презентація до Усний журнал «Література рідного краю. Ю.Ілюха. «Неболови. Навчи мене мріяти»

Народилася 5 січня 1982 року в селі Гонтів Яр у Валківському районі Харківської області. Закінчила Харківську державну академію культури, де отримала диплом менеджера-економіста та Львівський національний університет ім. Франка, де здобула освіту журналіста Юлія Анатоліївна Ілюха — українська письменниця, журналіст, волонтер АТО

Юлія Ілюха: “Мій творчий шлях стартував з журналістики. Коли я працювала на телебаченні, то ми кожного року робили сюжети про літературний конкурс імені Масельського, мені захотілося також щось написати. Спершу я туди відправила свої вірші. Їх не оцінили. Потім я вирішила написати прозу. Моє перше оповідання перемогло. Потім я почала писати далі...”

Юлія Ілюха: “З літа 2014 року я була волонтеркою АТО, у нас була  група однодумців під назвою «Реальна допомога військовим». Спершу, у найгарячіші 2014-й і 2015-й роки, збирали й передавали на фронт усе – від форми і харчів до медикаментів та оптики. “

Лауреатка Міжнародної українсько- німецької літературної премії ім. Олеся Гончара (2018). У 2018 році з новелою "Слід" перемогла у конкурсі короткої прози "Новела по-українськи" від журналу "Країна".

У 2018 році отримала другу премію Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за рукопис роману "Східний синдром". Роман «Східний синдром» я почала писати влітку 2016-го року, а навесні 2017 закінчила Роман «Східний синдром» – це книга про любов і дружбу, про зраду і ненависть. Але, передусім, це книга про те, як змінює життя героїв – і самих героїв – війна

У 2018 році вийшли дві дитячі книги для дошкільнят: "Як Грицик Муху-Нехочуху переміг“ (увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2018") та "Історії Цвірінька".

Юлія Ілюха: Збірка віршів «Там, де вдома» - це така собі реабілітація через творчість волонтерів та ветеранів війни на Донбасі , щоб подолати «східний синдром». Серед віршів восьми поетів та поеток, які увійшли до збірки, є і мої.

У 2016 році у видавництві "Віват" вийшла перша книга – збірка прози “Неболови. Навчи мене мріяти", яка увійшла до довгого списку "Книги року ВВС-2016"

Це живі, болючі, чесні новели про слобожан та Слобожанщину Моя перша книга – збірка оповідань  «Неболови. Навчи мене мріяти» – це соціально- реалістична  доросла проза.

«Любов, втрати, надія, життя» – саме так описує письменниця головні теми, які представлені в її книзі «Неболови. Навчи мене мріяти».

Юлія Ілюха: Як написала мені одна читачка, у "Неболовах“ кожен із читачів знайде якусь свою емоцію і побачить рівно те, що він хотів побачити, залежно від того, з яким настроєм він читав.

Юлія Ілюха: “Коли я писала цю збірку, мені справді здавалося, що це досить песимістична книжка про самотність, безвихідь і відчай. Але коли прочитала відгуки, то зрозуміла, що насправді ця книжка про любов – до країни, до ближніх. Навіть про любов самотньої бабусі до свого кота, який замінив їй онука.”

Читайте, співпереживайте, любіть, ненавидьте, смійтесь, ридайте та пам’ятайте, що небо вловити може кожен, а от втримати... Потрібно мати талан. Дара Корній, письменниця

Юлія Ілюха: Ми часто і багато мріємо в дитинстві. А в дорослому віці ми це засуваємо десь у глибини, ховаємо за матеріальними речами. Цю здатність мріяти можна якось дістати з глибин і мрії знову пробуджуються. Я вважаю, що варто лише мріяти і ці мрії здійсняться. От мріяла я видати книжку "Неболови", і це здійснилося.

Для якої аудиторії — дітей чи дорослих — писати складніше? Юлія Ілюха: “Для дітей писати водночас легше і складніше. Легше – бо дитячі історії я пишу для свого сина, часто він навіть замовляє, про кого мені писати. Дитячі тексти пишуться швидко, це насолода і політ фантазії. З дорослими ж текстами ми навпаки часто мучимо одне одного – чи то я їх, чи то вони мене. Але дитячу історію мало просто написати, треба написати цікаву історію, втримати на ній увагу дитини”

Як ставитеся до критики? Юлія Ілюха: “Критику сприймаю цілком нормально, доки критика стосується тексту і не переходить в площину особистих образ”

Юлія Ілюха: Над чим працюєте зараз? “У планах на майбутнє – закінчити другу збірку прозових оповідань та почати роботу над наступним романом. Цього разу не про війну”

Анотація: Той, хто вміє вловити небо й посадити його в акваріум, називається неболовом, той, хто тепер тримає небо над Україною, як ото харків'янин Олесь Самохвалов, боєць Добровольчого українського корпусу з позивним «Ленін», теж неболов, і баба Галька, котра вже десять років сама-самісінька з котом Сірим живе на покинутому хуторі, і колишня акторка Лідка, яка проміняла богемне сценічне життя з оберемками квітів на «Тюльпани» на передку, котрі залишають після себе десятиметрові вирви... Це живі, болючі, чесні новели про слобожан та Слобожанщину.

Бібліографія Неболови. Навчи мене мріяти (2016) Parasol (2017) Як Грицик Муху-Нехочуху переміг (2018) Історії Цвірінька (2018) Східний синдром……..