Презентація "Г. Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. Біблійна основа творчості та його вчення про самопізнання. «Вс

Г. Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. Біблійна основа творчості та його вчення про самопізнання. «Всякому місту – звичай і права…»

Благословенні ви, сліди,Не змиті вічності дощами,Мандрівника Сковороди. З припорошілими саквами…М. Рильський

Григорій Сковорода. Хто він?Філософ Просвітитель. Поет Педагог. Музикант

Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко з її академіями, мандрівними спудеями,  рукописними книгами, латиною і церковно-слов’янською мовою.

Народився Григорій Сковорода на Полтавщині З грудня (22 листопада за старим стилем) 1722р. в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку (нині районний центр Полтавської області) у родині козака Сави і його дружини Пелагеї. Пізніше Сковорода любив називати себе Григорієм Вар-Савою, тобто Сином Спокою.«Світ ловив мене, та не піймав» В дев'ять літ лишився круглим сиротою. Здібного хлопчину, що складав пісні й вірші, взяв до себе старий чернець, ім'я якого нам лишилося невідомим. Він був людиною надзвичайно освіченою (можна припустити, що чернець - випускник Києво-Могилянської академії) і всі свої знання передавав жадібному до науки хлопцеві.

Як тоді зазвичай водилося, закінчив сільську початкову чотирирічну школу і у віці 12 років 1734р. вступив до Києво-Могилянської академії. Сковорода перебував в Академії, щоправда з перервами, майже 20 років.

Там він закінчив класи фари, інфіми, граматики, синтаксими, поетики, риторики і один клас філософії (останньої він навчався у відомого українського філософа, релігійного й освітнюю діяча Михайла Козачинського).

Однак Г. Сковорода був змушений залишити Києво-Могилянську академію в зв'язку з його зарахуванням співаком придворної хорової капели і від'їздом у грудні 1741р. до Санкт-Петербурга, де мали відбутись святкування з нагоди коронації російської імператриці Єлизавети. Пробувши до кінця серпня 1744р. у Петербурзі, Сковорода повернувся до Києва і відновив навчання у Києво-Могилянській академії.

Ще в Києво-Могилянській академії студент Григорій Сковорода зрозумів і твердо узяв за життєве правило: доля — це творіння сильних і вибачення для слабких. І вже невдовзі в Санкт-Петербурзі двадцятирічний юнак пройшов непросте духовне випробування. Витримавши півчий конкурс у музичній школі в Глухові й ставши окрасою придворної капели як ніжний альт, Григорій опинився перед щедрими царськими принадами. Якось цариця послала до Сковороди посланця. Вкладаючи в свої слова найвищу повагу до цариці, посланець Потьомкіна переказав Сковороді волю Катерини. Філософ вислухав уважно, нічого не відповів. Зате заграв на сопілці веселу мелодію. Розгублений посланець мусив вислухати її до кінця. Потім філософ здивував його такими словами: "Скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця". Так і поїхав верхівець ні з чим. 

Дорогами Європи1745 — 1750рр. Будапешт. Братислава. Відень. Прага. Галле

Після повернення 1750р. до Києва Г. Сковорода стає вчителем поетики у Переяславськім колегіумі. Та недовго звучало нове слово про нову поезію в класі — незвичайним воно видалось єпископу Никодиму Сребницькому, відгонило єрессю, відлунювало поваленням авторитетів. Тривала розмова у пастирському покої Сребницького, перед яким лежав на столі писаний курс «Розмисел про поезію…», закінчилася невтримним вибухом з вуст молодого викладача: «Alia res sceptrum, alia plectrum». «Одна річ — пастирський жезл, інша річ — пастуша сопілка», — повторив Григорій і з жалем подивився на преосвященного. Зеленавий вогник лампадки вихопив із присмеркової сині колючі очі єпископа. «Хай не живе в моєму домі той, хто творить гординю», — почув Григорій у відповідь.

Через цей конфлікт Г. Сковорода був змушений припинити викладання в Переяславському колегіумі і 1752р. повернутися до Києво-Могилянської академії, де він почав вивчати теологію у тогочасного префекта академії Георгія Кониського. Але повного курсу теології він не закінчив.1753р. за рекомендацією митрополита Тимофія Щербицького він став домашнім учителем у багатого дідича Степана Томари в селі Коврай на Переяславщині. Там він прожив до 1759р., навчаючи свого вихованця — сина Степана Томари Василя.

Та досить було Григорію одного разу спересердя й водночас простодушно зауважити під час уроку материному плеканцю, що той «мислить, як свиняча голова», — і в одну мить «найкращий учитель» зі швидкістю татарської стріли вилетів із панського маєтку. Але у змаганні панської пихатості й людської гідності переміг усе-таки молодий учитель. Не минуло й року, як гордий Томара почав розшукувати студента Сковороду, а розшукавши, вмовляв на будь-яких умовах повернутися до маєтку, до сина, який щодня плакав за вчителем. Врешті-решт Сковорода повернувся в Коврай, але вже «без договору, без умов» з паном Томарою, бо ж повернувся він до свого учня Василя, якого ще п'ять років потому учив античної мудрості, музики, поезії і людської достойності. Наука «любомудрія» виховувала юнака, водночас збагатила духовно й першого в селі Ковраї учителя. Прочитай! Це цікаво!

1759р. Г. Сковорода на запрошення білгородського єпископа Іосафа Миткевича прибув на Слобожанщину, де він впродовж десяти років (до 1769р.) викладав поетику, етику, синтаксиму і грецьку мову у Харківському колегіумі. Саме там він познайомився з учнем цього колегіуму Михайлом Ковалинським, дружба з яким мала величезний вплив на його подальше життя і спричинилася до виникнення його значної латино-мовної епістолярної спадщини. М. Ковалинський був першим біографом Г. Сковороди. Після смерті свого вчителя він описав його життєвий і творчий шлях у творі «Життя Григорія Сковороди» (1794 — 1795рр.).

У серпні 1764р. Г. Сковорода прибув до Києва, де він знову ж таки відмовився від пропозиції ченців Києво-Печерської лаври прийняти чернецтво. «Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, — відповів він їм, — досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому». (М. Ковалинський. «Життя Григорія Сковороди»).

Відмовився Г. Сковорода і від здобуття високих світських посад. Таку свою життєву позицію він так обґрунтовував харківському губернаторові Євдокиму Щербиніну: «Світ, — казав він, — нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за здатністю ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представляти у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений». Так філософ, опираючись спокусам світу, обстоював свою творчу і особисту свободу.

1769 р. через недоброзичливе ставлення до нього новопризначеного білгородського єпископа Самуша Миславського Г. Сковороду було звільнено з роботи у Харківському колегіумі. З того часу і до своєї смерті він вів життя мандрівного філософа, відвідуючи Лівобережну Україну, Приазов'я, Воронежчину, Курщину, Орловщину.

У його житті починається майже тридцятирічний період подорожування, аскетичного зречення від усіх спокус світського життя. Відмовляючись від бажання влаштуватися в житті Сковорода остаточно переносить своє життя у внутрішні виміри, стає мандрівником — перелітним птахом.

Це був найбільш плідний період його творчості. Саме тоді він завершив збірку «Сад божественних пісень», написав свої основні філософські трактати, діалоги і притчі: «Діалог, або Розмова про давній світ» (1772), «Розмова п'яти дорожніх про істинне щастя в житті» (1773 — 1774), «Кільце» (1773 — 1774), «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру (1774), «Ікона Алківіадська (Ізраїльський Змій)» (1775 — 1776), «Жінка Лотова» (1780 — 1788), «Боротьба архистратига Михайла з сатаною про це: легко бути добрим» (1783), «Суперечка біса з Варсавою» (1783 — 1784). «Вдячний Еродій» (1787), «Убогий Жайворонок» (1787), «Діалог. Назв; його — Потоп зміїний» (1791).

Посох мандруючого — це глибокий символ його духу. Він брав Біблію, флейту і відправлявся усе далі й далі. Сіра свита, чоботи про всяк випадок і кілька підшивок робіт — ось з чого складалося все його майно. Безперервна мандрівка стала єдиною справою його життя, вираженням його релігійності. Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу.

Назвіть чотири найсуттєвіші, на ваш погляд, події в біографії Г. Сковороди. 2. Розкажіть про педагогічну діяльність письменника. Чим його погляди на навчання й виховання учнів відрізнялися від тогочасних?3. Поясніть, чому Г. Сковороду називають «мандрівним філософом».?

У 1775р. Сковорода спробував повернутися до праці у Харківський колегіум, проте це йому не вдалося. Впродовж останнього року свого життя він перебував у с. Іванівці.1794р. він відвідав свого друга М. Ковалинського на Орловщині, подарував йому частину своїх рукописів. Помер Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 року в селі Іванівка (тепер Сковородинівка) в маєтку знайомого поміщика Андрія Ковалевського на Харківщині».

Жителі села, де похований відомий філософ, стверджують, що вже близько двохсот років його дух оберігає ці краї. На місці спочинку Сковороди, як він і заповідав, ні хреста, тільки величезний камінь з написом: "Світ ловив мене, але не спіймав".

Г. Сковороду іноді називають неформалом (або хіпі) XVIII ст. Поміркуйте, які факти із життя митця дають підстави, хай умовно, але погодитися з таким визначенням. Як думаєте ви?

Філософські погляди Григорія Сковороди. Основна філософська ідея Г. Сковороди полягає в тому, що і Всесвіт, і людина мають два начала. На його думку, існує два світи — земний, видимий, і небесний, божественний, прихований від людини. У земному житті все народжується й умирає, отже, земне є тимчасовим. Натомість небесне, Божественне, є вічним. Сковородинська теорія двох світів продовжує розвиватися в концепції двох людин — зовнішньої і внутрішньої. У людині наявні також два начала — видиме, тілесне, що є тимчасовим (відміряне кількома десятками років земного життя), та невидиме, духовне, яке є вічним. Як не може існувати тінь без дерева, так неможлива людина без душі. У своїх філософських трактатах Г. Сковорода душу часто називає «серце» і вважає її суттю людини. «Серце», душа є «і зерно наше, і сила», «а без неї [тіло] мертва тінь є». «Серце» є точною копією вищого Божественного начала, яке й керує людиною. Справжня людина, на думку Г. Сковороди, — духовна й «сердечна». Вона визначається рівнем розвитку душі й не залежить від матеріальних статків і посад у видимому світі. «Кожен є тим, чиє серце в ньому», — пише філософ, указуючи на відповідність способу існування людини її сутності.

В основу філософських поглядів Г. Сковороди лягло вчення про три світи Символічний світ (Біблія)Макрокосм (всесвіт)Мікрокосм (людина)«Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями, ...не мандруй по Єрусалимах»«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, потрібне робить неважким, важке – потрібним, бо ж з людиною Бог.

Творчість Григорія Сковороди. Усі твори Г. Сковороди можна поділити на три групи: Його художні твори написані староукраїнською літературною мовою, листи — грецькою, окремі тексти — латиною.

Авторитет і популярність Г. Сковороди були такими великими, що йому приписували навіть твори інших авторів. Воістину він був учителем усього українського народу. Найвідомішою в його художній спадщині є поетична збірка «Сад Божественних пісень». До неї увійшла духовна лірика, написана протягом 1753-1785 рр. Збірка складається з тридцяти поезій, в основу яких Г. Сковорода закладав «зерно» (тобто певну думку) зі Святого Письма, але по-своєму опрацював і розвинув біблійні теми. Найвідомішою у збірці є поезія «Всякому місту — звичай і права...». «Зерном», що дало поштовх до її написання, став вислів із Біблії: «Блажен муж, що в премудрості помре і що в разумі своїм повчається святині». Жоден твір Г. Сковороди за його життя не був надрукований, але всі вони розходилися по Україні в рукописних списках. Чимало духовних пісень на його слова у XVIII ст. виконували кобзарі та лірники, студенти шкіл і мандрівні дяки, аматори в сімейному колі.

10-та пісня збірки Г. Сковороди «Сад божественних пісень» — «Всякому городу нрав и права…» – вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі. Десята пісня написана у селі Ковраї десь у 1758-1759 pp., коли автор перебував у панському маєтку в ролі вчителя-слуги і пильно придивлявся до життя селян-кріпаків, гостро реагував на жорстоке поводження з ними. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. вірш став надзвичайно популярною народною піснею. Відомо кілька варіантів пісні, один з яких використав І. Котляревський у п’єсі “Наталка Полтавка”.

Всякому місту — звичай і права... Всякому місту — звичай і права,Всяка тримає свій ум голова;Всякому серцю — любов і тепло,Всякеє горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Панські Петро для чинів тре кутки,Федір-купець обдурити прудкий,Той зводить дім свій на модний манір,Інший гендлює, візьми перевір!Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Той безперервно стягає поля,Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак,В сих дім, як вулик, гуде від гуляк. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум.

Тема. Сатиричне зображення панів, чиновників, купців, дворянсько-бюрократичної системи управління.Ідея Нищівне висміювання і засудження моральних вад тогочасного суспільного життя (спосіб життя, інтереси і прагнення поміщиків та купців; тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе, їхнє «крючкодерство»; «чинодралів» і віршомазів-панегіристів, які прислужництвом і підлабузництвом прагнули здобути високі посади, що давали добрі прибутки; схоластичну систему освіти, яка завдавала «спудеям» великих мук.)Основна думка Г. Сковорода сатирично викриває і заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний; підносить розум та чисте сумління, контрастно протиставляючи їх тогочасному соціальному і побутовому злу.

Літературний рід : лірика. Жанр : ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний). Віршування Написаний твір десятискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Кожна строфа пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два — силабічні і звучать як її антитеза, як рефрен. Вид лірики : громадянська (філософська). Провідні мотиви : викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.

Кожна строфа вірша складається з шести рядків. У чотирьох перших автор відображає ті чи інші риси живої дійсності, а в двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми. Мірилом справжньої вартості, істинності цих цінностей є смерть (мотив смерті теж притаманний для поезії бароко). Композиція Створивши окремі художні деталі, які відображали різні соціальні пороки, Г. Сковорода намалював широку картину тогочасних суспільних порядків, дав їм оцінку. Художня мова: епітети: ясний розум, нав’язливі думи; порівняння: дім, як вулик, гуде; риторичні оклики: “Інший гендлює,візьми перевір!”

Дар передчуття. Відомі два разючі факти, які доводять, що поет умів передбачати біду. Так, у 1770 році він гостював у свого друга Іустина - начальника Китаївської пустелі в Києві. Раптом він заявив, що їде. Коли його почали розпитувати, сказав, що під час прогулянки Подолом почув трупний запах. Іустин вмовляв одного не їхати і запевняв, що ніякої небезпеки немає, але Григорій не послухав. А через два тижні у Київ прийшла чума, і місто закрили. Крім того, Сковорода знав дату своєї смерті. 9 листопада 1974 року поет, за переказами, після обіду викопав собі могилу, потім пішов у кімнату, надів чисту білизну, підклав під голову сумку з власними пожитками і навіки заснув. Зверхність до чинів. У своїй біографії Григорій Сковорода нікого не боявся і поважав не за чин, а за особисті досягнення. Так, одного разу, коли він йшов по дорозі біля Харкова, до нього підбіг ад'ютант екіпажу генерал-губернатора, який запросив філософа в карету.- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ, продовживши шлях. Ад'ютант, зорієнтувавшись, знову підбіг до Сковороди, зазначивши, що його запрошує Євдоким Олексійович Щербинін. На що поет усміхнувся:- Чув я про нього. Кажуть, хороша людина і гарний музика, - і пішов до карети. Це цікаво!

Крім того, був випадок з Катериною ІІ. Одного разу вона побажала побачити відомого філософа особисто. Коли Сковорода прибув до палацу, його завели в приймальний зал. Коли зайшла цариця, всі присутні вклонилися їй. Крім Сковороди.- Чому ти не кланяешься мені, - запитала його Катерина ІІ. Філософ спокійно відповів:- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!Відзначився був Сковорода і в Харківському колегіумі, де викладав. Замість оцінок викладач писав: "вельми туп", "справжнє безглуздя". Розумників оцінював званнями: "досить гострий", "звєрок востроє" (тобто знання вистачає на льоту). Всього у Григорія було 12 таких градацій. Але незважаючи на це студенти обожнювали свого наставника. Вважав за краще особисту свободу любовіОдного разу Сковорода закохався, що для нього, відомого своїм зневажливим ставленням до жінок, було справжньою трагедією. Скорившись почуттю, він навіть запропонував дівчині вийти за нього заміж. Однак в останній момент втік прямо з-під вівтаря, вибравши особисту свободу.

ЗАПИТАННЯ 1. Прокоментуйте, як ви розумієте слова Дмитра Чижевського про те, що «...життя Сковороди є його філософією, а його філософія є його життям». Відповідаючи, спирайтеся на факти біографії письменника.2. Прокоментуйте висновки Мирослава Поповича про життєвий вибір Г. Сковороди. Чому з духовного погляду він виграв війну проти світу, а з житейського — програв? Як ви ставитеся до такого вибору письменника? Свою відповідь обґрунтуйте.3. Назвіть чотири тези, що відображають ключові філософські ідеї Г. Сковороди. Поясніть, як ви їх розумієте.4. Український фольклорист, етнограф і літературознавець Микола Сумцов назвав Сковороду «останньою розкішною квіткою» культури старої України. Чому?