Презентація до уроку "Морально-філософський зміст біблійних сюжетів і образів"

Людина завжди задавала собі та іншим запитання, на які нелегко або взагалі неможливо відповісти: Що таке життя? У чому призначення окремої людини та людства взагалі? Чи існує щось після смерті й що воно таке? Що краще – жити для себе чи для інших (рідних, близьких, коханих, місця, де народився, вітчизни, усього людства…)? Що таке Всесвіт, нескінченність? Чи справді нас створив Бог? Може, життя на Землі виникло зусиллями інопланетян? Що є істиною? Чи існує одна істина для всіх людей? Відповіді на ці запитання дає Біблія – Бог наділив людей правом вільного вибору: ви можете погоджуватися або ні з тим, що написано у “вічній книзі”, але не позбавляйте себе зору – читання Біблії ще нікому не завдало шкоди. Вічні теми, вічні запитання… «Той, хто не знає головних сюжетів Біблії, ніколи не зустрічався з розповідями про праведників і пророків, схожий на людину, позбавлену зору. Одна справа чути про сонце, зовсім інша — бачити сонячні промені». Микола Письменний

Суворий Бог Старого Заповіту Як ми вже знаймо, Старий Заповіт - це перша частина християнської Біблії, затвердженої церквою у статусі Святого Писання і богонатхненного тексту. У цьому розумінні Старий Заповіт є зібранням книг, засвоєних з традиції єврейської Біблії. У більш широкому світському сенсі Старий Заповіт - це відображення історії людства до пришестя Ісуса Христа. Старий Заповіт богослови потрактовують як угоду між Богом-Отцем і обраним ним єврейським народом. Але якщо йдеться про договір, то навіть у сучасному трактуванні мається на увазі, що обідві сторони не мають права його порушувати. Бог створив людину, і Він має право вимагати від неї дотримання встановлених правил. Людина ж грішить проти Бога вже с перших кроків свого існування. Перший гріх – непокора Адама та Єви. Скуштувавши плід з дерева пізнання добра й зла, вони отримали покарання – були вигнані з Едему, зробилися смертними, були винні важко працювати, а жінка – ще й страждати у пологах. Другий гріх – братовбивство Каїна, джерелом якого була заздрість. Неможна безкарно позбавляти людину життя, та ще й брехати Богу, який все бачить і все знає. Люди плодилися, вони грішили так, що Бог пошкодував, що створив їх. Всесвітній потоп – кара всьому людству. Але праведного Господь не покарав: Ной із родиною не тільки врятувався, але й врятував створених богом птахів та звірів. Суворий Бог Старого Заповіту поводиться тут ніби роздратована людина і Творець Всесвіту одночасно: спочатку знищує все живе, крім того, що міститься у ковчегу, а потім обіцяє більше ніколи не знищувати живе на землі. Знаменням складеного заповіту стає веселка.

Покарання за гріхи Вуста пекла зжирають грішників. Часослов Катерини Клевської  ХVІ ст. н. е. П. Новеллі.  ХVІІ ст. І. К. Айвазовський. Всесвітній потоп. 1864 “І розсіяв їх Господь звідти по всій землі”. Буття, 11. 8 Ганс Роттенхаммер. Лот і його доньки біля воріт Содому. 1595

В. Нестеренко Розп'яття 1999 р. Люблячий людей Син Божий У п’ятницю ранком група римських солдатів привела молодого Чоловіка на пагорб поблизу Єрусалима. Євреї називали цей пагорб Голгофа, тому що своєю формою він нагадує череп (сьогодні ми б його назвали Лобне місце). Це було місце страти — там виконували смертні вироки. Цього Чоловіка привели, щоб розіпнути. Йому було трохи більше тридцяти років. Його та воїнів супроводжував розлючений натовп — люди з перекошеними від ненависті обличчями. Вони вигукували, глузували й проклинали. Поза всяким сумнівом, вони жадали крові — Його крові. Його розіп’яли за те, що Він любив. Любив друзів і рідних, далеких і близьких, любив навіть цю розлючену юрбу на Голгофі.

Е. Делакруа. Христос на хресті. 1853 «…Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові…» (Еф. 5:2). Християнство — єдине вчення, яке ставить у центр любов Вищої Істоти. «Бог є любов» (1. Ів. 4:8). З першого послання Св. Павла до коринтян. Розділ 13 (уривки) Якщо я не маю Любові, То ангельські й людські слова Вибренькують міддю у мові, І звук їх безслідно сплива. Хай віра така в моїм слові, Що й гори здвига. Ну і що? Коли я не маю Любові, Я все-таки тільки ніщо. … Любов над усе терпелива, Любов лагідніша за все, Не заздра Любов, не спесива, І пихи вона не несе. В. Письменний

Довідка: Філосо́фія (дав.-гр. φιλοσοφία, дослівно: любов до мудрості) — наука, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносини людини і світу, про найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовне життя у всіх його проявах. Філософські ідеї Біблії. Старий Заповіт У Біблії піднято багато тем філософського характеру. Найбільш важливими з них є: Проблема смерті й безсмертя; Філософія всесвітньої історії; Етика Старого і Нового Заповіту. Етика Старого Заповіту регламентує відносини людини і соціуму. Її головне завдання – сприяти виживанню суспільства (етносу, нації, держави), поза якими окрема людина приречена на фізичну або моральну смерть. Моральні норми Старого Заповіту в концентрованій формі виражені в 10 заповідях Мойсея, де інтереси окремої особистості підпорядковують інтересам суспільства. Важливо підкреслити, що найперші і, стало бути, найголовніші заповіді Мойсея закликають людей бути вірними своєму Богові і забороняють культ чужих богів, поклоніння ідолам і кумирам. Саме вірність Богові забезпечує духовну єдність і цілісність суспільства, що становить необхідну умову його благополуччя. Етика Старого Заповіту, яку називають етикою закону, дозволяє регулювати прості життєві ситуації і дуже часто не враховує складності людського життя, його драматизму і унікальності обставин, які потребують від людини нестандартних рішень.

Філософські ідеї Біблії. Новий Заповіт Апостол Павло розглядає Новий Заповіт як досконалий Заповіт людства з Богом через Ісуса Христа, як Заповіт «духу» і «свободи», на відміну від Синайського Завіту «плоті» і «рабства», укладеного через Мойсея (2 Кор 3, 4-18, Гал 4, 24-31).  У Нагірній проповіді Ісус пояснює мету свого прихода на землю: «Не подумайте, що Я прийшов знищити закон чи пророків: не знищити Я прийшов, але звершити». Ісус Христос не тільки приймає Десять Заповідей від Бога-Отця, а й конкретизує їх, пояснює своїм учням. Першим він тлумачить заповіт «не вбий», додаючи, що навіть гніватися даремно неможна, так само, як казати образливі слова. Христос засуджує перелюб навіть у думках. Його вчення не дозволяє розлучення. Господь навчає не опиратися злому, маючи на увазі людей, які готові судитися з-за дрібниць. Заповідаючи любити своїх ворогів, Божий Син змінює заповіт любити ближнього свого й ненавидіти ворога свого. Після цього Господь закликає: “Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний, будьте досконалі, як досконалий Отець Небесний! (Мф 5.14, 46) "Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким судитимуть і вас» (Мф 7. 20, 1-5) Загальне правило поводження з ближніми: "Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм». (Мф 7. 1, 12) Христос застерігає від лжепророків, порівнюючи їх з вовками в овечій шкірі. Мф 7. 22, 15-20). Коли Ісус Христос скінчив проповідь Свою, народ дивувався Його вченню, бо Він учив як Той, Хто має владу, а не як вчили книжники і фарисеї. Коли Він спустився з гори, за Ним пішло безліч людей, і Він, з милосердя Свого, творив великі чудеса. (Див.: Мф 5, 6, 7; Лк 6, 12 - 41).

Вчення Христа – основа для формування Людини Позиції вчення Христа, що висловлені у Нагорній проповіді: Милосердя, Прощення, Любов, Добро, Свобода вибору. Вкупі з міцною Вірою вчення Христа є більш прогресивною світоглядною позицію порівняно з Десятьма Заповідями Старого Заповіту. Вчення Христа робить його ідейну платформу новаторською й актуальною для всіх часів і народів. Свобода вибору, яку він залишає людині, спонукає її більш відповідально ставитися до власних вчинків, бажань, почуттів. У його вченні немає заборон, воно не передбачає покарання, воно не викликає страху та безвільної покори. Вчення Христа - основа для формування Людини, вільної, мислячої, активної в творенні добра. Саме це, на нашу думку, стало аргументом для західноєвропейського вибору відліку часу нової ери від Різдва Христового. Людство на той час було не готове сприйняти і засвоїти усю велич ідей Христа, не усвідомлювало, що це був шлях до загального щастя. Старе, вкорінене, навіть якщо воно втратило здатність розвиватися, ніколи не здає позицій добровільно. Нове, перш ніж стати домінантою, терпить гоніння й втрати. Христос приніс себе в жертву духовному прогресу людства.

Запитання: спробуйте визначити, кого має на увазі Учитель, коли говорить про сіяча, ґрунт, терена. Зі скількох частин складається текст? Сформулюйте головну думку притчі про сіяча. Завдання: Прочитайте притчу про Сіяча (Від Марка 4:2-20) 2. І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав: 3. «Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти. 4. І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобувичи. 5. Друге ж упало на ґрунт кам’‎янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була; 6. а як сонце зійшло то зів’‎яло, і, коріння не мавши, усохло. 7. А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дато. 8. Інше ж упачо на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс; і видачо втридцятеро, у шістдесят і в сто раз. 9. І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» 10. І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу. 11. І Він їм відповів: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах, 12. щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухачи і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм!» 13. І Він їх запитав: «Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі! 14. Сіяч сіє слово. 15. А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них. 16. Так само й посіяні на кам’‎янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його, 17. та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз. 18. А між терен посіяне, це ті, що слухають слово, 19. але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає. 20. А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз».

Афоризми з Біблії «Кость від кості», «плоть від плоті» - кровна або духовна близькість. «У поті чола» - здобувати щось тяжкою працею, з великими труднощами. «Втрачений рай» - безповоротна втрата чогось дорогого для людини. Каїнова печать – тавро злочину. «Після нас хоч потоп…» - байдуже ставлення до майбутнього. Служити золотому тельцю – поклонятися ідолу, яким є збагачення. Повернутися на землю Обітовану – повернутися на батьківщину. Цап-відбувайло – той, хто несе покарання за інших. Камінь-спотикання – перешкода, предмет суперечок і незгоди. Манна небесна – безкоштовний дар, несподівані життєві блага, щось легкодоступне. Посипати голову попелом – покаятися. Око за око, зуб за зуб – справедливе, але немилосердне покарання. Заборонений плід солодкий – спокуса, перед якою важко встояти. Вавилонське стовпотворіння – справа, яка не буде завершена, а також позначення безладу, галасу, метушні. Вовк в овечій шкурі — це заздрісна, зла людина, що приховує свої хижі наміри під маскою порядності. Мудрий, як Соломон – коли хочуть відзначити чиєсь мудре рішення, то порівнюють його із Соломоновим. Не лишити каменя на камені – повністю знищити все, зруйнувати вщент. Не хлібом єдиним живе людина – для людини не головне бути ситою фізично, жити в достатку, бо є в житті інші, важливіші цінності — духовні. Одним миром мазані – так кажуть про людей, яких об’єднує якась спільна риса (частіше негативна). Сіль землі – найкращі, найважливіші, найвидатніші представники народу; добірна частина певного товариства.

Біблійні образи у мистецтві. Література Г. Сковорода. “Сад божественних пісень”; Т. Шевченко. Поема “Перебеня”, Давидові псалми; І. Франко. Поема “Мойсей”; Василь Стефаник. Новела “Марія”. Образ Каїна знаходимо у творчості Дж. Байрона, І. Франка, Лесі Українки; Й. Гете. “Фауст”; М. Булгаков. “Майстер і Мргарита”; А. Ахматова. “Реквієм”; О. Купрін. “Суламіф”; Шолом Алейхем. “Пісня над піснями”; Р. М. Рільке. Збірки “Книга годин”, “Книга картин”, “Нові поезії”.

Мікеланджело. Мойсей 1513 - 1515 Pieta 1499 Давид 1501 - 1504 Біблійні образи у мистецтві. Скульптура

Рафаель. Сікстинська Мадонна. 1512 Рафаель. Суд царя Соломона. 1509 Біблійні образи у мистецтві. Живопис

Леонардо да Вінчі Мадонна з веретеном. 1501 Іоанн Хреститель. 1514 - 1519

О. А. Іванов. З'явлення Христа перед народом. 1837 - 1857

Володимирський собор у Києві В. М. Васнецов. Богоматір з немовлям.

Огляд шедеврів мистецтва. Висновки Усі шедеври, створені на біблійні теми, об'єднує одне: вони були зроблені не для слави, а за велінням душі, під час особливого духовного піднесення, віддалення від земної марноти. Це були миті просвітлення, тому й несуть вони не лише естетичну насолоду, а й величезний моральний та пізнавальний зміст. Вони, як писав євангеліст Лука, “відкривають розум для урозуміння Святого Письма”.

Домашнє завдання Визначитися з вибором картини на біблійний сюжет, бути готовими описати її усно й письмово.