презентація до уроку:Любовна лірика у творчості І.Франка. Поетична збірка І.Франка «Зів’яле листя»

Тема уроку: Місце любовної лірики в творчості І. Франка. Поетична збірка «Зів’яле листя»

Завдання уроку:1. Ознайомитись зі збіркою поезій І. Франка «Зів’яле листя».2. З’ясувати композицію збірки та її мотиви.3. Вдосконалити уміння аналізувати поезїї,визначати їх проблематику.4. Повторити літературознавчі терміни:ліричний герой, елегія, лірична драма.

Епіграф уроку: Так, ти одна моя правдивая любов, Та, що не суджено в житті їй вдовольниться, Ти, найтайніший той порив, що будить кров, Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться.І. Франко

Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв… Взагалі Франко – лірик високої проби і його ліричні твори просяться часто в музику М. Коцюбинський

“Зів’яле листя” - третя лірична збірка І. Франка, що вийшла за життя поета двома виданнями: 1896 року – з передмовою, що нібито ці вірші знайшов у готелі, де закінчив життя через нероздільне кохання їх автор. 1911 року – І. Франко пише нову передмову і визнає своє авторство.

Ліричний герой – особа, думки, почуття, якої виражаються в ліриці, це друге «Я» поета. Ліричний герой живе своїм життям у новій художній дійсності

Композиція. Перший “жмуток”1886-1893 Другий “жмуток” 1895 Третій “жмуток” 1896

Ольга Рошкевич Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай

Юзефа Дзвонковська. Явилась друга- гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: "Мені не жить, тож най умру одна!" І мовчки щезла там, де вічно темно.

Целіна Журавська. Явилась третя — женщина чи звір? Глядиш на неї — і очам приємно, Впивається її красою зір. То разом страх бере, душа холоне І сила розпливається в простір. За саме серце вхопила мене, Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась І смокче кров, і геть спокій жене. Минали дні, я думав: наситилась,Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!

Перший “жмуток”Безмежнеє поле в сніжному завою, Ох, дай мені обширу й волі! Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною І в серці нестерпнії болі. Неси ж мене, коню, по чистому полю, Як вихор, що тутка гуляє,А чень, утечу я від лютого болю, Що серце моє розриває.

Другий “жмуток”Червона калино, чого в лузі гнешся?Чого в лузі гнешся? Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?До сонця не пнешся? Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?На радощі світу? Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?Чи грому з блакиту? Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,Не страшно і грому. І світло люблю я, купаюся в ньому,Купаюся в ньому. Та вгору не пнуся, бо сили не маю,Бо сили не маю. Червоні ягідки додолу схиляю,Додолу схиляю. Я вгору не пнуся, я дубам не пара, Я дубам не пара;Та ти мене, дубе, отінив, як хмара, Отінив, як хмара.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько – колюче терня? Чом твої устонька – тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них задивиться, й сонця не хоче! І чом твій усміх – для мене скрута, Серце бентежить, як буря люта?  Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу. 

Чого являєшся мені у сні?Чого звертаєш ти до мене. Чудові очі ті ясні,Сумні,Немов криниці дно студене?Чому уста твої німі?Який докір, яке страждання,Яке несповнене бажання. На них, мов зарево червоне,Займається і знову тоне. У тьмі? Чого являєшся меніУ сні?В житті ти мною згордувала,Моє ти серце надірвала,Із нього визвала одніОті ридання голосні – Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш,Ідеш по вулиці – минаєш,Вклонюся – навіть не зирнешІ головою не кивнеш,Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,Як я люблю тебе без тями,Як мучусь довгими ночамиІ як літа вже за літами. Свій біль, свій жаль, свої пісніУ серці здавлюю на дні. О, ні!Являйся, зіронько, меніХоч в сні!В житті мені весь вік тужити – Не жити. Так най те серце, що в турботі,Неначе перла у болоті,Марніє, в’яне, засиха, – Хоч в сні на вид твій оживає,Хоч в жалощах живіше грає,По-людськи вільно віддиха,І того дива золотого. Зазнає, щастя молодого,Бажаного, страшного того. Гріха!

Сенкан Кохання… Прекрасне, неповторне… Пригорнути, простити, ридати… Відпустити і вільно літати… Мить…

Завдання уроку:1. Ознайомитись зі збіркою поезій І. Франка «Зів’яле листя».2. З’ясувати композицію збірки та її мотиви.3. Вдосконалити уміння аналізувати поезїї,визначати їх проблематику.4. Повторити літературознавчі терміни:ліричний герой, елегія, лірична драма.

Домашнє завдання.1. Вивчити напам’ять поезію «Чого являєшся мені у сні?»2. Зробити ідейно-художній аналіз поезії «Червона калино, чого в лузі гнешся?»3. Підготувати до уроку виразного читання 1-2 поезії на вибір, вміти їх аналізувати.