Презентація до теми: "Життєвий і творчий шлях І.Нечуя-Левицького"

Життєвий і творчий шлях І.Нечуя– Левицького 1838 1918

Іван Левицький – це великий артист зору, це колосальне, всеобіймаюче око тої України… І.Франко

Річка Рось, оспівана І.Нечуєм-Левицьким Розлилась Рось рукавами й рукавцями поміж зеленими острівцями, розсипалась по камінні, переливаючи білу хвилю з каменя на камінь, то вигинаючи воду, наче шию лебедину, то розбиваючи її білими краплями в білій легкій, як пух, піні. І.Нечуй-Левицький. “ Рибалка Панас Круть ”

Нечуй-Левицький – це художник, творчість якого своїм корінням глибоко сягає в життя рідного народу, в його усну поезію й літературні традиції.

Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві в сім’ї сільського священика. Батько був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, у якій його син і навчився читати й писати. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.

Колишня Київська духовна семінарія, 1888р.

У семінарії захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя.

Київська академія того часу стояла дуже низько і не давала нічого для мислі…В ній панувала схоластика, од котрої висихала всяка мисль у головах студентів. Світські науки були закутані в дух теології…На студентів більше мала впливу література, що заходила збоку. Література та була великоруська… І.Нечуй-Левицький. ” Хмари ”. 1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії.

Іван Левицький під час навчання в Київській духовній академії (1861–1865). Потім рік викладає в духовній семінарії в Полтаві.

Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу.

1865 року І.Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії (1865—1866), в гімназіях Каліша (1866—1867) та Седлеця (1867—1872). Одночасно з педагогічною діяльністю І.Левицький починає писати.

Із 1866-го по 1873-й Нечуй викладає у дівочих гімназіях Царства Польського, далі 12 років у Кишиневі. Фото 1870р.

У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом з’явилися оповідання «Рибалка Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною.

1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я»(1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884).

Невдовзі письменник переїхав до Києва, де оселився на вулиці Пушкінській, у будинку №19. Тривалий час він жив, отримуючи невелику пенсію, якої ледве вистачало на харчі та плату за квартиру. До того ж ще й хвороба часто приковувала самотню людину до ліжка. Незважаючи на несприятливі умови для літературної праці, Іван Семенович за два роки написав нарис “В Карпатах”, оповідання “Невинна”, “Два приятелі” та інші твори.

І.Нечуй-Левицький уже сім років на пенсії, живе в Києві. Фото 1892р. Твори І.Нечуя-Левицького підготували грунт для дальшого розвитку української прози, яка пішла новітнім шляхом соціально-психологічного роману та повісті.

І.С.Нечуй-Левицький. Фото 1895р. Небагато знайдеться письменників, які б могли змагатися з Нечуєм-Левицьким у “почутті природи ”, в умінні її бачити й описувати. О.Білецький.

На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія». До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 1918 року.

Нечуй належить до тих щасливих талантів, що швидко здобувають собі видне місце в літературі і довго на нім остаються. І.Франко Іван Нечуй-Левицький на фото кінця 1890-х.

Вам, славний і шановний наш письмовче-повістяре, складаю я мою гарячу вдячність за високі хвилини художнього рисування… М.Лисенко

Поховано І. Нечуя-Левицького на Байковому кладовищі.

Музей - садиба Нечуя-Левицького у Стеблеві

Пам'ятник Івану Нечую-Левицькому

У кімнатах музею

У кімнатах музею

У кімнатах музею

У кімнатах музею

У кімнатах музею

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка. Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить, і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх у руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й небагаті пані частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці, як потрібну людину. Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало уже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот. Маруся була сердита.

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка. Того дня припадала п’ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде поститись у ту п’ятницю, той не буде в воді потопати. Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, люби молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п’ятниць на рік, перед декотрими празниками.

Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк. Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб. “ Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!” подумав Лаврін.

- Тату! Оступіться! Не вводьте мене в гріх, - сказав Карпо. Карпо стояв, неначе скеля. Дуже дражливий старий Кайдаш розходився, кинувся на Карпа з кулаками й штовхнув його рукою в груди. Карпо зблід, як смерть, а тонкі губи, міцно стулені, стали зовсім білі, неначе полотно. - Тату! Не бийтесь! – ледве промовив Карпо. Кайдаш, блідий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа. Не лізь,бо задушу, іродова душе! – крикнув Карпо та й кинувся, неначе звір, на батька й штовхнув його обома кулаками в груди. Старий Кайдаш, як стояв, так і впав навзнак, аж ноги задер. Поламані шматки мотовила випали з його рук і вдарились об грубу.

Лаврін не зводив очей з Мелашки і милувався, як вона проворно орудувала руками, як стільчик хитався під ногами. В неї на лобі виступив піт. Лаврін обтер своїм рукавом гарячого Мелащиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів повз її вуха й не зачепив душі.

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка.

“Кайдашева сім’я” Театр ім.І.Франка.

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка.

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка.

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка.

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка.

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка.

“ Кайдашева сім’я ” Театр ім.І.Франка.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! Презентацію підготувала: викладач Кравченко Н.О.