До кінця грудня 1917 року більшовики встановили владу на більшій частині Сходу України та почали наступ на Київ. Захищати столицю було нікому. 15-тисячна армія, яку на той момент мала УНР, була деморалізована довгою війною, розчарована у політиці Центральної Ради. В цих умовах стати на захист Києва були здатні, мабуть, лише гімназисти та студенти. 5 січня 1918 року було створено студентський курінь Січових стрільців.
Добровольці почали тренування, які продовжувались не більше тижня, до 26 січня. Вранці 28 січня сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції. Озброєння катастрофічно бракувало – загін мав лише 16 кулеметів, невеликий бронепоїзд та обмаль патронів. Студенти на станції Крути, фото незадовго до бою
Бій під Крутами розпочався 29 січня о дев’ятій ранку з бойового зіткнення захисників з передовим загоном матросів, які намагалися взяти станцію одним ударом. Більшовики мали значну чисельну перевагу, їхній трьохтисячний загін намагався взяти захисників в кільце. З тилу крутян підтримував бронепоїзд з гарматою, який обстрілював нападників.
Захисники понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога. Аж ось почали закінчуватись патрони, замовкла і гармата, відстрілявши весь боєзапас. Запросивши підтримки, не отримали відповіді штабу. Як з’ясувалося потім, штабісти кинули бійців напризволяще, втікаючи на потязі назад до Києва. Так поспішали, що навіть забули відчепити вагони з боєкомплектом…
Приблизно о 17 годині розрізнені частини захисників зібралися разом. З’ясувалося, що немає однієї роти. Розвідувальний загін, приблизно 30 бійців, загубив орієнтир та потрапив у полон. За розповідями очевидців, «червоні» жорстоко знущалися над полоненими, потім всіх розстріляли. Ідучи на страту, Григорій Піпський, учень сьомого класу, почав співати «Ще не вмерла Україна», решта його підтримали. Фото загиблих Героїв Крут
За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не залізничним шляхом, як задумувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.
Протягом десятиріч існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від кількох до декількох сотень, хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, кого було поховано на Аскольдовій могилі: Андрій Омельченко, сотник. Володимир Шульгин. Павло Кольченко. Лука Дмитренко. Микола Лизогуб. Попович Олександр. Андріїв. Микола Божинський-БожкоІзидор Курик. Олександр Шерстюк. Головощук. Чижів. Кирик. Андрій Соколовський. Микола Корпан. Микола ГанкевичЄвген Тарнавський. Гнаткевич. Григорій Піпський
На Аскольдовій могиліПоховали їх - Тридцять мучнів українців. Славних, молодих... На Аскольдовій могиліУкраїнський цвіт! - По кривавій по дорозіНам іти у світ. На кого посміла знятись. Зрадницька рука?Квітне сонце, грає вітерІ Дніпро-ріка... На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! - Понад усе вони любили. Свій коханий край. Вмерли в Новім ЗаповітіЗ славою святих. -На Аскольдовій могиліПоховали їх. Павло Тичина 1918
Подвиг студентів-крутян став символом мужності та беззастережної любові до власної Батьківщини. За часів радянської влади, про бій під Крутами забули на довгих 70 років, до отримання Україною незалежності. Тільки в останні роки історики почали активно вивчати наявні матеріали. І хоча зараз виникає більше питань, ніж відповідей, незмінним залишається один факт: битва під Крутами – одна з визначних сторінок історії України, яку ми маємо пам’ятати.