Презентація "Михайло Коцюбинський – представник імпресіоністичної течії модернізму"

Михайло Коцюбинський – представник імпресіоністичної течії модернізмуІмпресіоністична новела «Іntermezzo»

Українська проза на межі ХІХ-ХХ ст. У цей період чітко визначилися дві основні тенденції літературного розвитку:1. Традиційна, просвітницька, народницька, яка видозмінилася у неонародницьку течію (Представники: Михайло Старицький, Борис Грінченко, Олена Пчілка, Павло Грабовський, Архип Тесленко).2. Виразно новаторська, зорієнтована на європейські віяння і здобутки, в основному модерністська (Представники «нової школи»: (Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Володимир Винниченко),

Ранній модернізм. Ранній модернізм (сучасний, найновіший) — це умовна назва нових течій нереалістичного спрямування, що виникли в останній третині XIX ст.: СимволізмІмпресіонізм. Неоромантизм. Ранній модернізм уперше відмовляється від зображення «життя у формах життя».

Ознаки модернізму. Особлива увага до внутрішнього світу особистості. Надання переваги творчій інтуїції. Схильність до містицизму та занурення у підсвідоме. Пошук нових формальних засобів у мистецтві (символіка, міфопоетика). Прагнення до відкриття вічних ідей, які можуть перетворити світ за законами краси і мистецтва.

ІмпресіонізмІмпресіонізм (від фр. impression – враження) – художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Термін (від фр. impression – враження) походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» (1873).

Імпресіоністичний погляд на мистецтвоІмпресіоністи виступали проти рутинного академізму й салонного мистецтва. Вважали, що художник повинен зображувати навколишній світ так, як він його споглядає і відчуває. Звідси – пошук нових художніх засобів, найповніша передача звукових вражень, життєствердне захоплення красою світу.

Клод Моне «Враження. Схід сонця» (1873)

П'єр Огюст Ренуар «Жабник» 1869

Клод Моне «Жабник» 1869

Риси імпресіонізму«звуковий» пейзаж;Естетична функція кольорів і світлотіней;Урочиста пряма мова (монолог, діалог);Калейдоскопічність, фрагментарність зображуваного;Сюжет не розгортається, фабула вимальовується поступово;Ситуаційне напруження;Підкреслений ліризм;Вживання тропів для підсилення асоціативних почуттів і вражень.

Новела «Іntermezzo»Час створення: 1908 р. Літературний рід: епос (з елементами драми й лірики). Риси драми — перелік дійових осіб на початку. Елементи лірики — відтворення емоцій і переживань головного героя. Оповідна манера дозволяє віднести «Intermezzo» до епічних творів. Жанр: новела. Тема: перебування митця, утомленого творчою працею, на відпочинку.Ідея: потреба митця служити народові. Проблематика:гармонія у співіснуванні людини й природи;роль митця в суспільстві;трагедія життя простого селянина.

Історія написання. Твір автобіографічний. Письменник почувався виснаженим, і друг Євген Чикаленко запросив його на відпочинок у село Кононівка (Полтавщина), де М. Коцюбинський оселився у великому будинку з десятьма кімнатами далеко від цивілізації. Під враженням від цього відпочинку й була написана новела. Тому з відпочинком пов'язана й назва твору.

Значення назви. Intermezzo (з італ. — пауза) — музичний термін, яким позначають коротку інструментальну п'єсу, що виконується між частинами великого твору. Присвята: кононівським полям.

Особливості сюжету й композиціїСюжет безфабульний, оскільки в основі його розгортання — не подієвість, а настроєві зміни. Зав'язка: рішення героя поїхати з міста. Розвиток дії: перебування в селі на відпочинку. Кульмінація: зустріч з селянином у полі. Розв'язка: визнання свого духовного одужання, рішення повернутись у місто. Герой проходить три емоційні стани: пригнічення, спокійна споглядальність, гнів. Саме ці емоційні стани умовно структурують сюжет.

Система образів. Образи твору можна поділити на мажорні й мінорні (за музичним принципом), або позитивні й негативні за емоційним навантаженням.{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}МінорніМажорні Моя утома Ниви у червніЗалізна рука города – символ міста, з якого герой тікав, і в яке повертається. Сонце. Зозуля. Жайворонки. Три білі вівчарки (Пава, Оверко, Трепов)Людське горе

Моя утома. Я утомився. Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій. Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?Сон?Як я чекав їх часом!

Залізна рука города. Поїзд летів, повний людського гаму. Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає. Мене дратувала непевність, що тремтіла в мені: чи розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене? Невже я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори? Вони замкнуться за мною, і надаремне клацати буде кістками залізна рука? І буде навколо і в мені тиша?

Ниви. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. ... Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна— й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою. Йду.

Сонце. Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій, п'ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій й п'янію від нього. Я тебе люблю.

Кульмінація – зустріч з селянином. Ми таки стрілись на ниві — і мовчки стояли хвилину— я і людина. То був звичайний мужик. Не знаю, яким я йому здався, але крізь нього я раптом побачив купу чорних солом'яних стріх, затертих нивами, дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи, брудних, негарних, з обвислими грудьми, кістлявими спинами... блідих жінок у чорних подертих запасках, що схилились, як тіні, над коноплями... пранцюватих дітей всуміш з голодними псами... Все, на що дивився й чого наче не бачив. Він був для мене наче паличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тиші цілу хуртовину згуків.

Кульмінація – зустріч з селянином. Ага, людське горе, ти таки ловиш мене? І я не тікаю! Вже натяглися ослаблені струни, вже чуже горе може грати на них!Говори, говори... Що говорити? У сім зеленім морі він має тільки краплину. До кого прийшла гарячка та подушила діти, тому ще легше. На іншого зглянеться бог... А в нього аж п'ять ротів, як вітряків, щось треба кинуть на жорна."П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка". Говори, говори... Люди хотіли голіруч землю узяти, а тепер мають: хто їсть сиру, хто копає її в Сибіру... Йому ще нічого: рік лупив воші в тюрмі, а тепер раз на тиждень становий б'є йому морду..."Раз на тиждень б'ють людину в лице". Говори, говори!..