Презентація до уроку з зарубіжної літератури для 7 класу Симонов "Жди мене"

Підготували учні 7 класу Нагірненської СЗШ І-ІІІ ст. К.М.Симонов – поет війни і любові

К.М.Симонов (справжнє ім'я Кирило) - це відомий поет, прозаїк, драматург і журналіст. Він був людиною своєї епохи - часу, в якому жив і про який розповідав. Його лірична поезія, проза та драматургія зайняли особливе місце в літературі ХХ століття… Голос свого покоління М. Тихонов

Народився Костянтин 28 листопада 1915 в Петрограді. Але перші роки свого життя прожив у Саратові, Рязані. Батьками був названий Кирилом, але потім змінив своє ім'я. Виховувався вітчимом - викладачем військового училища. У 1930, після закінчення семирічки в Саратові, пішов вчитися на токаря. Потім у біографії Костянтина Симонова відбулися зміни: в 1931 році відбувся переїзд до Москви, після чого він працював на заводі до 1935 року. Дитячі роки

Перші вірші Симонова Приблизно в той же час були написані перші вірші Симонова, а надрукували його твори вперше в 1936 році. Після отримання вищої освіти в Літературному інституті імені Горького і закінчення аспірантури, відправився в Монголію.

Головна тема творчості –війна… Головною темою творчості Симонова була війна. І це не випадково - з перших днів Великої Вітчизняної війни К.Симонов перебував у діючій армії: був власним кореспондентом газет "Червона Зірка", "Правда", "Комсомольська правда", "Бойовий прапор" та ін. У 1942р. К. Симонову було присвоєно звання старшого батальйонного комісара, в 1943 - звання підполковника, а після війни - полковника.

Костянтин Симонов- письменник вогненних років Одними з відомих військових творів Симонова стали: «Жди мене», «Війна», «Живі і мертві». Його репортажів з фронту чекали в тилу, вірші читали на передовій між боями, записували і переписували у друзів. «Жди меня, и я вернусь,  Только очень жди…»,- ці рядки стали найзнаменитішими й у жінок в тилу, й у чоловіків на всіх фронтах  війни. В історії військової поезії важко знайти інший вірш, що би так відгукнувся у серцях мільйонів людей…

Останні роки життя… Після війни для Костянтина Симонова в біографії настав період відряджень: він їздив до США, Японії, два роки жив у Ташкенті. Працював головним редактором «Літературної газети» , журналу «Новий світ»(рос.), входив до складу Союзу письменників. Помер Симонов 28 серпня 1979 в Москві. Прах Симонова за його бажанням був розвіяний над місцями особливо пам`ятних йому боїв періоду Великої Вітчизняної війни.  

Літературні читання, присвячені 100-річчю Костянтина Симонова 27-го листопада 2015 року, в Київському Будинку Книги за підтримки телеканалу "Інтер" відбулися літературні читання, присвячені 100-річчю Костянтина Симонова. Навряд чи серед письменників воєнного часу відшукається людина, яка б пройшла стільки фронтових доріг, скільки Симонов -"Майже весь матеріал - для книг, написаних під час війни, і для більшості післявоєнних - мені дала робота кореспондентом на фронті" ,- писав автор

Творчий вечір на Інтері На творчому вечорі ведучі телеканалу "Інтер" Анастасія Даугулє, Ірина Юсупова, Михайло Тішин і Валерія Микульська прочитали улюблені твори поета різних періодів його життя, творіння, які допомагали солдатам вижити серед нескінченних боїв і всюдисущої смерті, дарували в хвилини затишшя тепло, віру в любов і надію на зустріч з коханими.

Дослідник і літописець Великої Вітчизняної війни До останніх хвилин життя Костянтин Симонов залишався дослідником і літописцем Великої Вітчизняної війни, і не втомлювався повторювати: "Письменник, який не хоче, щоб все людство було втягнуто в нову війну, повинен нагадувати людям, що таке війна... Думаючи про світ, необхідно пам'ятати про уроки війни".

Дослідження творчості Костянтина Михайловича Симонова Творчість Костянтина Михайловича Симонова і сьогодні залишається найбільш глибоким художнім дослідженням Великої Вітчизняної війни.  Про К. Симонова видано  книги І. Вишневської, С. Фрадкін, Л. Фінка, Д.А. Бермана, Б. М. Толочінської. Про нього глибоко і серйозно писали такі відомі дослідники, як А. Абрамов, Г. Біла, А. Бочаров, З. Кедріна, Г. Ломідзе, В. Новіков, А. Макаров, В. Піскунов, П. Топер. Л. Лазарєв - автор декількох літературно-критичних книжок про К. Симонова: «Драматургія К. Симонова» (1952); «Поезія воєнного покоління» (1966); Військова проза Костянтина Симонова (1974); «Костянтин Симонов. Нарис життя і творчості »(1985, 1990). 

Статті про Симонова Велика кількість статей про життя і творчість   К.Симонова публікувалася і до цих пір публікується в журналах, де працював К. Симонов - «Прапор» і «Новий світ». 

Перу К.Симонова належать… Перу К.Симонова належать ліричні вірші й історичні поеми, нариси й оповідання, повісті та романи, п'єси та сценарії. Постійно виступав він як публіцист і літературний критик. Багато займався документалістикою в літературі, в кіно, на телебаченні. Його завжди захоплювало одне : почав свій літературний шлях як поет, потім як  драматург та журналіст; в останній період життя справжнім своїм покликанням вважав прозу. Перекладав поезії Тараса Шевченка ( «Чи не покинуть нам, небого» — 1939 рік), Юліана Тувіма, Расула Гамзатова та інших

Бліц - опитування Кирило Назвіть справжнє ім’я К. Симонова 28.11.1917 Коли народився поет? Токар Яку робітничу професію здобув Симонов? 1937 Коли К. Симонов почав писати вірші?

Бліц - опитування власним кореспондентом В якості кого Симонов перебував у діючій армії під час Другої світової війни? «Жди мене…»,«Війна «Живі і мертві» Назвіть найвідоміші військові твори К. Симонова В якому навчальному закладі письменник отримав вищу освіту? інституті імені Горького

Історичні факти Війна ... Від Бреста до Москви - 1000 км, від Москви до Берліна - 1600 км , разом - 2600 км . Залізницею - 4 доби, літаком - 4:00 , перебіжками , по-пластунськи - 4 довгих роки . У роки війни на території нашої країни фашистами було зруйновано і спалено 1710 міст, понад 70 тис.сіл , залишено без притулку 25000000 чоловік. Загинуло 26500000 чоловік. Забути минуле - значить , зрадити пам'ять про людей, які загинули за щастя Батьківщини.

Сімейний архів Напевно, кожна сім'я має, хоч невеликий , сімейний архів. І це дуже добре. Молоде покоління має знати і пам'ятати своїх предків. Особливо загострено відчуваєш минуле, коли дивишся фотографії та читаєш старі листи. Написали їх люди, яких може вже давно немає в живих , але за листами можна дізнатися їх турботи, почуття, мрії.

Історія створення вірша «Жди мене ...» Вірш Костянтина Симонова, опубліковано в січні 1942 року в газеті «Правда». Він присвячений відомій російській актрисі Валентині Сєровій - одній з яскравих зірок радянського кіно, яка була його музою і сильним коханням. Цей вірш став життєво необхідним мільйонам людей у найважчий для них час… Муза кохання

Зірка радянського кінематографа Зірку радянського кінематографа тридцятих-п'ятдесятих років глядачі обожнювали. Але в той час не існувало «глянцевих» журналів, здатних задовольнити інтерес шанувальників до особистого життя актриси, тому вакуум неминуче заповнювався безліччю міфів і легенд. Актриса рано овдовіла (її першим чоловіком був Герой Радянського Союзу льотчик Анатолій Сєров) і незабаром вона пов'язала свою долю з відомим поетом Костянтином Симоновим. Вони познайомилися в 1939 році на виставі, де Сєрова грала головну роль

Його знав напам`ять кожний солдат Симонов ходив майже на кожну її виставу, але підійти не наважувався. Вона підійшла сама. Зав`язався бурхливий роман. Навіть Велика Вітчизняна війна не могла їм перешкодити. Саме вона надихнула його на створення знаменитого вірша «Жди мене», який став всенародно улюбленим в роки Великої Вітчизняної війни. У 1941р. К. Симонов прочитав вірш лише найближчим друзям і не збирався його друкувати. Проте пізніше поет змінив рішення, коли один із друзів назвав цей вірш «ліками від туги за коханою». Уперше твір з’явився в фронтовій газеті «Правда» в лютому 1942 р. Його знав напам`ять кожний солдат, який захищав Батьківщину, кожна жінка, яка чекала чоловіка, брата, сина з війни, він знаний і сьогодні, в наш час…

Вірш Симонова «Жди мене» завоював серця читачів… Солдати вирізали його з газет, переписували, сидячи в окопах, заучували напам'ять і посилали в листах дружинам і нареченим . Його знаходили в нагрудних кишенях поранених і вбитих ... В вірші оспівувалася вірність жінки чоловікові-фронтовику. Валентина Сєрова - жінка поза часом. Сєрова просто жила і любила. І її любили. Любили відчайдушно, самозабутньо, любили так, як багато жінок тільки мріють бути коханими. Зараз прозвучать ці слова із вуст наших захисників, які знаходяться в зоні Ато… Відеофрагмент (учасники АТО)