Презентація до уроку: "Редагування тексту з орфографічними помилками. Використання орфографічного словника для перевірки написання слів та їх форм"

Тема уроку: Редагування тексту з орфографічними помилками. Використання орфографічного словника для перевірки написання слів та їх форм Мета: навчитися знаходити й усувати допущені орфографічні помилки у словах, обґрунтовуючи їх написання правилами правопису, використовувати орфографічний словник для перевірки написання слів та їх форм, редагувати текст з орфографічними помилками Автор: учитель Києво-Печерського ліцею № 171 “Лідер” Шара Олена Олександрівна

Розгляньте таблицю, доповніть її, наведіть кілька прикладів та поясніть свої міркування. “Норми літературної мови” Назва норми Характеристика норми Орфоепічні Регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень і наголос у словах Орфографічні Лексичні Регулюють вживання слів у властивих їм значеннях Граматичні Регулюють правильне творення слів, уживання форм слів, побудову слів і речень Стилістичні Регулюють уживання слів відповідно до змісту та стилю мовлення Пунктуаційні Регулюють вживання розділових знаків у реченнях

Орфографія Орфограма. Орфографічне правило Орфографія (від грецьких orthos - правильний і grapho - пишу) - це система загальноприйнятих правил написання слів якої-небудь мови і розділ мовознавства, який вивчає правопис слів. Слово орфограма походить від грецьких orthos - правильний і gramma - буква. Орфограмою називається правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати із ряду можливих. Орфографічним називається правило, яке необхідно застосувати до тієї чи іншої орфограми на основі її відмінних ознак.

Орфографічний словник Орфографі́чний (ортографі́чний) словни́к (або правопи́сний) — словник, що містить перелік слів у їхньому нормативному написанні та розкриває слова лише в аспекті їхнього правопису  Розрізняють різновиди правописних словників: загальні, шкільні, словники-довідники, галузеві

Ольга Кобиляньська, “Миланхолійний вальс” Неможу слухати миланхолійної музики. А вже най менше такої, що преваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими грациозними звуками, а від так, зрікаючися їх незамітно, льється лиш одною широкою струєю смутку! Я роспадаюся тоді в чуття і неможу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені нетак лехко. За те, як пронесется музика блиску, я подвійно живу. Обнімала би тоді цілий сьвіт, заявляючі далеко-широко, що музика грає! І класичну музику люблю. Навчила мене її розуміти і відгадувати по “мотвах”, одна з моїх товарищок, якої душа не мов складалася з тонів і була сама олицетворина музика. Вона вічно шукала гармоніі. В людях, в їх відчувані, в їх відносинах до себе і до природи… Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючися їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку! Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко. Зате, як пронесеться музика блиску, я подвійно живу. Обнімала би тоді цілий світ, заявляючи далеко-широко, що музика грає! І класичну музику люблю. Навчила мене її розуміти й відгадувати по "мотивах", одна з моїх товаришок, якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика. Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи...

І.Нечуй-Левицький, “Кайдашева сім’я” Недалеко от богуслава, коло росі, в довгому покручиному яру роскинулось сило семигори. Яр вєтся гадюкою між крутими горами, між зиленими терассами; од яру на всі боки розбіглись, не наче гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блещать рядками ставочкі в очеретах, в осоці, зеленіють ливади. Греблі обсажені сто-літніми вербами. В глибокому яру ніби вєтся оксамитовий зелений пояс, на котрому блищат ніби вправлені в зилену оправу прекраси з срібла. Два рядки білих хат по-під горами біліють, не наче два рядки перлів на зиленому поясі. Коло хат зелиніют густі старі садки. Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

Панас Мирний, “Хіба ривуть воли, як ясла повні?” ПОЛОВА ЦАРІВНА На дворі весна в повні. Куди неглянь — скрізь розвернулося, роспустилося, зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще невспіло наложити палючих слідів на землю: як на великдень дівчина, красуєця вона в своїм роскішнім убранні... Поле — що безкрає море — скільки зглянеш — розіслало зилений килим, аж сміється в очах. Над ним синім шатром розіпялось небо — ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре — погляд так і тоне... З неба, як ростоплене золото, льється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає соняшна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля... Лигенький вітрец подихав з теплого краю, перебігав з нивки на нивку, живив, освіжав кожну билинку... І ведуть вони між собою тихутаємну розмову: чутно тільки шелист жита, травиці...  ПОЛЬОВА ЦАРІВНА Надворі весна вповні. Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні... Поле — що безкрає море — скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється в очах. Над ним синім шатром розіп'ялось небо — ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре — погляд так і тоне... З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля... Легенький вітрець подихав з теплого краю, перебігав з нивки на нивку, живить, освіжав кожну билинку... І ведуть вони між собою тиху-таємну. розмову: чутно тільки шелест жита, травиці... 

Отже, грамотність – індикатор освіченості. ПИШІМО ГРАМОТНО!

Дякую за увагу!