Презентація до урок мовленнєвого розвитку. Топ українських чарівливих слів про осінь

Ах, осінь, осінь! Ти така чарівна,Мінлива, кольорова й запашна…Чудова, неповторна, як царівна. В тобі є чари, казка й дивина…Буваєш тепла , лагідна, привітна,Ще й позолота у сонці виграє. То дуже ніжна, світла і тендітна…Принад у тебе так багато є. Задзвонять срібні струни-павутини,Проникнуть в саму серця глибину.І зазвучать нараз в небесній синіЙ позбавлять душу спокою і сну…Напоять світлом, радістю, красою,Заграє щастя барвами всіма. Любов’ю обдарують осяйною,І щастя в світі більшого нема…Та все проходить і тепло минає,Краса осіння швидко теж мине. А листя облетить, пообпадає. А небо стане сіре і сумне…Це також осінь, але вже з дощами,Без золота, оголене гілля…І небо буде плакати над нами,І рідко сонце вигляне здаля.

Топ українських чарівливих слів про осінь

ЧАРІВЛИ́ВИЙ, а, е.1. заст. Який містить у собі чари (у 1, 2 знач.). Залишила Віра бабі карбованці, напувала Прохора отим питвом чарівливим, потай підмішуючи його в страви (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 177); [Майя:] Ну, Івасику, прощай! Що сказала — пам'ятай. Бережи своє щасливе Ти люстерко чарівливе (Євген Фомін, Вибр., 1958, 230).2. Який впливає чарами (у 3 знач.). Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! ще ж бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі (Леся Українка, I, 1951, 50); Свята моя земле, мій краю чарівливий, Ти — вічний спогад мій, в тобі я був щасливий... (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 75); А Надія.. мов казкова царівна. Навіть найближчі друзі ще не бачили її такою запальною і чарівливою (Яків Баш, Надія, 1960, 75); Шепнув верховіттям дубок, І ліс відкриває завісу Своїх чарівливих казок (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 95); [Орлик (спи ває):] Скільки сонця, скільки сонця-дива... Гей, юначе, горе — не біда! Пролунай же, пісне чарівлива. Усміхнись, дівчино молода! (Олександр Левада, Драми.., 1967, 79); //  Який є наслідком впливу таких чарів. Ніби в чарівливому напівзабутті, говорить він про храми якимось богиням, Про якогось юнака, що хотів долетіти [до сонця] (Олесь Гончар, II, 1959, 71).

Осінь пензлика взяла. Осінь пензлика взяла,малювати почала,в білокорої берізки золотила довгі кіски. Став багряним колір чубав мудрого дідуся-дуба. Дві сестрички, дві осичкистали жовті, мов лисички. А довкруг, довкруг травицятихо-тихо золотиться. Ось палахкотять калина,горобина і шипшина. Не вгаває щедра осінь,а малює неба просинь. Ще — тоненькі павутинки,сірий дощик і хмаринки…Пензлик біга без упину —гарна в осені картина.

Осінь, гарна молодиця. Розгулялась, веселиться,Прикрасила все барвистоІ шипшинове намисто. Одягла собі на шию... Та чого тільки не вмієОсінь, щедра господиня!Гарбузи, картоплю, дині,Все зібрала із городу. Не забула й про погоду: Заховала у туманіСад, де яблука рум'яні. Там, де груші соковитіЗранку дощиком обмиті,Листя жовте розтрусила,Де береться в неї сила?Осінь гарна молодиця... Літо нам вже тільки сниться.

Серпанок. У своїх творах серпанок згадували чимало українських письменників – від Лесі Українки до Панаса Мирного. Переважно йшлося про прозору домоткану тканину. На побутовому ж рівні це слово вживається на означення легкого ранкового туману.

Без рук, без ніг, та ворота відчиняє. (Вітер)Ходить баба сива-сива, розсипа горох по нивах. (Хмара, дощ)

Водить осінь хороводи,Під мелодію дощів. На прогулянку виходять. Парасолі і плащі. Там розмову парасоліІз плащами завели:«Ах, як довго у неволі,У темниці ми були. Та вернулися тумани, задощило в небесах, —І ми знову у пошані,Знов нас носять на руках…»І прийшли тоді до згоди парасолі і плащі,Що найбільша насолода —Це коли ідуть дощі. Дощова осінь

Вирій. Слово, яке за значенням і вимовою є лише в українській мові. У вирій летять птахи, аби перезимувати та повернутися назад. А ще вирієм називають рай, куди відлітають душі наших предків. Солов’їними гаями відшуміло літо. Вже холодними дощами землю оповито. У імлі сріблясто-сірій журавлі летять у …

Павутиння. Це як демонстрація працелюбності павуків, як мотиватор робити щось цікаве й корисне: дивіться, мовляв, павуки не сидять, склавши свої багаточисельні кінцівки. Павутиння ще асоціюється з любов’ю й ніжністю

ГОРОБИНА

ШИПШИНАШипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукава. Вона кричить: – Людино, підожди!О, підожди, людино, будь ласкава. Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!Одна пташина так мене просила!Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.І просто осінь щоб була красива.(Ліна Костенко)

КАЛИНА

ГІЛЛЯ́СТИЙ, КРИСЛА́ТИЙ, РОЗЛО́ГИЙ, ШИРОКОВІ́ТИЙ Дерево росте крислате, Листям різьбленим багате. Примостились під листочки В тюбетеєчках синочки. ( ДУБ і ЖОЛУДЬ)КРИСЛА́ТИЙ, а, е. Який має розложисте гілля, розкішну крону (про дерево, кущ); гіллястий

Я ходив сьогодні в ліс. Я ходив сьогодні в ліс,Я грибів для вас приніс. Повний кошик із верхом,Ще й накритий лопушком.Є у ньому сироїжка,І опеньок-тонконіжка,І лисичка невеличка,І товстий боровичок,І засмаглий маслючок…А оце ось хто такий?Мухоморище старий!.. Ти чого заліз сюди?Геть із кошика іди!

“Хризантеми – у куточок – От і гарний килимочок!”

Повідайте, діти, хто те добре знає, Яке коротке літо восени буває? (Бабине літо)

Іду на осінь подивитись. А я іду на осінь подивитись,Відчути і побачити красу. Зрадіти фарбам і насолодитись... Додому ж я наснагу принесуІ напишу про осінь золотисту,Багряну, жовту, радісну, п’янку... А різнобарвне ягідне намисто. Вплету між листом в гарному вінку. Сфотографую коси на вербичці,До білої берізки притулюсь. Зловлю чарівні блискітки на річціЙ зачаруватися цим дивом не боюсь. Бо так люблю я осінь-чарівницю,Я так закохана у в’янучу красу... У тепле сонце, у нічну зірницю,В її холодну вранішню росу. Домашнє завдання

Дарує осінь диво-щастя нам. Осінній ранок. Гарно. Насолода. Я йду в ранковий кольоровий гай. Чарівно ж як, та все минає… Шкода,Байдужим серденько не залишай. Захоплюйся красою лісу й поля,Відтінками, що осінь принесла. А в синім небі простір є і воля,Без меж у світі радості й теплаІ квітів, і плодів ще так багато,Але найбільше за усе — краси!

Дарує осінь диво-щастя намІ кожен день осінній, наче свято,А ввечері ще чути голоси. Веселих цвіркунів, що дзвінко. Щось на цимбалах грають у траві…Та перегорне осінь цю сторінку,Затихнуть звуки й кольори живі. Але сьогодні ще краси доволі,Наповни серце щастям від краси. Пройди стежками поміж квіт у полі,Відчуй на дотик крапельки роси…І залиши в душі це щастя житиІ дивуватися чарівним кольорам,І павутинці на вітру радіти. Дарує осінь диво-щастя нам.

ДО НОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ!БУВАЙТЕ!ПРО МЕНЕ ВИ НЕ ЗАБУВАЙТЕ!ВАША ОСІНЬ