Презентація для учнів 10 класу з громадянської освіти "Поняття прав дитини. Конвенція ООН про права дитини. Захист прав дитини в умовах збройного конфлікту. "

Які права мають діти. Права дитини в умовах збройногоконфлікту.

Як у дітей з’явилися права У різних країнах встановлена певна вікова межа, переступивши яку, людина досягає повноліття. Дорослі можуть одружуватися, розпоряджатися власним майном, вільно подорожувати, здійснювати фінансові операції, тобто повною мірою користуватися своїми правами. До цього віку дитині притаманні певні особливості фізичного та психологічного характеру, які відрізняють її від світу дорослих, а саме фізична беззахисність, залежність від рішень батьків, інших дорослих тощо. До кінця XIX століття права дитини не були захищені юридично. Не існувало організацій, які б опікувалися захистом прав дитини.

Цікава інформація У деяких країнах закони про захист тварин були прийняті раніше, ніж закони про захист прав дітей. В одній справі (1874 р., Балтимор, США) прийомних батьків 8-річної Марі Елен Вільсон, яку систематично жорстоко били в сім’ї, змогли притягнути до відповідальності за погане ставлення до доньки лише на підставі чинного закону про захист тварин. Громадський робітник церкви знайшов дівчинку, яка серйозно хворіла через постійні побої, вона була прив’язана до ліжка та харчувалась лише хлібом та водою. На допомогу прийшли члени місцевого відділення Товариства боротьби із жорстоким ставленням до тварин. Через відсутність юридичного захисту проти такого жорстокого ставлення єдиним можливим рішенням було звинувачення батьків на тій підставі, що дівчинку визнано членом тваринного світу. Проаналізуйте випадок з Марі Елен Вільсон та поясніть, чому громадяни вирішили втрутитися. Якими могли бути наслідки, якби цього не сталося? Як поява міжнародних товариств, що відстоюють інтереси дитини, вплинула на долю дітей? Як, на вашу думку, прийняття Декларації прав дитини вплинуло на стан дотримання прав дитини у світі?

Конвенція ООН про права дитини. Конвенція ООН про права дитини стала першим в історії людства міжнародним документом, який стосується дітей і містить широкий перелік прав, включаючи особисті права і свободи дитини. Її часто називають Всесвітньою Конституцією прав дитини. Конвенція ООН про права дитини була прийнята 20 листопада 1989 р. Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй. Конвенція набула чинності 2 вересня 1990 р. На сьогодні її ратифікували 192 держависвіту, поширивши її дію на свої території. Вона є єдиним документом ООН, який ратифікувала така велика кількість держав. Україна підписала. Конвенцію 21 лютого 1990 р., ратифікувала 27 лютого 1991 року, а набула вона чинності в Україні 27 вересня1991 року.

Відповідно до Конвенції ООН про права дитини: z дитина є самостійним суб’єктом і з причини фізичної та розумової несформованості потребує особливої турботи та правового захисту; z дитина як людська істота потребує поваги до її індивідуальності, гідності та недоторканості особистого життя; z сім’я є найкращим середовищем для виховання дитини; z держава має підтримувати сім’ю, а не підміняти її у виконанні функцій

Каталог (перелік) прав дитини, що містить Конвенція, базується на таких принципах. z Принцип благополуччя дитини означає, що в усіх діях стосовно дітей, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. z Принцип рівності означає, що всі діти, незалежно від кольору шкіри, статі, етнічного походження, є рівними перед законом. z Принцип поваги до прав та відповідальності обох батьків означає, що держава поважає автономію сім’ї та втручається лише за умови обґрунтованої необхідності. z Принцип допомоги з боку держави означає, що держава зобов’язана підтримувати сім’ї і надавати соціальну допомогу тим, які її потребують

Всі положення Конвенції ООН про права дитини можна умовно розділити на три блоки «Р»: Provision (забезпечення): права, які надають доступ до певних благ і послуг (освіта, охорона здоров’я, догляд тощо). Protection (захист): право бути захищеним від певних дій (погане поводження, експлуатація, насильство тощо). Participation (участь): право діяти за певних обставин і право бути залученим до процесу прийняття рішень

Як реалізуються права дитини. Про права дитини, як і про права людини, потрібно вести мову в контексті стосунків «держава–особа». Якщо дитина має право, то держава зобов’язана гарантувати їй можливість скористатися цим правом. Наприклад, право на навчання означає, що держава гарантує кожному доступ до освіти, розробляє програми навчання, готує вчительські кадри і розробляє правила, що регулюють її функціонування тощо. Якщо дитина / людина має певне право, це означає, що повинні існувати процедури його виконання (вимагання). Наявність права означає можливість висування домагання чи оскарження, інакше право залишається лише декларацією. Важливо також те, що держава не може аргументувати свою бездіяльність і відсутність гарантій з охорони прав дитини тим, що дитина перебуває на приватній території.

Як і права людини, права дитини підлягають обмеженням, але таким, що передбачені законом у демократичному суспільстві. Як правило, це здійснюється в інтересах державної безпеки та громадського спокою, запобігання злочинності, захисту здоров’я та моральності або захисту прав і свобод інших осіб. Свобода від тортур та жорстокого ставлення, свобода від рабства не можуть бути обмежені за жодних обставин. Права дитини не потрібно розглядати крізь призму стосунків «батьки– діти». Батьки опікуються дітьми і приймають рішення про їхнє виховання. Держава не може втручатися у цю справу, до того часу, поки батьки не починають нехтувати своїми обов’язками щодо дитини та зловживати владою над нею. Права дитини жодним чином не ставлять під загрозу авторитет дорослих і автономність сім’ї. Держава, визнаючи автономність сім’ї, втручається у сімейні справи лише в особливих випадках, передбачених законом.

Ознайомтеся зі змістом справи, що була подана до розгляду в Європейський суд з прав людини. Чи є тут порушення прав людини і яких саме? Спираючись на принципи та стандарти Конвенції з прав дитини, припустіть, яке рішення міг винести у цій справі Європейський суд з прав людини. Ознайомтеся з рішенням суду. Чи справдилися ваші очікування? Чи було щось в рішенні суду несподіваним для вас? Справа «Савіни проти України» (Страсбург, 18 грудня 2008 року)* У багатодітної родини, де батьки незрячі, було відібрано чотирьох дітей і розміщено їх у різних інтернатних закладах на досить великій відстані від місця проживання родини. Це рішення базувалося на тому, що подружжя, з огляду на малозабезпеченість і стан здоров’я, не могло забезпечити дітей належним харчуванням, одягом, санітарними умовами, а також організувати їхню соціальну та освітню адаптацію. Діти під час судового процесу не були заслухані, хоча старшому на той час виповнилось 13 років. Також діти були розділені й розміщені в різних закладах. Зокрема, двоє з них перебували доволі далеко від батьків, щоб вони могли регулярно підтримувати контакти

Рішення суду Європейський суд наголошує, що «взаємна потреба задоволення від перебування разом у батьків і дітей є фундаментальним елементом сімейного життя, а тому втручання до нього має відбуватися у вузьких рамках, визначених статтею 8 Конвенції. відлучення дітей від батьків означає відрізання дітей від свого коріння, що може бути виправдане лише у виняткових випадках. Наприклад, якщо дитину відбирають через небезпеку для неї, то ця небезпека повинна реально існувати. Європейський суд не знайшов достатнього обґрунтування в аргументах Уряду, що в інший спосіб проблему не можна було вирішити. Крім того, суд зауважив, що багато висновків у справі були зроблені виключно на інформації органів влади, зібраних під час обстеження проживання дітей, інших доказів, таких, як свідчення самих дітей, їхні медичні документи, свідчення сусідів, висновки педіатрів, у справі не було. При цьому не було вивчено, скільки саме і якої допомоги було надано подружжю (фінансової, соціальної чи консультативної, і чому вона не стала у пригоді. Суд визначив, що держава не виконала свого обов’язку поважати сімейне життя, не використавши ефективність інших альтернативних заходів, ніж роз’єднання батьків і дітей. Тому Європейським судом було зроблено висновок, що хоча причини, через які держава відібрала дітей, були важливими, проте вони не настільки істотні, щоб обґрунтувати таке серйозне втручання в сімейне життя подружжя.

Батьки є законними представниками дитини і представляють її інтереси перед державними органами так само, як і у випадку порушення їхніх прав. Якщо батьки не в змозі піклуватися про дитину, тоді держава зобов’язана забезпечити реалізацію її прав — надати соціальну опіку. Як і права людини, права дитини належать кожній дитині і не залежать від виконання нею обов’язків. Якщо дитина не виконує своїх обов’язків, її можна покарати, наприклад, позбавивши заохочення чи привілеїв, але не можна позбавляти прав.

Розгляньте зображення. Поясніть, які почуття у вас вони викликали. Чому наведені ситуації стали можливими? Які права дітей порушені? Які статті Конвенції співвідносяться із зображеними ситуаціями? Хто має нести відповідальність за порушення прав дитини на сучасному етапі? Як унеможливити такі порушення? Яким чином можна захистити дитину в подібних ситуаціях?

Ознайомтеся із документами, поданими нижче. Які проблеми у сфері дотримання та забезпечення прав дитини у них порушено? Якими нормами Конвенції про права дитини вони регулюються? Чому проблема дотримання прав дітей залишається актуальною? Від кого залежить вирішення названих проблем? Які варіанти вирішення зазначених проблем можна запропонувати?

Щоденно під час збройних конфліктів гинуть та отримують поранення тисячі цивільних осіб. Більшу половину цих жертв, як не прикро, становлять діти. За даними Дитячого Фонду ООН за останнє десятиліття, в ході збройних конфліктів, загинуло 2 мільйони дітей, 6 мільйонів залишилися без домівок, 12 мільйонів отримали поранення чи залишились інвалідами, і щонайменше 300 тисяч дітей-солдат беруть участь у понад 30-ти конфліктах у різних куточках світу. Такі вражаючі цифри свідчать про те, що проблема захисту дітей і донині залишається неврегульованою повною мірою. Актуальність теми зумовлена тим, що діти, залишаючись особливо вразливою категорією населення, незважаючи на зусилля більшості держав світу, залишаються основними суб’єктами-об’єктами системної дискримінації, яка особливо посилюється в умовах кризових ситуацій, зокрема, під час збройних конфліктів.

«Під час війни порушуються всі права дитини: право на життя, право бути з сім’єю і громадою, право на здоров’я, право на розвиток особистості, а також право на турботу і захист», – зазначається у звіті ООН 1996 року «Вплив збройного конфлікту на дітей». Захист дітей в умовах збройного конфлікту у міжнародному правіВ останні десятиліття захист і добробут дітей під час конфлікту став важливою частиною порядку денного міжнародної спільноти. Таким чином було розроблено низку норм і стандартів, що утворюють нормативно-правову базу для захисту дітей в умовах збройного конфлікту. Діти, що зростають в умовах воєн, захищені нормами міжнародного гуманітарного права як частина цивільного населення. Проте, з огляду на вразливість і потреби, пов’язані з дитячим розвитком, діти мають особливий захист. Деякі гарантії, передбачені міжнародно-правовими актами, стали частиною звичаєвого права.

Основні міжнародно-правові акти, що є основою для захисту дітей у ситуаціях збройного конфлікту: Конвенція ООН про права дитини (1989)Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (2000, ратифікований Україною у 2004 році)Женевські конвенції про захист жертв війни (1949)Додаткові протоколи до Женевських конвенцій (1977)Конвенція міжнародної організації праці №182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (1999)Римський статут Міжнародного кримінального суду (2002) та низка Резолюцій Ради Безпеки ООН, прийнятих між 1999 і 2009 роками. Система міжнародних угод, протоколів та інших інструментів «м’якого права» продовжує розвиватися та надавати рекомендації щодо того, як розширити захист і дотримання прав дитини під час збройних конфліктів. Однак, ефективне впровадження стандартів, передбачених цими нормативно-правовими актами, досі є значною проблемою в багатьох частинах світу, і, зокрема, в Україні.

Наразі Закон України «Про охорону дитинства» – основний закон України, що регулює ситуацію з дітьми в умовах збройних конфліктів. Згідно з ним, дитиною, постраждалою внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, вважається «дитина, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена або незаконно вивезена за межі України, залучалася до участі у військових формуваннях або незаконно утримувалася, у тому числі в полоні». Держава зобов’язана вживати всіх необхідних заходів для забезпечення захисту цих дітей, догляду за ними та возз’єднання їх із членами сім’ї (зокрема розшук, звільнення з полону, повернення в Україну дітей, незаконно вивезених за кордон). У Женевських конвенціях 1949 року та Додаткових протоколах до них 1977 року норм творці приділили увагу захисту дітей, який надається їм відповідно до положень, що стосуються як цивільного населення в цілому, так і його конкретної категорії – дітей. Однак і надалі актуальною залишалася потреба створення уніфікованого документу, який гарантував би захист дітей та їх прав.

Дякую за увагу. Презентацію підготувала Гірна У.Є. Список використаної літератури1)Громадянська освіта. 3 D Демократії: думаємо, дбаємо, діємо : методичний посібник до курсу громадянської освіти для 10-го класу закладів загальної середньої освіти : в 7-ми частинах / П. Вербицька, О. Волошенюк, Г. Горленко та ін. ; за ред. П. Кендзьора. — Львів : ВД «Панорама», 2018. 2)Матеріали із загальнодоступної вільної багатомовної онлайн-енциклопедії-Вікіпедії.3) Матеріали, фото, плакати,карикатури з всесвітної системи сполучених комп'ютерних мереж інтернет, що заходяться у вільному доступі.