Презентація до уроку в 11 класі з теми: "Українська література початку ХХ століття. "Розстріляне відродження"

«РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ» Українська література ХХ ст. як новий етап в історії національної культури. Суспільно-історичні умови розвитку, основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм). Митець і влада, свобода творчості. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років. Поняття «розстріляне «РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ» Українська література ХХ ст. як новий етап в історії національної культури. Суспільно-історичні умови розвитку, основні стильові напрями (модернізм, cоцреалізм, постмодернізм). Митець і влада, свобода творчості. Стильове розмаїття мистецтва 1920-х років.  Поняття «розстріляне відродження», домінування соцреалістичної естетики в1930-ті роки Комусь дано діла творить великі,Що ниткою простягнуться в віки,А з мене досить,Що не був дволикий,Що серця не міняв на мідяки. Ю. Лавріненко. Не зрадити правді, своєму високому покликанню поета, своєму народові — у ту страшну епоху було подвигом.

«Літературний процес ХХ століття»Літературний процес ХХ століття традиційно поділяють на такі періоди:- 1917- 1930-ті рр.;- 1940- 1950 ті рр.;- 1960- 1990 – ті рр.

Початок XX ст. (до 1917 року)Цi хронологiчнi межi визначаються не тiльки перебiгом революцiї 1905–1917 рр., а й вiдходом iз життя I. Франка (1916 р.) та М. Коцюбинського й Лесi Українки (обоє померли в 1913 р.). Формування пiсля 1905 р. Києва як лiтературної столицi України, поширення загальноукраїнської лiтературної перiодики

Перiод революцiїй нацiонального державотворення. Лiтература за часiв Центральної Ради, УНРЛiтературний процес 20-х рр. Перiод утопiй українських нацiонал-комунiстiв i поступової ліквідації нацiонального вiдродження України. Значення Празької школи в розвитку провiдних тенденцiй лiтератури в Українi

Розстрiляне відродження й насаджування в лiтературi iдейсоцiалiстичного реалiзму. Лiтература в умовах геноциду (голод 1923–1933 рр., сталiнськi репресiї 1934–1939 рр.). Насадження комунiстичної iдеологiї й вульгарної соцiологiї в лiтературознавствi 

Лiтература в перiод вiйни 1941–1945 рр. Друга хвиля емiграцiї. Лiтература в таборах(МУР, розвиток української лiтературно-художньої перiодики, книговидавнича справа)

Українська лiтературапiслявоєнного перiоду. Література вiд 1946 до кiнця 50‑х рр. в Українi й поза нею. Лiтература в перiод Вiдродження 60-х рокiв. Самвидавiвська лiтература. Нью-Йоркська група в дiаспорi

Лiтературний процес 70–80 рр. Література в умовах брежнєвсько-сусловського iдеологiчного засилля, репресiй i форсованої русифiкацiї. Формування сталих взаємин iз дiаспорою. Українська лiтература в перiод розпаду СРСРУтвердження нацiональної й державної незалежностi України. Лiтература на сучасному етапi

Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. Яновський, Тодось Осмачка, М. Бажан та інші.

Літературна дискусія 1925-1928 років. Літературна дискусія 1925-1928 років, яку розпочав і продовжив Микола Хвильовий памфлетами «Камо грядеш?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму» та «Україна чи Малоросія?» Письменник виступив проти примітивізму радянської літератури і закликав митців орієнтуватися на кращі зразки світової літератури. Від обговорення шляхів розвитку української літератури дискусія поступово перейшла з мистецької в політичну, особливо після проголошеного Хвильовим гасла «Геть від Москви!», котрий мав на увазі, що не можна брати за зразок популярні в той час російські «виробничі романи», частівки, агітки як «високу поезію».

Активну участь у дискусії взяли літературніорганізації «Гарт», «Плуг», «Ланка»-МАРС,пізніше ВАПЛІТЕ і ВУСПП, письменники ігромадські діячі Микола Хвильовий, Микола. Зеров, Андрій Хвиля, Сергій Пилипенко, Олександр. Дорошкевич, Самійло Щупак, Микола Скрипник таін. Найбільш резонансними були памфлети Миколи. Хвильового «Апологети писаризму», «Україна чи. Малоросія», «Думки проти течії», Миколи Зерова«До джерел». Величезні аудиторії зібрали диспути у. Всенародній бібліотеці України в Києві 24травня 1926 р. та в Будинку ім. Василя Еллана Блакитного в Харкові 21 лютого 1928 р.

У дискусію втрутилася партія. Сталін особисто надіслав листа Кагановичу з критикою поглядів комуніста М. Хвильового. Цим було дано старт репресіям. Під політичним та моральним тиском Хвильовий змушений визнати свої «помилки», розпустити очолювану ним ВАПЛіте і, врешті-решт, покінчити життя самогубством у 1933 році.1934 року почалися масові арешти письменників за сфабрикованими звинуваченнями (Г. Косинка, О. Влизько, Д. Фальківський, Є. Плужник, В. Підмогильний, В. Поліщук, М. Йогансен, М. Вороний). Наступного року заарештували М. Зерова, Л. Филиповича, М. Драй-Хмару, Б. Антоненка-Давидовича та ін.

1930-ті роки тих, хто йшов прямо, писав правду, чекала більшовицька куля або страждання в таборах ГУЛагу. Кому вдалося емігрувати — навіки позбувся батьківщини, слави українського письменника. І лише ті, хто «перебудувався», став на службу ідеології комуністичної партії, оспівував «світле майбутнє» й прекрасне нинішнє, отримували звання, нагороди, почесті й достаток.

Художньо-стильові напрями та стильові течії в літературіДо того чи іншого літературного напряму належать письменники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання (тобто спільний художній метод). Найвизначнішими в історії літератури нового часу літературними напрямами й водночас художніми методами (та стилями) є бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм, постмодернізм тощо. Окремо слід виділити соцреалізм, модернізм та постмодерн як методи, що використовувалися (чи використовуються) українською літературою. Український футуризм;Неокласицизм;Екзистенціалізм;Сюрреалізм;Символізм;Соціалістичний реалізм.

Літературні угрупування«Плуг» (Спілка селянських письменників),«Гарт» (Спілка пролетарських письменників),«Аспанфут» (Асоціація панфутуристів),«Авангард»,«Нова генерація»,«Неокласики»,МАРС (Майстерня революційного слова),ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури),«Пролітфронт»,ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарськихписьменників),«Молодняк» (Спілка комсомольських письменників).

Розстріляне відродження. Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. ХХ ст. в Україні, яке дало високохудожні твори в галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, уживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920–1930-х рр. За це десятиліття (1921–1931 рр.) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 р. в Україні нараховувалося 5000 письменників). Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 р., коли 12–13 травня стався арешт Михайла Ялового й самогубство Миколи Хвильового. Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 р. Тоді «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

Репресії проти митців. Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С.Єфремова. Перед судом постало 45 чоловік, серед яких були академіки, професори, учителі, священнослужитель, студенти. Були винесені суворі вироки, хоча насправді ніякої підпільної організації не існувало. Подальші арешти в середовищі діячів науки й культури, жорстокі розправи проводилися без відкритих процесів. Закрили секцію історії Академії наук, був арештований М. Грушевський. Його незабаром звільнили, але працювати перевели до Москви. Туди ж перевели й кінорежисера О. Довженка. У 1938–1954 рр. було репресовано майже 238 українських письменників, хоча багато з них були прихильниками радянської влади, воювали за неї, відбулися як письменники вже після революції. За підрахунками істориків літератури, з них 17 розстріляні, 8 покінчили життя самогубством, 16 пропали безвісти, 7 померли в ув’язненні. Зазнавав арешту М. Рильський, 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня, були розстріляні Г. Косинка, М. Зеров, М. Семенко. Покінчив життя самогубством М. Хвильовий, який мужньо намагався врятувати багатьох товаришів. Закрили театр «Березіль», арештували й розстріляли всесвітньо відомого режисера Л. Курбаса. Жорстокої розправи зазнали митці кобзарського цеху. За різними підрахунками впродовж 1930-х років московською владою було розстріляно від 200 до 337 кобзарів, бандуристів та лірників, серед загиблих — композитор і мистецтвознавець, засновник харківської школи бандури Гнат Хоткевич. Про масштаби репресій говорить і такий факт: з 85 вчених-мовознавців репресували 62. Лише наркомат освіти «очистили» від 2 тисяч співробітників.

Домашнє завдання. Опрацювати теоретичний матеріал підручника. (стор.7-13) Українська література 1920 – 1930 років Дати усну відповідь на питання : Чому цей період називають періодом “РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ” ?