогу, та так розбагатіли, що не треба лучче. А бичок, як не стало вже треба, поти стояв на сонці, поки й розтав.

Які дійові особи вам зустрілися у казці?Як закінчилася казка?Який герой вам сподобався найбільше?Хто автор казки? Чому казка має таку назву?Запитання до казки

Словникова робота: майданник, мички пряла, смола, пряде кужіль, пасти, обідраний, днище, льох, вовтузитися, стьожок, серьог.

Робота з казкою: Як жили дід і баба? Скільки всього було героїв?- Знайдіть і прочитайте діалоги бичка із ведмедем, вовком, лисичкою та зайчиком. - Знайдіть і прочитайте уривок твору, в якому розповідається, як змінилося життя діда і баби.

Підсумок уроку: Про що ми сьогодні говорили на уроці?Яку казку прочитали?Чи цікавою для вас була казка?