Презентація до уроку "Маркіян Шашкевич - зачинатель нової української літератури в Галичині"

«Веснівка» (1835–1836) Тема: звернення квітки до весни з проханням «згорнути весь світ до себе». Ідея: висловлення співчуття весни до квітки з приводу можливої загибелі через імовірний мороз, вихор, бурю. Основна думка: возвеличення краси, яка прагне протистояти лиху.

Тут на варті віків стала Біла гора І хрестом Маркіяна торкнулася душ заповітних, Щоб світила довічно Вкраїні яскрава зоря Повсякчас із Підлисся у світ крізь століття. Приспів: Шашкевичів край, Все минуле ти нам пригадай, Шашкевичів край, Нас любити Вітчизну навчай, Шашкевичів край, Теплом і добром всіх вітай. Шашкевичів край, Всі родини вкраїнські єднай

«Шашкевичів край» – жебонять свої думи карпатські потоки, І русалки Дністрові виходять з озер уночі, І летять, наче чайки козацькії, роки, Щоб вертались до нас журавлині ключі. У всіх думах є сила Шашкевича слова, А в озерах – краси української цвіт, У роках є вогонь української мови, Що колись чарувала й завжди чаруватиме світ. Оглянімось назад – все нуртує історії вир, Обійдуть наша гордість і наша неслава. Йде Богдан на Варшаву, ведуть Роксолану в ясир, Й оживають щоразу наші зборови й полтави. Кличуть Крути до Бога, палає волинська земля, Тернопільська, покутська, гуцульська і бойківщини. І герої з віків нам звитяжний показують шлях, Щоб росли та мужніли відважні сини України.

«Підлиссє» Шуми, вітре, шуми, буйний, На ліси, на гори, Мою журну неси думку На підлиські двори. Там спочинеш, моя думко, В зеленій соснині, Журбу збудеш, потішишся У лихій годині.

Там колодязь студененький, А дуб воду тягне; Не так щастя, як той води Моя душа багне.

Там ти скаже дуб старенький І єдин, і другий, Як там жив-єм ще маленький Без журби, без туги. Там ти скаже та соснина Й всяка деревина, Як там грало серце моє, Світала година. У садочку соловійчик Щебетав пісеньки, Розвивав ми пісеньками Літа молоденькі.

На початку 80-х років минулого століття приїздив у Підлисся директор Львівської національної галереї мистецтв, Герой України Борис Возницький (на фото) з Олесем Гончарем.

Тут була пустка, лише старий колодязь нагадував про отця Маркіяна. Тоді і виникла ідея повернути із забуття будителя українського народу. Хоч і непросто це було у ті часи, але у 1986 році на місці колишньої садиби дідуся Шашкевича по маминій лінії, отця Романа Авдиковського, було відкрито музей-садибу Маркіяна Шашкевича (фундамент хати зберігся). Від часів Шашкевича тут є залишки саду, криниця і старий дуб. Росте і набирається сили й тополя, яку колись посадили Олесь Гончар і Дмитро Павличко. Хату, стодолу, комору відновлено на основі архівних даних та літературних джерел і аналогів типових садиб першої половини ХІХ століття.

Отець Маркіян, за прикладом Михайла Максимовича, зі студентських часів збирав народну творчість разом з учасниками гуртка “Руська трійця”, до якого входили ще Я. Головацький та І. Вагилевич. У 1833 р. просвітяни уклали перший рукописний збірник “Син Русі”, де помістили поезії Маркіяна Шашкевича. “Руська трійця” готувала альманах “Зоря”, але він не був виданий.

У 1837 р. Видано “Русалку Дністрову” - “досвітню зіроньку”. Вона невеличка за обсягом — 153 сторінки, малого формату. Але саме вона збудила зі сну галицький люд. На рівні з “Кобзарем” Т. Шевченка, “Русалка” була знана майже у кожній галицькій родині кінця ХІХ—початку ХХ ст.

За життя Шашкевича ніхто з тодішніх художників його не малював. На поч. ХХ ст. галицький художник Іван Труш відтворив у живописі уявний портрет Маркіяна на основі спогадів та схожої зовнішності його сина. Пізніше Шашкевича малювали В. Кравченко, В. Чабаник, Р. Коваль, Я. Левицький та ін.

Перше погруддя Маркіяна Шашкевича у 1910 р. виконав український скульптор Михайло Гаврилко. 24.09.1944 р. відкрито пам’ятник будителю у Вінніпезі, 7.10.1961 — у с. Підлиссі.

Сладчайший друже, красненький соколе – Ти соловієм з руського серденька, Як о дитині люб’ящая ненька, О руськім щастю плачеш і недоли. Ти гаї наші, ріки, гори, доли Будиш з немочі – даєш їм оченька, Даєш їм голос, гарнеє личенько – І нас думати з ними вчиш поволи. (Микола Устиянович) А мовою, що наче ніжна квітка, Він просвітив народ свій у ярмі, Коли здалось, що помочі нізвідки Нам не шукать, а гинути в пітьмі. Наш любий отче, брате Маркіяне, Хай муза ця, що хрест цілує твій, Там, на могилі, із живими встане. І усміхнеться в славі віковій! (Роман Дурбак)

Над Дніпром Гора Чернеча сонцем засвітила, А над Бугом в Прикарпатті світить гора Біла. Як Шевченко, так Шашкевич світять нам віднині Ясним сонцем і Зорею по всій Україні!

Підлисецька горо Біла! Як тебе не бачу, Так ми тяжко, так ми сумно, Що мало не плачу.

Володимир Кальба – парох с. Соколівка Золочівського району. Найбільшою його працею в останні роки життя були старання про поширення культу та ідей о. Маркіяна Шашкевича.

В 1910 році на засіданні Головного Виділу Товариства «Просвіта» у Львові о. Кальба запропонував побудувати пам'ятник о. Маркіяну на Білій горі біля його рідного села Підлисся. 18 серпня І9ІІ року відбулося перше засідання будівельного комітету, який очолив о. Володимир Кальба (до речі, він віддав на побудову пам'ятника майже все своє майно). За своїм проектом пам'ятник був подібний до Ейфелевої вежі в Парижі, висота цоколя 9 метрів, а металевого хреста — 16 метрів. Три місяці напруженої праці комітету по збору пожертв, підвезенні буді­вельних матеріалів та їх монтажу, організації свята увінчалися успіхом. 29 жов­тня 1911 року при великій кількості людей (біля ЗО тисяч) на вершині улюбленої Маркіянової гори відбулося посвячення пам'ятника будителю галицької землі. Незабутнє враження на присутніх справив збірний хор із 12 навко­лишніх сіл, все святкове дійство. Головний організатор свята здвигнення Хреста на підлиській горі о. В. Кальба у своїй промові сказав, що «сей пам'ятник нехай нам усе, як нині, на­гадує ім'я й ідею Маркіяна, нехай стане посестрою Тарасової могили і сюди нехай спішить кожний зачерпнути віри і надії в кращу долю народу. Високо піднесене знам'я Хреста нехай благословить український нарід дійти через Хрест до воскресіння... Складаємо тобі присягу, що будемо йти тією дорогою, яку ти нам указав, аж до здобуття самостійної нашої Матері-України». Від того часу здвиг народних мас звідусіль у серпневий недільний день став традиційним святом пошани Пробудителеві Галицької землі і перетворився на загальнокраєву маніфестацію патріотичного люду. Ініціатором цього щорічного свята стало товариство ім. Маркіяна Шашкевича з осідком у Золочеві, засновником і першим головою якого став о. Володимир Кальба. І ніякі перешкоди чужинських влад не могли знищити чи зупинити народної стихії, що всіма шляхами й стежками пливла на Білу гору, яка стала українською національно-релігійною святинею. 6 червня 1912 року о. Кальба організував насипання кургану-могили на Підлиській горі біля пам'ятника, вивіз перші тачки землі.

“Одного року, коли на цім торжестві я був присутній, під час Панахиди питав один хлопчина батька: «Тату, хто тут похоронений?» «Двох українських стрільців, наших героїв, які згинули тут у часі боїв з поляками, нашими ворогами, в обороні України», - відповів батько. «Клякнімо, сину, і помолимся за їх душі»,- сказав батько до сина. Сльози покотилися тому хлопчині по лиці. Він клякнув з батьком і помолився”. о. С.Клепарчук

Парохом нашого села у 1927-1943 роках був о. Степан Клепарчук, який обирався головою тов. «Просвіта» у Бродах, а згодом – у Підкамені. Він також, як і М. Шашкевич, дбав про національне відродження українців, разом з молоддю Брідщини бував під час сходження на Білу гору і в своїй книзі «Дорогами і стежками Брідщини» описує релігійно-національні торжества на підлиській горі, розміщує таку світлину:

Уклін тобі, Біла горо, Рідная святине, Вже століття про тя слава Над землею лине. Полюбив тебе хлоп'ям ще Маркіян завзятий, Як любив він з висотоньки Довкруг оглядати! Милуватись-любуватись Рідною землею І гіркую нести думу Про долю людськую. Як хотів він рідне слово Вплести у віночки, Щоби ними заквітчались Українські дочки. Щоб сини за волю встали, За Вкраїну рідну, Щоб у кожній бідній хаті Доленька розквітла. Ми клянемося тут нині – Тебе не забудем І любити рідну землю, Як ти, завжди будем. Г А.Боднарчук

Здійснити художній аналіз поезії М.Шашкевича (за вибором). Написати твір-роздум «Чи можна вважати Шашкевича Великим Українцем?» Скласти поетичні рядки «Пам’яті Шашкевича» - для творчих учнів.