Презентація до уроку з Літератури рідного краю. 10 клас

Життєпис запорізької поетеси Тетяни Осіньпідготувала вчитель української мови та літератури. КУ «Новокарлівський ліцей»Сарака Ганна Миколаївна2022-2023 навчальний рік

ОСІНЬ Тетяна (Нікулочкіна)народилася 2 жовтня 1949 р. в м. Запоріжжі. Письменник: поет, прозаїк, перекладач. Член Національної спілки письменників України. Автор 10 книг: «Осінній віршопад» (2011), «Римовані паралелі» (2016), «Життєдайне Слово» (2017), «Сонячне гроно» (2017), «Пізня зав’язь» (2019), «Талан любити і прощати» (2019) та ін. 

«Пізня зав’язь»«Пізня зав’язь» – дев’ята книга поезій відомої української літераторки Тетяни Осінь (Нікулочкіної Тетяни Василівни), котра неодмінно приверне до себе увагу шанувальників лірики. Як говорить автор: «Римувала я ще в дитинстві, а до Поезії доторкнулась вже в зрілому віці. Оце і є моя ПІЗНЯ ЗАВ’ЯЗЬ, яка визріла і, маю надію, смакуватиме читачу». Чи пізня зав’язь й справді доростеі визріє? – на те і тепла осінь…

Авторський стиль. Особливістю авторського стилю є не тільки своєрідний новаторський спосіб зображення власних почуттів (використання «холодної» колористики, репризи, інверсії, що застосовували поети-символісти), а ще й  намагання створити своєрідний культ «печальної краси», що, безперечно, розширює музичні можливості українського вірша.  Одна із характерних рис поезії авторки книги – саме музикальність. Вона у відсутності негармонійних звукосполучень, і в наявності алітерації, і в дивовижному способі поєднання звуків з почуттями, емоціями, хай і з відтінком суму. Печаль Тетяни Осінь  – своєрідна, вона не є результатом  депресивного стану душі, скоріш за все її природа прихована у короткотривалості людського життя, у намаганні зробити більше, ніж вдалося.  Іти вперед, любити, жити! А старість… що? Лише межа. 

Поетеса не нудьгує, вона підбиває підсумок свого життєвого марафону («…Болить мені передчуття зими.») А тому й поважні роки сприймаються  нею як новий етап даного Богом шляху – закономірний і неминучий: «Камін життя згасає вже. Старію…» «Що так сльозяться очі?..» – з одного боку сентиментальні почуття, майже безвихідь, але з іншого: І замість скиглень й слів: «Таке життя…» –злітаймо над безоднею буття!  

«Не розгубити й проблиску надії!» Значуще для сучасної людини гасло – «Не розгубити й проблиску надії!» – поетеса вдало синтезує з головним  громадянським обов’язком для себе: «Вставай, поетко, пил і бруд мети!» А мести в Україні поки є що: ворог на Сході, негаразди у суспільстві, які накопичувалися десятиріччями, складають загальну негативну картину. Тому, може, й Осінь, Пізня зав’язь?   Напевно, так. Але Осінь Тетяни Нікулочкіної – своєрідна, за нею неминуче прийде Весна. Українці – велика нація, стверджує авторка майже у кожній своєї поезії, тому вона здатна  на величезні перетворення: Тримай, козаче, наш державний стяг,здолаємо трикляту веремію!

Поєднання громадських та ліричних почуттів. Читаючи її рядки, ми стаємо свідками поєднання громадських та ліричних почуттів, де так звана пейзажна лірика з основними її темами (природа, кохання)переплітається з бурхливими соціальними подіями та настроями людей після Майдану та Революції Гідності, коли наш багатостраждальний народ зі зброєю в руках почав по-справжньому відстоювати свою незалежність.

Свою Україну любіть. Любіть її... Во врем'я люте. В останню тяжкую минуту. За неї Господа моліть. Т. Шевченко. Патріотична налаштованість та прагнення до змін ґрунтуються у книжці на глибокому знанні української та світової історії та культури, адже поетеса майже все своє життя займається самоосвітою, прагне до досконалості. Достатньою мірою можна стверджувати, що самобутня творчість Тетяни Василівни являє собою майже унікальне поєднання філософії життя з емоційною наповненістю буття людини, її сердечних реакцій, де природний пейзаж виступає не тільки своєрідним фоном, а ще й поведінковим каталізатором. До речі, гостре відчуття контрастів у житті й природі є домінантним не тільки в цій книзі, а й в усій творчості авторки.

І ще одна обставина, яка робить поезію Тетяни Осінь вкрай вдумливою та сповненою особливої музики «печальної краси», – глибока любов до всього українського, хай це буде жито, птахи чи сільська хатинка. Безмірна повага до своєї Батьківщини, історії, культури, традицій («Не забувай Шевченкових пісень, народе мій…») надає підстави говорити про  джерела доволі рідкісного дару відображення і людських почуттів, і суспільних настроїв. Когось п’янить чужої мови брют,а ми і мовчимо завжди своєю…

Як відомо, поезія – стан душі. На переконання авторки, поезія, як і любов, не має меж. Межі є у печалі. Усвідомлення цього дає поштовх до дії, виступає потужною рушійною силою спільноти, і тому має позитивний, життєствердний напрям. Через те і народжуються такі своєрідні сумно-прекрасні поезії, які я раджу всім прочитати. Бо вони водночас мелодійні та відверті, написані від самого серця за покликом душі. 

Зимова затемнена вулиця,сльота замість снігу, сльота…Лиш місяць-ліхтарик піклується:освітлює шлях мій, віта… А вітер презирливо фиркає –не вірить в моє вороття. Торохне провислою хвірткою –і стишиться… Тихе буття було тут завжди неполоханим:паркани, морелі, терни…Навіщо приходять непроханіпечалі, з якої вини? – Хатино старенька, чи вбога ти;руйнує самотність, ачей? –зринають метелики спогадів,лоскочуть куточки очей. Чи зважусь постукати? Інші там…Чи впустять незнану мене?..…Фіранка, бабусею вишита,в чужому віконці майне. 

ми, українці, навіть і мовчимоукраїнською мовою…                Віктор Корж, «Дума про нашу долю». Скінчиться ніч… Нехай зоріє схід!Народе мій, ми працювати звикли,збирать обжинки зі своїх угідь,пісні співати й прикрашати житла. Чекали сонця – не чекали вас,пройдисвіти лихі, вчорашні «браття».        Ви планували: Крим, тепер – Донбас,щоб землю нашу краяти на клапті?!     І, навіть совість кинувши на кін,ножі гострили на вкраїнське Слово. Склади новий, моя країно, гімн,звільни зерно мети від плач-полови. Не забувай Шевченкових пісень,народе мій, – сіяч, мислитель, воїн. Птахи співають навіть в хмарний день.І ти, піїте, нам склади нової. На нашу Мову, на вкраїнський людкували меч московські фарисеї. Когось п’янить чужої мови брют,а ми і мовчимо завжди своєю. І молимось за Мир, за майбуття,за вільний край, за правду, за життя!  

Література: Письменницький портал Пилипа Юрика . Осінь Тетяна (Нікулочкіна) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://pilipyurik.com/literatory-zaporizha/866-osin-tetiana-nikulochkina Урок "Література рідного краю. Тетяна Осінь «Осінній віршопад». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/urok-literatura-ridnogo-krau-tetana-osin-osinnij-virsopad-333931.html Українська літературна газета. Тетяна Осінь. Ностальгія. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://litgazeta.com.ua/poetry/tetiana-osin-nostalhiia/  

Дякую за увагу!