Презентація до уроку української літератури 11 клас (філологічний профіль) "Поезії Майка Йогансена"

Урок позакласного читання. Поезії Майка Йогансена.

Майк (Михайло) Гервасійович Йогансен 1896 – 1937 – український поет, автор пригодницьких романів. Один із засновників письменницької групи ВАПЛІТЕ. Представник «розстріляного відродження». Людина, чиє ім’я звучить як бренд, а біографія претендує на книжку. Майку пророкували майбутнє здібного лінґвіста за його талант до вивчення мов. Але поета цікавило занадто багато речей, аби зосереджуватися лише на мовознавчих дослідженнях. Серед його численних захоплень – полювання, теніс, шахи, фотографія, точні науки, велосипеди… Попри це, він таки укладав граматики, словники, брав участь у створенні правопису 1928 року, викладав.

Найбільшою пристрастю були подорожі. І хоча мандрівки здійснював недалекі (південь України, прикаспійські степи, Дагестан), писав про них багато і охоче. Йогансен – митець, який умів робити цікавими звичні речі, творив щоденну естетику, романтику буднів. Його творчість – це про любов до життя. «Хай плачуть недолуги, боягузи й лицеміри» – говорив Майк у своїх автоінтерв’ю. Так, власне, і писав, і жив. Іскристо, весело, цікаво. Репортажі, оповідання, нариси, вірші – усе якось по-майківськи. Загасити цю сонцесяйність спромоглася хіба радянська влада. Принциповий до останньої хвилини, Йогансен захищав від наклепів Остапа Вишню, за що сам отримав статус “члена антирадянської, націоналістичної організації”. Був розстріляний у 1937 році.

Йогансен народився 1895 року в м. Харкові у сім'ї вчителя німецької мови, вихідця з Латвії . Навчався Майк у класичній російській гімназії. На час закінчення Харківського університету (1917) він знав старогрецьку й латину, володів англійською, німецькою, французькою, знав скандинавські та слов'янські мови. Як казали сучасники, «з Майка був чортівськи здібний лінгвіст», але так само він опановував технічною інформацією. Майк Йогансен мав енциклопедичні знання, захоплювався різними видами спорту. Під враженням від трагічних катаклізмів російської інтервенції в Україну, передусім кривавих розправ денікінців у Харкові, Йогансен «поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського. Тоді ж почав писати вірші українською мовою – раніше писав руською».

Про себе як українського поета Йогансен заявив 1921 року публікаціями в журналі «Шляхи мистецтва», збірниках «Жовтень», «На сполох», «Штабель». Того ж таки року вийшла і його перша поетична книга – «Д'горі». Він зближується з Василем Елланом, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками. Разом з ними заснував першу організацію українських пролетарських письменників «Гарт» (1923). Згодом очолив «Техно-мистецьку групу „А“», що склалася з літераторів, які відійшли від ВАПЛІТЕ. З його ідеї народився позагруповий журнал-альманах «Літературний ярмарок», потім – «Універсальний журнал», про який Микола Хвильовий із властивим йому сарказмом відгукувався: «Рожденный ползать летать не может». Пізніше Йогансен став членом Спілки радянських письменників України (1934).

За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози, чотири книжки для дітей та дві з літературознавства. Проте зі всього створеного головним вважав поетичний доробок. На початку творчого шляху молодому поетові властивий був мотив мрійних «островів хмар», що його Олександр Білецький назвав «запізнілим романтизмом». Але бурхлива доба швидко «перемагнітила» Йогансена. Сповнений сподівань на національне й соціальне оновлення поет видає збірку «Д'горі» (1921), в одному з розділів якої – «Скоро forte» – поетичними засобами відтворив добу революції та громадянської війни, яку бачив у високих героїчних тонах. З великою тривогою придивлявся Йогансен до тих непримиренно конфронтаційних тенденцій, які трагічно розколювали народи, втягували їх у вир братовбивчої війни.

Звертаючись до фольклорних джерел, Йогансен переосмислює їх у світлі ренесансних ідей (збірка «Кроковеє коло», 1923). Поетична збірка «Ясен» (1929), яка з'явилася після книжок «Революція» (1923) та «Доробок» (1924), виявила нову якість творчих пошуків Йогансена: від стихійної революційності молодого українського інтеліґента раннього періоду творчості письменник еволюціонізує у напрямку «романтика чистого слова». Еволюція поета та його ліричного героя йшла лінією романтизації живої, суперечливої дійсності, що по-своєму утверджувала «романтику буднів». В поезії, і в прозі зберігав творчу індивідуальність. Часто вдавався до експериментів: поєднував прозу й поезію в одному творі. Полюбляв містифікацію.

Майк Йогансен. Днi мої, мої дивнi дiти... Днi мої, мої дивнi дiти,Вiддав вас вольнiй волi. Ви, мов вино, мов вiтер,Мав вагони в дикучiм полi. Он: сховались хмари за обрiй,Он: бори стають на колiна,Днi мої, мої першi хоробрi. Кораблi в ворожi країни.1921

Поля синiють вечорами,Рiка говорить з берегами,I так таємно. На небi бiлiї намети. Димлять:— Вечеря вариться борам. Все ближче, ближче вечiр суне,Все нижче плачуть трави-струни. Тихо й темно. Бори-поети. В хмарах сплять.1920

ГОЛОДНад полем сохлим. Мертвi вiтряки,Немов хрести над вiршем. Вiдзабутим: Руки не сила пiдвести: Ще гiрша, о, ще гiрша. Доля буде. I поле й голод. Це все — ти. Шляхи — твої пошорхлi руки. Над тим, що пишеш,Цi хрести. I в борознах твоїх не зiйшли звуки. Сiй же строфи люте насiння,Сiй же,Поки рiже твiй син твого сина,Сiй же,Пазурями землю копай,Лушпайя. Сiй бараболi —Ще карам не край,Ще боротись довго за волю.1921

Я знаю: загину. У дахiв iржавiм колоссю. Никає мiсяць кривавий,Удосвiта серп укосить. Молоду зiв´ялу отаву. Яке ще сонце глибоке,Як виють собаки на мiсто. Гей кликом тисяч i тисяч!Я знаю: загину високий,В повiтрi чистiм i синiм. Мене над мiстом повiсять: Зорi досвiтнiй в око,В холодне око дивитись.1920