Презентація "День української хустки"

Українська хустка

У якій країні ми живемо?Хто ми за національністю?Ми – українці. Нація волелюбних, щирих, привітних людей. Наші пісні – зачаровують, природа – надихає, історія вчить, традиції і звичаї - зацікавлюють, обереги – захищають від зла і горя. А які національні обереги ви знаєте?

7 грудня у день Святої Катерини , українки всього світу кутаються у квітчастий головний убір своїх мам і бабусь. Свято започатковане в Україні в 2019 році. Цього дня українки беруть участь у флешмобі « Зробити фото з хусткою».

«Хуста»- «хистка» від слова хистити, захищати. Вона захищає голову, плечі людини від холоду, спеки, дощу і вітру, заміняла спідницю і плащ. Хустка – це таємниця, у багатьох народів світу вона була символом покровительства жінки і її оберегом, захистом від зла.

З давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. Також хустка була маркером соціального стану жінки: молоді жінки носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідні – із дешевших..

За часів Київської Русі жінки використовували як головний убір убруси — рушники білого кольору, часто прикрашені вишивкою, укладені навколо підубрусника (невеликої м’якої шапочки, що збирала та прикривала волосся). Убрус зав’язували або підколювали під підборіддям. Його краї покривали плечі жінки. У теплу пору року убрус могли закріпити обручем, а в холоди надівали поверх нього хутряну шапку. Особливо цінним вважали убрус із шовкового оксамиту, який передавали з покоління в покоління.

З часом на місце убрусу прийшов очіпок, на який зверху надівали намітку (серпанок чи перемітку). Потім в моду ввійшли хустки з яскравим квітковим орнаментом (часто на чорному фоні), запозичені з півдня — Молдови, Болгарії, Туреччини. На Великдень і Різдво носили яскраві багаті хустки, у будні дні — стримані, простіші.

Колись хустки в Україні вишивалися шовком. Орнамент на хустках був переважно геометричний, потім увійшов у моду рослинний орнамент – квіти троянд, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів…

Якщо кути хустини зашивали густим узором, то простір у середині лишали без прикраси або заповнювали дріб­ними квадратиками, ромбами, трикутниками. Вишивали переважно червоними нитками, іноді додавали синіх або жовтих, однак ніколи не використовували тільки синього чи жовтого кольорів.

Хустка – щоденний одяг. Тому можна простежити таку закономірність: у молодих головний убір зав’язували переважно під бороду, а в старих жінок – ззаду голови. У різних областях України жінки та дівчата пов’язують хустку по-різному: фатою, чалмою, під шию, під потилицю, шляпкою, короною, роблять ріжки, вузлик або чіпляють квітку.

РАНТУХ - головний убір заміжньої жінки в Галичині — біла, тонка хустка

ЗАВІЙКА – полотняна хустка на Буковині

Лемківська хустка. Яворівська хустка і бавниця, Львівщина. Хустка і очіпок, Черкащина. Гуцулка в терновій хустціХустка. Гуцульщина. Хустка і очіпок, Львіщина. Центральна Україна, ХХ ст. Хустки, Київщина

Багато скарбів наші бабусі ховали колись у скрині. А там знаходились: віночок – символ  віри, надії, любові,рушник – символ долі,хустка – берегиня вроди.

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня повинна була наповнюватись хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися перед гостями і сусідами. Я – не панна, я – господиня,У мене хусток повна скриня.

Крім побутового, хустка в Україні має ще й обрядове значення. Народні обряди, пов’язані з хустиною, супроводжували дитину від самого народження

Сповивали новонароджене малятко в біленьку мережану льолю – хустинку, яку традиційно передавали від роду до роду, коли вперше в купелі плескалося немовля. Добрий час, добрий час,Ангелята при нас. Розстелили м’якеньку хустинку,Щоб заповити маленьку дитинку.

Коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав’язувала хліб у білу хустину, щоб не забував батьківського порогу. Дай мені, мамо, хустку на щастя, Хай буде на згадку вона, Щоб не була поміж нами далека Навіть чужа сторона.

Коли до дівчини приходили свати, вона виявляла незгоду виходити заміж врученням гарбуза. Якщо парубок був до душі, то нареченому дарувала хустку.

Під час вінчання молодих людей їхні руки пов’язують хусткою. Не люди з’єднали, а з’єднав Бог навіки,На щастя, на долю, на довгий вік. 

Свято весілля завершувалося покриттям голови нареченої хустиною. .

А ще у скрині кожної господині мала бути звичайна ситцева хустка. Нею не зав’язували ні голову, ні шию, а нею зав’язували миску зі святою вечерею і несли до хрещених.

Українська хустина, дівоча і жіноча прикраса, незмінна супутниця у житті прекрасної половини людства, оспівана у піснях, завжди була вагомим доповнюючим елементом жіночого народного одягу.

Хустка у сучасній модіВона продовжує залишатися вживаним елементом і у сучасному вбранні.«Бабусину хустку» як головний елемент використовують у своїх колекціях сучасні дизайнери одягу.

А може, і у вас є старенька бабусина хустка, яка зберігає тепло й затишок, але ви не знаєте, яким скарбом володієте…

Продовжи речення. Мені сьогодні сподобалося………Я розкажу своїм батькам…….

Великі і малі, прості і ситцеві, золотисті, шовкові, шерстяні, пухові, квітчасті, однотонні, з орнаментами та різними візерунками. Вони дивовижні, вони надихають і підносять, вселяють любов і гордість за свій народ, за його історію, вселяють віру в майбутнє. Тож, не соромтеся нести матусям, бабусям хустинки-дарунки як вічний оберіг!

Хочеться вірити , що від сьогодні хустка буде не лише модною деталлю на один день, а й предметом благоговіння перед одним із національних символів, оберегом.