Презентація до дня закоханих " Кохання в житті митців слова української та світової літератури "

Кохання в житті митців слова української та світової літератури. Презентацію підготувала вчитель української мови та літератури , зарубіжної літератури –Атарінова В. В.

Любов - це велике і, мабуть, надзвичайне почуття на світі. За любов боролися ще середньовічні лицарі, про любов сперечалися всі філософи світу, безліч талановитих людей писали книги, складали пісні, картини, вірші ... Хтось вважає, що любов - це хвороба, вона зводить людину з розуму. Можливо. Любов дає нам надзвичайно багато і, в той же час, забирає практично все.

Кохання в житті Тараса ШевченкаЇх було дев`ять – знакових жіночих постатей у бентежному і сповненому драматизму житті Тараса. Імена більшості з них ми б не знали, якби не любов до них великого поета. Найчастіше його обраниці не могли оцінити ані поетичного, ані художнього генію великого митця. Тому він втішався, переконував себе у правильності «запорозького вибору»: «Не женися на багатій, Бо вижене з хати, Не женися на убогій, Бо не будеш спати. Оженись на вольній волі, На козацькій долі, Яка буде, така й буде, Чи гола, то й гола. Та ніхто не докучає…»

Оксана Коваленко. Першим коханням Тараса Шевченка була Оксана Коваленко, про яку він писав у вірші "Мені тринадцятий минало…». Вона була на три роки молодшою і жила в сусідньому будинку. Матері їхні, дивлячись на дитячі забавки, навіть загадували одруження дітей. Проте, у звязку з тим, що Шевченко поїхав супроводжувати Павла Енгельгардта до Вільно, де й залишився навчатися, їхні долі розійшлися. Після Петербургу та Академії мистецтв, через 14 років вже вільний Тарас повернувся до рідної Кирилівки, але Оксана вже була одружена з кріпаком із сусіднього села і виховувала двох доньок.style.colorfillcolorfill.typefill.on

Кохання в житті Лесі Українки. Кажуть, що справжній поет не повинен бути щасливим. Цей вислів можна віднести до долі Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя, адже Бог дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання... Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг захистити Лесю від неї самої, від її кохання. Вона любила без міри. Для письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові.

Сергій Мержинський. Однак справжнім, великим, спалюючим і знищуючим коханням Лесі Українки був Сергій Мержинський. Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Лесю мучив туберкульоз кісток, Мержинського – туберкульоз легенів (сухоти). Він приїхав з Мінська, де служив на залізниці. Довго не заживала глибока рана на палкім серці Лесі Українки, і не раз тужливі мотиви вривалися в її поезію. Надмірне напруження, нервове й фізичне, надзвичайна перевтома дали свої тяжкі наслідки - вона знов захворіла. Тридцятилітня війна тривала з новою силою. Підступна хвороба загрожувала життю як ніколи. Треба знов лікуватися. Знов госпітальний режим і бездіяльність.

У 1895 році Осип Маковей (тодішній відомий поет, прозаїк, публіцист, критик) став редактором газети «Буковина» у Чернівцях. Переїхав туди зі Львова. Він уже у той час знав Ольгу заочно, за її творами. Тому через три дні після приїзду питає про можливість зустрічі. Кобилянська не відповідає, а за деякий час сама приходить в редакцію «Буковини». Бачить Маковея – і закохується у нього. Ще б пак: цей високий ставний блакитноокий вусань із русявою чуприною не може не запасти в душу. Та й сама Кобилянська не була такою простою сірою мишкою: модно вдягалася, носила пенсне, курила цигарки. З того часу між ними починається тісне спілкування. Він редагує її твори, виправляє «поганий стиль», допомагає видати «Царівну» в газеті, виступає її найпершим критиком. Осип був зачарований її талантом, а Ольга – самим Осипом. Згодом Ольга їде до батька до курортного містечка Кимполунґа. Запрошує Маковея на екскурсію горами. Він охоче погоджується і одразу приїжджає. Вони гуляли цілісінький день. Але от Осип більше не прийшов, хоча пробув на курорті ще тиждень. Кобилянська, звісно, ображається на нього, але розуміє, що сама у тому винна. Підозрює, що не вміє бути люб’язною та милою, можливо, зачепила його своїми іронічними дотепами. Після повернення з курорту Ольга знову шукає зустрічі з Маковеєм, розписує йому свій буденний маршрут, відверто говорить, що він може її там знайти, якщо матиме бажання. Але Осип жодного бажання не проявляв. Кобилянська дуже мучиться, плаче вночі, страждає від нерозділеного кохання. Її листи до нього дуже відверті, вона не приховує своїх почуттів. Власне, чому ж так холодно ставиться Маковей до безмежно закоханої у нього жінки? Хто знає. Про це зараз можна лише здогадуватися. Можливо, його бентежила її прихильність до феміністичних ідей. Він не знав, чого ж очікувати від тієї «нової жінки», яку так наполегливо творить з себе Кобилянська. Він навіть написав іронічне оповідання «Емансипація чоловіків», у якому висміяв модні прагнення жінок до рівноправності з чоловіками."Ольга Кобилянська - історія нерозділеного кохання"

Закохане серце Івана Франка. Дослідники вважають, що в житті поета було три жінки, яких він кохав: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська і Целіна Зиґмунтовська, але якій же саме жінці поет присвятив свою неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку «Зів'яле листя»? Сам поет скаже про це у вірші «Тричі мені являлася любов...». В нього було три кохання, три жінки: «Одна несміла, як лілея біла...», «Явилась друга — гордая княгиня...», «Явилась третя... — і очам приємно...». Та чи три це жінки або, може, одна, кохання до якої поет проніс крізь усе життя?”Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя — жіноча краса. Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита”, — писав Іван Франко.

Ольга Рошкевич. Перше світле юне кохання Франка було до доньки священика Ольги Рошкевич. Ольга була жінкою з вищого світу. Знала кілька іноземних мов, збирала фольклор, мала власні друковані праці. Познайомилася пара у 1874 році. Тоді Іван був гімназистом і прийшов у гості до свого друга і брата Ольги Ярослава. Спочатку їхні стосунки подобалися батькам, і ледь не дійшло до офіційних заручин. Однак Франка заарештовують за участь у таємній соціалістичній організації. І після цього батько Ольги забороняє будь-яке спілкування з Франком. Це не зупинило дівчину, і вони продовжували зустрічатися таємно. Однак відбувається другий арешт. Зрештою, під тиском батька Ольга виходить заміж за священика Володимира Озаркевича. Франкові вона написала: “Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш — все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками”. І справді, перші роки життя пара була одружена фіктивно, спали в окремих кімнатах, Ольга мала свободу дій. Однак згодом їхній шлюб перетворився на справжній. Франко ж написав Агатангелу Кримському: “Наша любов тяглася 10 літ”. Письменник присвятив Ользі чимало своїх творів

Чарівна Беатріче — кохання італійського поета Данте Аліг’єріВсе життя поет Данте Аліг’єрі був закоханий у Беатріче, яка жила по-сусідству. Але розмовляли лише двічі. Вперше 1274 року, коли йому було 9, а Беатріче — 8. Це сталося на святковій вечірці у будинку Портінарі, куди був запрошений батько Аліґ’єрі, який узяв із собою сина. Данте закохався у Беатріче з першого погляду.

Друга їх розмова відбулася через 9 років. Данте зустрів Беатріче на вулиці, де вона йшла, вдягнута в біле. Беатріче обернулася і привіталася з поетом. Це наповнило Данте радістю, він повернувся додому, думаючи про неї, а коли заснув, то побачив сон, який став сюжетом першого сонету з La Vita Nuova. У цьому сні перед Данте з’явилася могутня фігура, яка сказала поетові: «Я — твій Господь». В руках фігури була спляча Беатріче, вкрита червоним. Фігура розбудила дівчину і змусила її з’їсти палаюче серце поета. Після того він написав такий вірш про неї: Хто Беатріче в колі пань спізнає —Той знайде шлях до вищої мети;Хто ж їй під ласку зможе підійти —Хай в небо той подяку посилає.Її красу чеснота захищаєВід заздрості і чаду суєти,А це любов примушує цвісти. I віру, і надію окриляє. В її поставі скромно чепурній. Чесноти, повні лагідного сяння,З її принад беруть зачарування. I як нема її в юрбі гучній,Ті, що думки пошлють наздогін їй,Зворушені, зітхають од кохання.

Франческо Петрарка і Лаура де Новес. Великий поет європейського Середньовіччя, один з тих, хто стояв біля початку та закладав основи епохи Відродження, незрівнянний Франческо Петрарка (1304-1374) своєю славою багато в чому зобов'язаний прекрасній музі - Лаурі де Новес (1301-1348). Ця жінка підкорила серце поета і надихнула його на створення неповторних сонетів, які до цього дня вважаються зразком жанру. Той сонячний квітневий день, коли поет вперше побачив свою кохану, Петрарка запам'ятав на все життя. Вони зустрілися 6 квітня 1327 в Страсну п'ятницю у маленькій церковці Св. Клари в передмістях Авіньйона Він - молодий, але вже визнаний при папському дворі двадцятитрирічний поет, що зробив кілька дальніх подорожей, вона - заміжня двадцятишестирічна жінка, у якої було на той час кілька дітей (всього Лаура народила чоловікові одинадцять дітей). Білява, з величезними і добрими очима, вона здавалася втіленням жіночності і духовної чистоти.

Кохання Оноре де Бальзака. Особливо йому вдавалися жіночі образи - бальзаківські жінки, яким насправді було 30-35 років. Вони стали прикладом незрівнянної письменницької проникливості та розуміння природи протилежної статі. Бальзаку подобалися жінки старшого віку.​​Перша його кохана, Лора де Берні, була майже на двадцять років старшою за юного Бальзака."Вона була мені матір'ю, подругою, сім'єю, супутницею і порадницею, - писав Бальзак. - Вона зробила мене письменником, вона втішила мене в юності, вона пробудила в мені смак, вона плакала і сміялася зі мною, як сестра, вона завжди приходила до мене добродійною дрімотою, яка втішає біль ... Без неї я би просто помер ... Ніхто не може зрівнятися з останнім коханням жінки, яка дарує чоловікові щастя першої любові."Незважаючи на важку письменницьку працю, яка коштувала часом потоків кави і величезної втоми, як зізнавався сам письменник, він був світською людиною, ніколи не відмовлявся від товариства прекрасних жінок і веселого проведення часу."Жінка - це добре накритий стіл, який по-різному виглядає до їжі і після неї".Іноді, отримавши гонорар за свій черговий роман, він розкидався грошима і віддавався насолодам. Вважаючи, що має на це повне право. Париж гудів, обговорюючи плітки про найзнаменитішого ловеласа Франції. Завдяки його чарівності та романам, які поступово зробили його відомим, Бальзак не відчував нестачі прихильниць. Іноді вони просто засипали його листами і листівками.

Першим і останнім коханням О. Пушкіна були українки. Першим сильним почуттям Пушкіна була Анна Керн (Анна Марія Полторацька; за першим чоловіком Керн, за другим чоловіком Виноградська), якій письменник присвятив «Я помню чудное мгновение». А останнє кохання Наталя Гончарова – нащадок гетьмана Петра Дорошенка. Багатьом із Вас знайома ця садиба у с. Ярополець за старими кінофільмами: «На графських розвалинах» (1957), «Зачарований мандрівник» (1992), «Панянка-селянка» (1994).

Це село було подароване гетьману Петру Дорошенку замість платні. Тут гетьман прожив 14 років, одружився з Агафією Єропкіною, тут народився його син Олександр. У мавзолеї біля садиби й поховано «Сонце Руїни». Олександр Петрович Дорошенко став батьком Катерини Олександрівни (Загряжської) і дідом Івана Олександровича Загряжського (1749—1807). У свою чергу дочка Івана Загряжського Наталя Іванівна вийшла заміж за Миколу Гончарова і у них народилася дочка Наталія, майбутня дружина О. Пушкіна. А село Ярополець належало тещі поета і він двічі туди приїздив.29-річний Пушкін у грудні 1828 р. на балу танцмейстера Йогеля в Москві зустрів Наталію Гончарову, був «огончарований» й за три місяці Федір Толстой поїхав сватати Наталю для Пушкіна. Мати Наталії відповіла, що 16-річній дочці поспішати нікуди. Наталя тоді вважалася першою красунею імперії і сам імператор Микола І був у неї закоханий.Єдиний прижиттєвий портрет красуні зробив старший брат Карла Брюллова, Олександр.fillcolorfill.typefill.on

Пушкін любив цю акварель і часто її цілував. Поет називав Наталю «Мадонною», присвятив їй багато поезій «Пора, мой друг, пора», «Мадонна»: Исполнились мои желания. Творец. Тебя мне ниспослал, тебя, моя Мадонна,Чистейшей прелести чистейший образец.І хоч Наталі була записана під номером 113 у реєстрі амурних перемог поета, він не міг її забути, посватався вдруге. Нарешті відбулося вінчання, на якому у нареченого випала обручка і упав хрест і Євангеліє на аналої, погасла свічка. Вони прожили у шлюбі шість років, з них три з половиною роки Наталі була вагітною. У них було четверо дітей – двоє синів та дві дочки, але при пологах поет був тільки раз — під час народження першої дочки Марії. Страждання дружини були для чоловіка великим стресом, тому він вирішив більше таких заходів не відвідувати. Пушкін помер у п’ятницю, з того часу Наталя цього дня не виїздила, нічого не їла, поринала у сумні спогади. Перед смертю Пушкін попросив Наталю два роки протримати траур. Вона вдруге вийшла заміж через сім років після загибелі Пушкіна за командира лейб-гвардії Кінного полку генерала П. Ланського. Кажуть, бали, відкритий, легкий одяг, модна звичка курити призвели до появи хронічного захворювання легенів, від якого вранці 8 грудня 1863 р. упокоїлася 51-річна Наталя Гончарова, праонука гетьмана Петра Дорошенка.

Кохання Сергія Єсеніна. Неперевершений поетичний талант, популярність, любов красивих жінок не завадили Сергію Єсеніну бути одним з головних хуліганів і дебоширів Москви 20-х років. Погана слава за літератором буквально йшла по п'ятах, а міліції зверху навіть був даний наказ відправляти поета в ділянку, як тільки він з'явиться на людях в нетверезому вигляді. Пристрасть до алкоголю, метання, так властиві геніям, змушували Єсеніна здійснювати досить дивні, нераціональні, а часом і жахливі вчинки. Ми зібрали лише деяку частину скандальних історій, пов'язаних з ним.

Одружився з жінкою, яка була старша на 18 років. Про те, що Сергій Єсенін був одружений на американській танцівниці Айседорі Дункан і шлюб цей закінчився трагічно, знає кожен, а ось про подробиці зоряного союзу відомо зовсім небагато. Поет зустрів свою музу на початку 20-х років, і вже через кілька місяців пара офіційно оформила стосунки. Такий крок для Айседори, до слова, став справжнім подвигом - танцівниця була противницею шлюбу. Вона була старша за Єсеніна на цілих 18 років, відбулася в житті і в професії і зовсім не потребувала в чоловіка в традиційному для того часу розумінні. Однак хуліган і навіжений справив на Дункан незабутнє враження. Свідки стверджували, ніби через буквально кілька хвилин після знайомства на званій вечері, Айседора вже лежала на канапі, а Єсенін стояв біля прими на колінах. Вона гладила поета по голові і повторювала єдину відому їй російською фразу: «Золота голова». До речі, рідна мова чоловіка Айседора так і не вивчила, тому спілкуватися повноцінно подружжя не могло. Більш того, досить скоро закоханий Єсенін повернувся до звичного способу життя: пив, влаштовував грандіозні скандали і навіть бив дружину. Шлюб розпався, не тривав і двох років.style.colorfillcolorstroke.colorfill.type

Лев Толстой і Софія Берс: роман довжиною в життя. Все змішалося в домі Толстих. Уже кілька днів Софія Андріївна і всі домочадці не знаходили собі місця: Лев Миколайович пішов з дому. Пішов тихо, залишивши записку: «Не думай, що я поїхав тому, що не люблю тебе. Я люблю тебе і шкодую від щирого серця, але не можу вчинити інакше ... І справа не у виконанні яких-небудь моїх бажань і вимог, а тільки в твоїй врівноваженості, спокійному, розумному ставленні до життя. А поки цього немає, для мене життя з тобою немислиме ... Прощай, мила Соня, допомагай тобі Бог ». Проблеми в сім'ї Толстих почалися давно. Уже кілька місяців в будинку було неспокійно. Конфлікти між Софією та чоловіком були частими, закінчувалися сльозами й істериками. Софія Андріївна десь роздобула баночку з опіумом і шантажувала Льва Миколайовича, погрожувала неодмінно накласти на себе руки. Толстой плакав, благав дружину отямитися. На час запановує тиша і спокій, які знову змінювалися гучними скандалами і сварками. Після 48-ї річниці весілля у Льва Миколайовича почалися непритомність, що супроводжувалися сильними конвульсіями. За один вечір він міг пережити кілька таких нападів. Зібравшись з останніми силами, Толстой таємно поїхав з Ясної Поляни. Прочитавши записку, Софія Андріївна негайно взялася за виконання давньої загрози покінчити з собою і кинулася в ставок. Її врятували. Толстой в цей час був на півдорозі до Ростова, але в дорозі йому стало гірше: піднялася температура, почалася лихоманка. Дізнавшись про хворобу чоловіка, Софія Андріївна негайно кинулася за ним. Вона знайшла Льва Миколайовича у важкому стані, без свідомості на станції Астапово, в будиночку начальника станції.

Дякую за увагу!