Презентація "Генії українського народу"

Генії українського народу. Підготувала вчитель географії ЗЗСО І – ІІ ступенів с. Митлашівка Драбівської селищної ради. Кирильчатенко Алла Михайлівна

Григорій, Дмитро і орест Левицькі…Україна, напевно не знала подібного – щоб три представники з одного роду (батько, син І ПРАВНУК) ЗІЙШЛИ НА ВИСОЧІНЬ СВІТОВОЇ СЛАВИ. Щоб три імені з однієї сім’ї так глибоко асоціювалися нації, всього українського народу.

Цей геніальний рід започаткувався на полтавщині, у крихітній Маячці. Саме з Новосанжарської землі пішов він у великий світ. Пішов, щоб прославити і возвеличити україну, її самобутність і неповторність, її красу.

Григорій Кирилович Левицький (1697 – 1789) – видатний український живописець, гравер різцем по міді.

Брав участь у розписі Іконостаса Андріївської церкви у Києві. Творчість Г. К. Левицького була лебединою піснею української гравюри 17 – 18 ст.

Дмитро Григорович Левицький (1735 – 1822) – видатний художник – портретист. Здобував освіту в Києві, у О. Антропова. Пізніше переїхав до Петербурга. З 1770 - академік, а у 1771 – 1778 рр. – керівник портретного класу Петербурзької академії мистецтв.

Його пензлю належать прекрасні портрети, зокрема, архітектора О. Кокоріна, філософа Д. Дідро, серія портретів вихованок смольного інституту і інші. У 1783 р. Левицький виконав алегоричний портрет Катерини ІІ.

Орест Іванович Левицький – третій президент Української академії наук.

Орест іванович левицький народився в родині православного священника 25 (13) грудня 1848 року в містечку Маячці Кобеляцького повіту на полтавщині.

Дитинство ореста проходило в українському сільському оточенні. Першим учителем майбутнього вченого був його батько. У січні 1857 року батько віддав ореста до приватної школи. Потім навчався в полтавському духовному училищі, далі в полтавській духовній семінарії. Після закінчення її призначений до духовної семінарії.

З 1870 – 1874 рр. орест левицький студент історико – філологічного факультету київського університету. 1875 р. друкує працю « очерки внутренней истории малоросии во второй половине ХVIII в.»

Найулюбленішою справою левицького була науково-дослідна робота. З 1874 по 1921 р. працює секретарем-діловодом у київській комісії для розгляду давніх актів.

Як вчений – архівіст, палеограф, історик україни володів дев’ятьма мовами і видав близько 200 наукових праць. Першою працею левицького в комісії було наукове видання «літопису самовидця» над літописами працював усе життя.

1870 році ореста левицького було призначено секретарем комітету по спорудженню в Києві пам’ятника богдану хмельницькому. у науково-творчому доробку левицького посів біографічний нарис про богдана хмельницького. 29 січня 1878 року левицького обрано членом товариства нестора літописця.

Разом з м. грушевським брав участь у створенні й виданні часопису «Україна» на початку 1911 року обрано дійсним членом наукового товариства імені т. шевченка у львові

У листопаді 1918 року створено академію наук. Орест левицький був найактивнішим організатором академії, очолив третій відділ – кафедру звичаєвого права, був головою правничого товариства.

Ореста левицького обрано заступником президента, але через постійну відсутність вернадського практично він здійснював усе керівництво академією. З 1919 по 1921 рік левицький виконує обов’язки президента УАН.

27 березня 1922 року орест іванович був офіційно обраний третім президентом уан. Після вступу на посаду президента уан орест іванович виїхав у справах до драбова на черкащині, щоб особисто провести польові дослідження, і провідати сина миколу. Це були тривожні, тяжкі часи. Багато людей голодувало, не були винятком і академіки…

Помер орест левицький далеко від києва – на станції драбів, а точніше – на драбівському дослідному полі 9 травня 1922 року. Одспівали не в софіївському соборі як він бажав, а в бідній сільській церкві святого миколая в селі митлашівка.

25 грудня 1998 році, в день народження вченого на його могилі встановлено нову стелу з написом: «Орест іванович левицький»25.12.1848 – 9.5.1922 рр. видатний український археограф, правознавець, історик, етнограф. президент всеукраїнської академії наук 1922р.

На пам’ять мимоволі приходить вірш Ліни Костенко «Пам’ятник І. М. Сошенку» («Умер проїздом…»). Змінивши ім’я в передостанньому рядку хочеться сказати: Ти в цей пейзаж печально так вклинився, Лишився тут, спасибі тій вербі,Лежи, Оресте. Кожен хто вклонився Твоїй могилі, – пам’ятник тобі.

Свята одинока могила президента української академії наук чекає гідного і вдячного пошанування нащадками.

Дякую за увагу