Презентація до уроку історії в 6 класі на тему Особливості Стародавнього світу».

Тема уроку: «Повторення вивченого в 5 класі. Особливості Стародавнього світу». Підручник : Голованов С. О. Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс) : підручник для 6 класу закладів загальної середньої освіти. — Тернопіль : Астон, 2019. — 224 с. : іл. Вчитель історії ХОМЕНКО НІНА ОЛЕКСАНДРІВНА

ПЛАН МАТЕРІАЛУ ТЕМИ: Що таке історія. Час і простір в історії. Історичні джерела. Своєрідність епохи Стародавнього світу як першого етапу в історії людства.Історичні джерела з історії Стародавнього світу. Відлік часу в історії Стародавнього світу. Календарі Стародавнього світу.

1. Що таке історія. Час і простір в історії. Історичні джерела.Історію людства вивчає наука, яка називається всесвітня історія. Учені ділять її на великі періоди:Історія Стародавнього світуІсторія Середніх віків. Нова історія. Новітня історіявивчає найдавніший період минулого людства: часи від виникнення найдавніших предків людей (це відбулося майже п’ять млн років тому) до 476 р. нашої ери Пізнавати нове завжди цікаво, а поринути в історію — найцікавіше заняття. Ця наука захопить вас подіями минулого, розповість про вражаючі пригоди наших предків, навчить краще розуміти сьогоднішній світ.. За стародавніх часів історика називали «передавачем часу»: вважали людиною, яка наближає минуле до сьогодення, робить його зрозумілим. Кожен історик має відповісти на такі запитання: Що відбувалося? Де і коли? Щоб знайти на ці запитання відповіді, історики всебічно досліджують події минулого. Науковці розміщують ці події в історичному просторі: дізнаються, де саме сталася подія у минулому. Тут стають у пригоді історичні карти - допомагають зануритися в історичний простір. Одночасно треба встановити, наскільки давно відбувалися події минулого. Це називається: визначитися в історичному часі. Отже, подорожуючи минулим, ми будемо постійно стежити за 2 орієнтирами: історичним часом та історичним простором. У п’ятому класі ми дізналися, що історики черпають знання з історичних джерел. Вони поділяються на 3 різновиди: писемні, усні та речові. Історичні джерела — це віконця, через які можна зазирнути в минуле.

2. Своєрідність епохи Стародавнього світу як першого етапу в історії людстваІсторичний шлях Стародавнього світу має свої відрізки та етапи. Перший його етап (розділ) — історія первісного суспільства: ми побачимо наших найдавніших предків, дізнаємося, як утворились об’єднання перших людей, як вони згуртувалися в суспільство, як виникла нерівність. Далі перенесемося до Стародавнього Сходу: побачимо як утворювалися найдавніші держави; як споруджували велетенські піраміди, що до нашого часу височіють на землях Єгипту. Відвідаємо вулиці та площі Вавилона; помандруємо далі на схід; ступимо на землю Фінікії та Іудеї, оглянемо місто Єрусалим; поглянемо, як будували Велику Китайську стіну. Чимало часу в уявних мандрівках приділимо Стародавній Греції — країні дивовижної краси. Ми ознайомимося з її історією, чудовою культурою, мудрим і героїчним народом. Там ми почуємо шурхіт вітру між білосніжних колон античних храмів; торкнемося мармурових скульптур, які створили геніальні Фідій і Пракситель; на вулицях Афін зустрінемо Сократа в супроводі учнів. І, нарешті, потрапимо до Стародавнього Риму — могутньої держави, яка силою зброї своїх легіонів захопила майже весь світ. Проте минули століття, і Рим виснажився в боротьбі з підкореними народами та рабами. Римська держава, наче коло́с (велика статуя) на глиняних ногах, упала під ударами сильних племен-варварів і розкололася на безліч уламків. Варварські народи утворили на її території ікоролівства, створили власну цивілізацію. Падіння Західної Римської імперії (476 р.) — це кінцевий пункт нашої мандрівки країнами Стародавнього світу.

3. Історичні джерела Стародавнього світу Чимало відомостей історики отримують із письмових джерел: стародавніх літописів, державних документів тощо. Їх вивчають історичні науки про давні письмена палеографія та археографія. Минуле людства, відтворене в письмових джерелах, називають історичним часом. Писемність утворилася кілька тисяч років тому, а історія людства нараховує мільйони років. Як же можна дізнатися про те, чого нема в письмових джерелах? Тут нам допомагають залишки діяльності людини: побутові речі-уламки посуду, інструменти, зброя і обладунки на полі битви…Так утворюється культурний шар. Вивчає минуле за речовими залишками діяльності людства археологія. Це одна з історичних наук, яка досліджує минулі часи, вивчаючи залишки господарчої діяльності давніх людей. Такі залишки науковці називають археологічними джерелами. На нашій планеті ще є племена, які живуть у первіснообщинному ладі. Вивчаючи їхнє життя, учені дізнаються про минулі часи. Це царина етнографії (етнології) — історичної науки про особливості життя, побут, господарство, перекази, вірування народів. Ця наука вивчає етнологічні джерела. Знання про розвиток наших найдавніших предків історикам дає антропологія — наука, що вивчає залишки викопних істот, походження й розвиток людини. Методи антропології допомагають за формою кісток відтворити зовнішній вигляд стародавніх людей. Ця наука досліджує антропологічні джерела. Датування подій минулого, визначення їхньої послідовності в часі здійснює історична наука хронологія. Її цікавлять хронологічні джерела (стародавні календарі, літочислення, дані природничих дисциплін тощо).

4. Відлік часу в історії Стародавнього світу.- Щоб не загубитися в часі, потрібно знати, що в давнину кожен народ вимірював його по-своєму. Для виміру потрібно мати точку, від якої починається відлік. - Більшість народів сучасного світу веде літочислення від народження (Різдва) Ісуса Христа. Вважають, що це сталося понад дві тисячі років тому. Час, який минув після Різдва Христового (по Р. Х.), називають нашою ерою (н. е.), а попередні часи (до Р. Х.) іменують до нашої ери (до н. е.).- Щоб безпомилково визначити, скільки років тому відбулася певна подія, потрібно скористатися надзвичайно простим правилом: щоби встановити час, який минув від певної події до поточного моменту, слід додати кількість років, котрі минули до нашої ери, до кількості років, що минули після початку нашої ери до поточного моменту.

5. Календарі Стародавнього світу. Для успішного вивчення історії потрібно добре розуміти, що таке календар, його походження та розвиток. Календар — це система обрахунку часу, базована на періодичності явищ природи: зміні пори року, дня і ночі, вигляду (фаз) Місяця. У деяких стародавніх народів був у вжитку місячний календар — система вимірювання часу за змінами фаз Місяця. Проміжок часу між однаковими фазами отримав назву місяць. Згодом люди почали використовувати сонячний календар, базований на спостереженні за рухом Сонця. За цією системою, час поділяли на роки та дні. Для полегшення вимірювання застосовували умовне об’єднання днів у тижні та місяці. Кожен народ ро різному розраховував час: країни, які часто во.вали, добу розподіляли на «варти»- їх було 3-4; світловий день взимку і влітку відрізнявся тривалістю і тому все це доставляло незручності.

Первинний давньоримський календар; час виникнення достеменно не відомий. Рік розпочинався наприкінці березня (під час весняного рівнодення). Налічував десять місяців, які називали спочатку Перший, Другий, Третій... Згодом римляни присвоювали місяцям назви. Кількість днів у році становила 304, що не збігалося з природним циклом, тому календар був незручним. Юліанський календар запровадив у 45 р. до н. е. Юлій Цезар; цим календарем користуються і сьогодні деякі православні церкви. Астрономи давньоримського державного діяча Юлія Цезаря підрахували, що рік — це 365 днів і 6 годин. Щоб не розпочинати рік у різні години дня, домовилися вважати, що тривалість кожних трьох років становить по 365 днів, а четвертого — 366 (цей рік назвали високосним). Рік поділили на 12 місяців. Першим місяцем вважали січень, тому 1 січня заступали на посади нові урядовці. Згодом жерці заплутали вимір часу, бо невчасно додавали високосні роки. Календар був зручним і простим, але неточним. Григоріанський календар запровадив у 1582 р. н. е. Папа Римський Григорій XIII. За такою системою відліку часу кожні 400 років календар випереджував час на три доби. Тому систему обліку перемістили вперед — весняне рівнодення збігалося з 21 березням (день і ніч за тривалістю були рівними). Цей календар використовують і сьогодні.

УЗАГАЛЬНЕННЯ МАТЕРІАЛУ УРОКУ