Презентація до уроку позакласного читання "Міфи про Дедала та Ікара, Нарциса, Орфея і Евридіку, Пігмаліона і Галатею"

Міфи про Дедала та Ікара, Нарциса, Орфея і Евридіку, Пігмаліона і Галатею Урок позакласного читання

Перлини давньогрецької міфології Діти, у давньогрецьких міфах йдеться не тільки про богів та героїв. Ви вже зрозуміли, що греки цінували талант, розум, кмітливість не менш, ніж мужність і героїзм. Але обдарованими бувають і прості люди. Про таких ми поговоримо на сьогоднішньому уроці.

https://youtu.be/q6hGsE2Z3gI Подивитися можна на Youtube Міф про Дедала та Ікара Дедал — винахідник столярних інструментів, гарний архітектор і скульптор. Він жив в Афінах, звідкіля йому довелося втікати після того, як його звинуватили у тому, що він скинув з Акрополя (укріпленої частини давньогрецького міста) свого учня і племінника Талоса: нібито майстерність Талоса викликала заздрість Дедала - племінник незабаром міг обійти свого вчителя. Після осуду його афінянами Дедал утік на Кріт. На цьому острові він знайшов притулок у царя Міноса. За дорученням Міноса Дедал побудував лабіринт для чудовиська з тілом людини і головою бика — Мінотавра. Дедал допоміг втекти Тесею, сину афінського царя Егея. За це Мінос заточив Дедала із сином Ікаром у лабіринті, звідкіля їх звільнила Пасіфая, дружина Міноса. От тоді-то Дедал зробив крила з пташиних пір’їн, закрепивши їх воском, і вони із сином полетіли з острова. Незважаючи на застереження батька, Ікар піднявся занадто високо. Сонце розтопило віск, яким було скріплене пір’я крил, Ікар упав у море і загинув. А Дедал, оплакавши сина, добрався до Сицилії, де і провів залишок своїх днів.

Прочитайте кінцівку міфу Ікар спершу слухняно летів за батьком. Почуття лету, дивовижне, незнане, сповнило його душу неймовірною радістю. У захваті Ікар забув за батькову засторогу й полинув вище, ще вище, аж до золотого сонця. Зненацька хлопець відчув, що крила вже не так міцно тримають його, як спершу. Пекуче сонячне проміння розтопило віск, пір’я посипалося додолу, і марно тепер юнак махав уже безкрилими руками. — Батьку, батьку, я гину! — відчайдушно крикнув Ікар і зник серед зелених морських хвиль. Не чув того крику Дедал, та, ще раз озирнувшись, не побачив за собою Ікара. Розпачливо кружляв він у повітрі, гукаючи сина, а тоді примітив на хвилях розкидане пір’я. Нещасний батько все зрозумів і мало не збожеволів з горя, та мусив летіти далі, до найближчого берега. То був чималий острів. Довго блукав по ньому Дедал, поки хвилі прибили до берега юнакове тіло. Убитий горем Дедал поховав тут сина, і відтоді той острів зветься Ікарія, а море довкола люди і досі звуть Ікарійським. І цікаво, що втіленням одвічної мрії людства про крила став не розумний, розважний Дедал, знаменитий винахідник, митець, а неслухняний, завзятий хлопець Ікар, який перший відчув радість вільного польоту і віддав за це власне життя. Подумайте, чому острів і море названі на честь Ікара.

Дедал прив'язує крила Ікару Картина ХVІІІ ст. Книжкова ілюстрація Розгляньте ілюстрації до міфу

Це картина Пітера Брейгеля старшого “Падіння Ікара”. Зверніть увагу на зображення: Хлопець вже впав у воду, але на це ніхто не звертає уваги. Селянин паше землю, пастух випасає вівець, корабель виходить у море… Чому так?

Міф про Нарциса У далекі, далекі часи у балтійського бога Кеффіса і німфи Ліріоесси народився син Нарцис. Нарцис славився своєю красою, якою не володів будь-який інший юнак. Але, за передбаченням оракула Тіресея, Нарцису було заборонено бачити своє відображення, інакше юнакові судилося померти. Здавалося б, виконати передбачення оракула не складно, адже в той час не було дзеркал. Проте, життя Нарциса істотно змінилося, коли він зустрів чудову німфу Ехо. Ехо вважалася улюбленою повірницею цариці неба Юнони (Гери), яка довіряла Ехо всі свої таємниці. Але німфа Ехо зрадила її, приховавши пригоди чоловіка Юнони – Юпітера (Зевса). Дізнавшись про ошуканство, Юнона покарала Ехо вигнанням і на додаток позбавила німфу мови, але при цьому Юнона залишила Ехо можливість повторювати останній склад слів, вимовлених ким-небудь.

Змучена самотністю в лісі, німфа Ехо шукала того, хто зміг би її полюбити. І одного разу, ви вже напевно здогадалися, німфу привернув своєю красою гуляючий по лісі Нарцис. Ехо без пам’яті закохалася в юнака і в що б те не стало вирішила закохати у себе Нарциса, але всі її спроби були безуспішні. Нарцис не звертав на Ехо ніякої уваги. Тоді ображена німфа стала молити богів про покарання юнаки за нерозділене кохання. Незабаром знехтувана німфа від безнадійної пристрасті зсохла і перетворилася на ехо. Однак, перед смертю, Ехо прокляла Нарциса: “Хай не відповість Нарцису взаємністю той, кого він полюбить”. Боги, яким молилася Ехо, почули її прохання і покарали Нарциса. Так, повертаючись з полювання, Нарцис, втомлений і змучений спрагою, вирішив зупинитися і випити води з чистого і спокійного ставка. Нахилившись до джерела, Нарцис вперше в житті побачив своє відображення і не втримавшись від такої краси, одразу закохався сам у себе. І незабаром, не в силах відірвати погляд від свого відображення, Нарцис зачах від любові. На місці, де помер прекрасний юнак, виросла не менш прекрасна квітка з однойменною назвою, з приємним ароматом Вона так само, як і юнак, хилиться віночком вниз, як би бажаючи побачити своє відображення. З тих пір красивий нарцис вважався у стародавніх греків квіткою померлих.

Джон Уотерхаус. “Нарцис і Ехо” 1903 р. Розгляньте ілюстрації до міфу

Нікола Пуссен, «Ехо и Нарцис", 1629 - 1630

А. Кабанель, «Ехо», 1887 Д. Бенцур, «Нарцис», 1881

Орфей і Евридіка (скорочено) На півночі Греції, у Фракії, жив співак Орфей. Еврідіка була його дружиною, але щастя їх було недовговічне. Одного разу Орфей і Еврідіка були в лісі. Еврідіка гуляла по лісу і ступила в зміїне гніздо, а змія її вжалила. Смерть забрала Еврідіку в підземне царство. Велике було горе Орфея. Він пішов від людей і цілі дні проводив один, блукаючи по лісах, виливаючи в піснях свою тугу. І така сила була в цих тужливих піснях, що дерева сходили зі своїх місць і оточували співака. Звірі виходили з нір, птиці покидали свої гнізда, камені зсувалися ближче. І все слухали, як він сумував за своєю коханою. Потім Орфей вирішив сам відправитися в царство мертвих. Довго шукав він входу в підземне царство і, нарешті, в глибокій печері Тенара знайшов струмочок, який тік в підземну річку Стікс. По руслу цього струмка Орфей спустився глибоко під землю і дійшов до берега Стикса. За цією річкою починалося царство мертвих. Перевізник мертвих, Харон, плив за новими прибульцями і відмовився брати Орфея до човна. Тоді Орфей заспівав, і Харон слухняно перевіз його на інший берег. 

Дійшов він до палацу повелителя підземного царства – Аїда. Високо на золотому троні сидів грізний Аїд і поряд з ним його прекрасна цариця Персефона. Багато дивних і незвичайних міфічних істот він побачив. Співак наблизився до трону похмурого владики і заспівав ще натхненніше: він співав про своє кохання до Евридіки. Всі милувалися його піснями. Тоді підняв голову Аїд і спитав: – Чого ти шукаєш, співак, в царстві мертвих? Скажи, чого ти хочеш, і я обіцяю тобі виконати твоє прохання. Орфей попросив Аїда  повернути йому Евридіку! – Нехай буде так, як ти просиш! – Сказав Аїд Орфею. – Я поверну тобі Евридіку. Ти можеш відвести її з собою наверх, на світлу землю. Але … ти не повинен бачити її, поки не вийдеш на світ. Не озирайся назад і не дивись на неї. Оглянешся – втратиш її навіки! І Аїд наказав Евридіці слідувати за Орфеєм.

У повному тексті міфу розповідається про загибель Орфея від рук вакханок: “Нестримно мчали кіконські жінки до Орфея і нищили все на своєму шляху. Неподалеку на полонині кілька селян мирно орали землю, та, забачивши юрбу вакханок, мерщій повтікали. Розлючені жінки схопили кинуті мотики та граблі й напали на Орфея. Він спробував був заспокоїти жінок, та вони нічого не чули, важкий дух крові тьмарив їм розум, і вперше в житті Орфеєва музика втратила силу. Попрямував Орфей до виходу з царства мертвих. Нарешті попереду стало світлішати, близький був вихід на землю. Тривога стиснула серце Орфея: тут чи Евридіка? – Де ти, Евридіка? Дай поглянути на тебе! На мить, зовсім близько, побачив він милу тінь, дороге, прекрасне обличчя … Але лише на мить. Негайно відлетіла тінь Евридіки, зникла, розтанула в мороці. Довго сидів Орфей на березі Стіксу один і чекав. Він не дочекався нікого. Довелося йому повернутися на землю і жити. Але він не міг забути свою єдину любов – Евридіку, і пам’ять про неї жила в його серці і в його піснях. Джерело: https://dovidka.biz.ua/orfey-i-evridika-skorocheno/

Від смертельного удару співець нарешті упав, і ясний день назавжди згаснув для нього. Тяжко заплакали тоді звірі, і птахи, і скелі холодні. Дерева тужно посхиляли свої верховіття, гірські струмки від сліз повиходили з берегів, а німфи вбралися в чорну жалобу. Отямилися вакханки і побігли до річки змити з себе Орфеєву кров, та тільки-но вони наблизилися до берега, як вода враз просочилася в землю і річки не стало. А тут ще відчули вакханки, що їхні ноги вростають у землю, тіло береться корою, а руки стають гілками. То безсмертні боги, розгнівані страшним злочином жінок, перетворили їх навічно в дерева. Тим часом засмучені Музи зібрали останки Орфея та поховали біля підніжжя Олімпу, і там, у кущах над його могилою, солов’ї співають краще, ніж будь-де в світі. А співцеву голову прийняв швидкоплинний Гебр та й поніс її разом із нерозлучною кіфарою до синього моря, і срібні струни весь час сумно бриніли. Морські хвилі донесли Орфеєву голову до острова Лесбос, і відтоді той острів став батьківщиною славетних поетів. А кіфара співця з волі богів засяяла незгасно на небі — темної ночі високо вгорі яскраво палає сузір’я Ліри. Джерело: https://dovidka.biz.ua/mif-orfey-i-evridika/

Розгляньте ілюстрації до міфу

Орфей і Цербер Д. Бонавентура, "Орфей і Харон"

Ф. Франкен,"Орфей у Аида" Ф. Лейтон, "Орфей и Эвридіка"

Пігмаліон і Галатея На острові Кіпр мешкав великий митець Пігмаліон. Він різьбив чудові статуї, які прикрашали храми богів. Жив Пігмаліон самотньо, уникав жінок. Жодна смертна жінка не подобалася митцеві, він шукав у жінці досконалої краси, а досконалими можуть бути тільки боги. Одного разу Пігмаліону вдалося вирізати з дорогоцінної слонової кістки статую молодої жінки дивовижної краси. Йому стало здаватися, що жодна з смертних жінок не перевищує його статую красою і благородством. Ревнуючи до кожного, хто міг би її побачити, Пігмаліон нікого не пускав у майстерню. На самоті – вдень у променях Геліоса, вночі при світлі лампад – захоплювався юний цар статуєю, шепотів їй ніжні слова, обдаровував квітами і коштовностями, як це роблять закохані. Він назвав її Галатеєю, одягнув у пурпур і посадив поруч із собою на трон. Під час свята Афродіти, яке відзначали всі остров’яни, Пігмаліон в заміському святилищі богині приніс їй жертви з благанням: – О, якби у мене була дружина, схожа на моє творіння! Багато жарких молитов почула богиня в свій день, але зглянулася на одного Пігмаліона, бо знала, що немає на всьому Кіпрі людини, яка любила так гаряче і щиро, як Пігмаліон. І тричі спалахнув у вівтарі жертовний вогонь на знак того, що Афродіта почула Пігмаліона і зглянулася на його благання.

Не чуючи під собою ніг, помчав цар до палацу. І ось він у майстерні, поруч зі своєю рукотворною коханою. – Ну що ж ти ще спиш! – Звернувся він до неї з ласкаво.- Відкрий очі, і ти побачиш, що вже зійшла сонячна колісниця Геліоса, і він повідомить тобі добру звістку. Промені лягли на обличчя зі слонової кістки, і Пігмаліону здалося, що воно трохи порожевіло. Схопивши свою подругу за кисть руки, він відчув, що кістка поступається тиску пальців, побачив, що шкіра на обличчі стає біліше і на щоках проступає рум’янець. Груди розширилася, наповнившись повітрям. І Пігмаліон почув спокійне і рівне дихання сплячої. Ось підвелися повіки, і очі блиснули тією сліпучою блакиттю, якою блищить море, що омиває острів Афродіти. Звістка про те, що силою любові оживлена ​​кістка і народився не слон, якому вона належала, а прекрасна діва, за короткий час облетіла весь острів. Величезні натовпи стікалися на площу перед палацом, щасливий Пігмаліон вже не боявся заздрісних поглядів і пересудів. Він вивів новонароджену, і, побачивши її красу, люди впали на коліна і гучно піднесли хвалу володарці Афродіті, що дарує любов усьому, що живе, та здатна оживляти камінь. Тут же на очах у всіх Пігмаліон проголосив дівчину царицею Кіпру і покрив її волосся царською короною. Джерело: https://dovidka.biz.ua/mif-pigmalion-i-galateya/

Е. Норман, 1886 р. Л. Гауффер, Пігмаліон и Галатея, 1797 р. Розгляньте ілюстрації до міфу

Обговорюємо прочитане й побачене Чим обдаровані герої прочитаних міфів? Дедал - … Нарцис - … Орфей - … Пігмаліон - … 2. Що означають слова “нарцис”, “орфей”, “пігмаліон” у сучасній мові у переносному значенні? 3. Яку одвічну мрію людства втілено у міфі про Дедала та Ікара? 4. Чим був знаменитий Орфей? 5. Не наділений силою Геракла, співець зумів опинитися у царстві Аїда. Яким чином йому це вдалося? 6. Яка сила допомогла Пігмаліону оживити Галатею?

Домашнє завдання Ще раз перегляньте презентацію, подивиться на картини. Яка з них справила найбільше враження? Відповідь обґрунтуйте письмово. Обсяг роботи – 0, 5 сторінки. Прочитайте у повному обсязі міф “Деметра і Персефона”.