Презентація до уроку-проекту "Поети-шістдесятники": "У літературній вітальні Ліни Василівни Костенко"

У літературній вітальніЛІНИ ВАСИЛІВНИ КОСТЕНКОПРОЕКТ“Я ВИБРАЛА ДОЛЮ СОБІ САМА…”Учитель Романова Марина Василівна. ОПОРНИЙ ЗАКЛАД «СВІТЛІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ»Школа успіху, любові та добра

українська письменниця-шістдесятниця,лауреат Шевченківської премії (1987), премії Антоновичів (1989),премії Петрарки (1994),перший лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги (2000),почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Ліна Василівна. КОСТЕНКО

Я вибрала Долю собі сама.І що зі мною не станеться – У мене жодних претензій нема. До Долі – моєї обраниці. Ліна Костенко. Основні мотиви її творчості — це: історія нашого народу, єднання людини з природою, філософічність буття, тема поета і поезії, тема кохання, тема війни, тема творчої праці, тема моралі.

Збірки Ліни Костенко :  « Проміння землі» -1957 рік ;« Вітрила»- 1958 рік ;« Мандрівки серця» -1961 рік ;« Зоряний інтеграл» -1963 рік ( розсипана ) ;« Княжа гора» -1976 рік ( розсипана ) ;« Над берегами вічної ріки» -1977 рік ;« Маруся Чурай» -1979 рік ;« Сад нетанучих скульптур» -1987 рік ;« Вибране» -1987 рік ;«Гіацинтове сонце» -2010 рік ;Роман « Записки українського самашедшого» -2011 рік ;« Річка Геракліта» -2011 рік.  

Патріотична і громадянська лірика. У Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів,нема гасел,не часто вживається навіть слово «Україна». І в той же час у підтексті майже кожної поезії авторки є високодуховні і патріотичні почуття. Це вірші про відомих митців,історичних осіб,це поезії,де яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко як виразника опозиції існуючому тоталітарному режиму. Вона змогла вистояти там,де інші не змогли.

Проблема мови звучить у поетеси на особливих регістрах. Нема штампів про красу слів,про милозвучність. Відчувається оборона святині і чітка вимога. Я вам цей борг ніколи не залишу. Ви й так уже,як прокляті,в боргах. Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу. Віддайте мені ліс і річечку в лугах. Віддайте мені сад і зірку вечорову.І в полі сіяча,і вдячну щедрість нив. Віддайте мені все. Віддайте мені мову,Якою мій народ мене благословив. Як для Т. Шевченка й Лесі Українки,для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. Поет зобов’язаний бути свідомим не тільки свого призначення,а й своєї страдницької долі.

Життя іде і все без коректур.І час летить,не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур,І ми живем уже після потопу. Не знаю я,що буде після нас,В які природа убереться шати.Єдиний,хто не втомлюється ,- час. А ми живі,нам треба поспішати. Зробити щось,лишити по собі…Філософські роздуми про високу місію людини на землі - це біль, тривога за завтрашній день планети. Вони знайшли своє втілення у поезії «Життя іде і все без коректур...»Про що б не писала поетеса, на першому місці завжди були проблеми морального вибору. З такими проблемами дуже часто стикаємося і ми з вами. Яким шляхом піти? Яке рішення прийняти? Як знайти своє місце у житті? Важко передбачити, куди поведуть нас життєві дороги, але кожен із нас мусить гідно пройти свій шлях. Саме про це поезія «Життя іде і все без коректур». Слово «коректура» означає «правка,зміна». Поетеса підкреслює,що людське життя пишеться без чернетки,що у минулому вже не можливо щось змінити. Та сучасне і майбутнє треба прожити так,щоб залишити гарний слід пособі. Поетеса на власному досвіді пересвідчилась у існуванні багатьох пасток,які наклала на душу тоталітарна система.

У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліна Костенко закодувала своє розуміння значення слова в житті суспільства і кожної людини. Поетеса впевнена, що митці, як ніхто інший, мають обережно й відповідально ставитися до сказаного, адже «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Буває важко знайти потрібні слова, які б не «були уже чиїмись», але поети тому й несуть це звання, що вміють словом торкатися наших душ і пробуджувати світлі почуття. У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліна Костенко закодувала своє розуміння значення слова в житті суспільства і кожної людини. Поетеса впевнена, що митці, як ніхто інший, мають обережно й відповідально ставитися до сказаного, адже «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Буває важко знайти потрібні слова, які б не «були уже чиїмись», але поети тому й несуть це звання, що вміють словом торкатися наших душ і пробуджувати світлі почуття. 

ТЕМА ВІЙНИЛіна Костенко поезіями звертається до людства, закликаючи схаменутися, змиритися, аби війни ніколи не повторювались і не залишали по собі страхіття. У творчості Ліни Костенко важливе місце посідає тема національної історії, історичність творів авторки суголосна із сучасністю, пам'ять – єдина формула безсмертя. Голос історичної пам'яті чуємо, спостерігаємо в поезіях про війну, вічна ріка не може бути рікою забуття.“Пастораль XX сторіччя”… Чому авторка так назвала цей страшний у своїй життєвій правдивості вірш? “Відлуння війни” — так кажуть про зброю, яка лишається на нашій землі без малого шість десятиліть. Поетеса наголошує на тому, що, незважаючи на безжалісність смерті, життя є безкінечним: адже смерть і народження на диво міцно пов’язані в цьому світі.

“Тут обелісків ціла рота…” — короткий і стислий вірш, у якому поетеса підводить своєрідний підсумок нашої пам’яті про війну, Ліна Костенко з материнською ніжністю наголошує на тому, що під обелісками лежать “наморені солдати” — ті, хто загинув, не встигши прожити й половини життя. Цей вірш має досконалу поетичну форму: він здається простим, але за цією простотою криється велика робота поетичної думки. Кожен із живих, на думку Ліни Костенко, повинен пам’ятати про тих, хто загинув смертю хоробрих заради життя на землі. А якщо хтось має, що сказати загиблим героям, може навіть написати листа в ті далекі роки: Тут на одному обеліску є навіть пошта польова.

«Мій перший вірш, написаний в окопі»вірш-спогад про дитинство, вбите на війні:  згадує поетеса свій перший вірш, який вона написала на стіні, сипкій від вибухів, де в окопах кілька діб дві сім’ї переховувались. То був перший біль від недитячих вражень.

Інтимна лірика. Поезія Ліни Костенко надзвичайно м'яка і жіноча, в ній відбито прекрасне, золоте серце поетеси, її почуття й думки, що стали мені дуже близькими. Її поезія — це талант, це гармонія. Гармонія мозку і душі, думки і почуття, змісту і форми. Талант поетеси, чудової жінки, що вміє відчувати,вміє дослуховуватися до найінтимніших своїх почуттів, проникати в найпотаємніші куточки людської душі, не міг не втілитися в поезіях про кохання. Ліна Костенко — тонкий лірик, автор блискучих поезій інтимного характеру. 

Вірш «Світлий сонет» про перше дівоче кохання. Сімнадцятилітній дівчині пощастило: вона покохала. Але її коханий любить іншу, і лірична героїня не може втримати гірких сліз. Це найщиріші сльози у її житті. Вони омиють її душу, при­тешуть страждання, заспокоять серце. Почуття, якщо воно справжнє, глибоке, не любить тріскотняви. Воно ховається в глибині серця, стережеться грубого дотику і залишається з людиною «на сьогодні, назавтра, навік». Розуміння цього до ліричної героїні приходить раптово, цей дивний здогад обпікає мозок.

Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла,А розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатися нам. Будень. На білих вікнах змерзли вітражі.І як ми будем, як тепер ми будем?!Такі вже рідні, і такі чужі. Ця казка днів – вона була недовгою. Цей світлий сон – пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! –Воно лишилось на усе життя.

Кохання, на думку поетеси, — це найбільший самовияв людини, найбільша самореалізація, найкращий плід людської душі і серця. Якщо людина здатна кохати до самозабуття, до самозречення, до самоспалення, — значить Господь благословив її, дав можливість пережити найщасливіші години, дні в житті. Людина, яка кохає, не здатна чинити зло. Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою,не ошукай і крил не обітни!

Але якою б сильною не була любов, лірична героїня Ліни Костенко нізащо не згодиться стати рабою почуття. У вірші «Моя любове! Я перед тобою...» вона просить любов не допустити до того, «щоб світ зійшовся клином», щоб зникло з її життя те, для чого вона живе. І якщо таке станеться, якщо вона заплутається в дрібницях, розміняє на спотички свої широкі дороги, то кості гордих її предків «перевернуться в гробницях».

Розкажу тобі думку таємну, дивний здогад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши сотні вражень, імен і країн, – на сьогодні, на завтра, назавжди! – ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік. То все разом, а ти – окремо. І сьогодні, і завтра, й навік.

ФЕНОМЕН ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯУ ЛІНИ КОСТЕНКОСенс життя головна цінність життя – людина; “ доля народу – моя доля ” Мета життя “ Прожити несуттєво і дзвінко ” Життєвий шлях обирає долю письменника, щоб “ сказати людям кілька необхідних слів” Життєва позиція “ Поезія – рідна сестра моя, правда людська – мати…”