Кожне місто і село, озерце і річка завжди мають свою назву, хоч і невеличкі. Кожну гору, кожен горб, урочище люди називають — інакше не можна. Ну, а наші славні вчені довго не гадали. Всі географічні назви «топонімами» звали. Вивчення історичних географічних назв дозволить нам здобути додаткову історичну інформацію.
І. Топоніміка та етноніміка Кожна людина має свої ім’я та прізвище. Гори, річки, моря і інші географічні об’єкти теж мають свою назву. Даючи географічну назву, люди прив’язують місце до поверхні Землі, а також виявляють своє ставлення до нього. Словникова робота ВИВЧИТИ Топоніми – назви міст, сіл, селищ, гір, лиманів, озер, річок. Топоніміка — наука, що вивчає географічні назви та їх походження. Етноніміка — історична дисципліна, яка вивчає етноніми, тобто назви етносів. Невипадково топоніміку називають архівом землі, адже власні географічні назви є безцінним джерелом інформації про минуле нашого краю.
Топоніми розрізняють за видами об’єктів. Кожен з них (наприклад, міста, річки, гори) має свою назву. Топоніми, які позначають назви населених пунктів (міст, селищ, сіл), називають ойконімами; Для назви водних об'єктів (річок, джерел, водоспадів, потоків, струмків) використовують термін „гідронім”; для об'єктів рельєфу (гір, хребтів, горбів, долин, плато, низовин) – термін „оронім”. А деякі топоніми класифікують за об’єктами природи, використаними у них: водні ( м. Жовті Води), - рослинні (м. Дубно, с. Березівка, р. Рогозянка), - тваринні (гора Кобила, р. Щучна).
Цікава історична інформація прихована у гідронімах. Про походження назви невеличкої степової річечки Лепетиха, лівої притоки Дніпра, розповідає легенда. Ще за козаччини тут стояла турецька сторожа. Турки пильнували, щоб запорожці в море на чайках не проскочили, а козаки все-таки примудрялися це зробити. Як було допливають до сторожі темної ночі, то кошовий і наказує пошепки гребцям: „Ляпай тихо!” – щоб вороги не почули, як запорожці веслами орудують
Географічні назви сучасної України видозмінювалися століттями і увібрали в себе мовні елементи багатьох народів, що проживали тут у різні історичні часи. Характерною у цьому сенсі є історія назв українських міст. Так, назва нинішнього Білгород-Дністровського (Одеська область) має давню історію. Спочатку це місто було відоме як Тіра. Назва ця походить від давньогрецької назви Дністра – Тірас („швидкий”). У VI ст. н. е. сюди прийшли слов'яни і назвали його Білгород – „білий град”
Походження назви Карпати остаточно не з’ясовано. Уперше це слово як назву гір стали використовувати давньогрецькі географи. Ще одна версія, що слово карпе з албанської перекладається як скеля в зазначення «скелясті гори». Від цього слова походить назва племені карпи, які, за повідомленнями давніх грецьких істориків мешкали на цій території.
Назви народів можуть розповісти багато цікавого про їхніх носіїв. Зокрема, у давнину причорноморські степи заселяли кіммерійці. Це перший народ півдня сучасної України, відомий під власною назвою. Серед сучасних дослідників існує думка, що назва «кіммерійці» походить від фінікійського слова «камер» — «темний». Імовірно, представники цього народу були смаглявими й мали темне волосся.
Після кіммерійців у причорноморські степи, за повідомленнями давньогрецького історика Геродота, переселилися скіфи. Він розповів і легенди про походження цього народу. РОБОТА З ТЕКСТОМ За однією з них, першим жителем Скіфії був син давньогрецького бога Зевса і доньки Борисфена (річка Дніпро) Таргітай. Він мав трьох синів, яких звали Ліпоксай («Цар-гора»), Арпоксай («Цар-вода») та Коло- ксай («Цар-сонце»). Одного разу з неба на землю впали три золоті речі — плуг із ярмом, двогостра сокира та чаша. Коли їх спробував узяти Ліпоксай — речі запалали вогнем. Так само сталося із середнім братом. Лише Колоксай зміг оволодіти цими священними предметами. Після цього старші брати визнали владу молодшого та віддали йому царство. Від кожного із цих трьох братів вели родовід скіфські племена, що становили один народ.
За іншою легендою, прабатьками скіфів були античний герой Геракл і дівчина-змія, яку він зустрів у заплавах Нижнього Дніпра. Вона народила йому трьох синів. Якось діва-змія спитала Геракла, що робити із синами, коли вони підростуть. Він відповів, що той, хто зможе натягти тятиву його лука й підперезатися його поясом із підвішеною до нього золотою чашею, залишиться господарем на цій землі. Інші ж мають іти на чужину. Це зумів зробити молодший син на ім’я Скіф, від якого, за легендою,і походив народ скіфи.
Закріпимо!!! 1.Наука, що вивчає назви народів. 2. Одне зі слов’янських племен, що населяли землі Карпат. 3. Термін, що лежить в основі версії походження етноніму «слов’яни» та означає «говорити по нашому». 4.Річка, що протікає через усю територію України. 5. Наука, що вивчає географічні назви. 6. Місто, яке заснували поляни.