Гейміфікація – поняття, сформульоване британським програмістом Ніком Пеллінгом. Воно означає використання в програмних інструментах сценаріїв, характерних для комп'ютерних ігор, в сферах, далеких від гри. Проте використання ігор не замінює традиційні уроки, навпаки, надає додаткову можливість у навчанні.
У грі часу більше не існує, індивідуальність розчиняється, свідомість і діяльність зливаються в одне. У стані «потоку» будь-яке рішення легко, плавно й безперешкодно призводить до іншого рішення. Рішення проблем відбувається швидко, вони просто змиваються потоком остаточної роботи. Отже, чому?Задоволення від перемоги. Не “страшно” програвати, можна завжди почати з нуля. Цікавий процес.
Гейміфікація є методом підвищення ефективності навчання або роботи. Коли ми призвичаюємося до повторюваної діяльності, вона стає автоматичною: ми перестаємо думати про якість результату і свій внесок у нього. Рутинізація знижує мотивацію і розсіює увагу. Протилежністю до цього є стан потоку — висока зосередженість на справі. У цьому стані ми не помічаємо плину часу і досягаємо максимальної концентрації та ефективності.
Що дає впровадження гейміфікації:- допомагає вчителю мотивувати дітей і залучати їх до навчання;- розвиває різні розумові навички, просторову уяву та реакцію;- дозволяє дітям вчитися в інтерактивному середовищі, в якій вони можуть тренуватися, робити помилки і виправляти їх;- може містити практичні приклади понять і правил, які було б важко пояснити в класі;- дозволяє вчителю організувати самостійну роботу учнів і т.д.
Гейміфікація вимагає конкретики. Можна гейміфікувати лише ті процеси, які мають чіткі цілі і завдання. У будь-якій грі, що складається з кількох рівнів, для переходу на наступний потрібно виконати ряд умов. Це дає розуміння доцільності та результату своїх дій. Формулювання мети — важкий і трудомісткий процес, що вимагає креативності та логіки, але без нього навіть хороший задум не може стати успішним.
Часом потрібно кілька разів пройти через спроби та помилки, щоб упевнитись у доцільності та ефективності впровадження ігрових елементів. Просте накладання елементів ігрового дизайну, як-то рейтингів або аватарів, — це ще не успіх. Гейміфікація не може змінити природу процесу. Якщо він є довгим, рутинним і неприємним, додавання кількох приниципів ігрового дизайну не зроблять його більш привабливим для користувачів.
Висновок Більшість сучасних викликів лежать на перетині кількох вимірів і потребують комплексних рішень. Щоб їх досягти, необхідно залучати різних акторів і забезпечувати рамку для ефективної міждисциплінарної роботи. Гейміфікація не дає прямих відповідей на питання, але пропонує простір для спільного пошуку. Пропоновані нею формати організації людської поведінки можна використовувати для партисипації різних масштабів, наприклад, вирішення питань двору або міста. З огляду на потенціал та обмеження, які вона несе, гейміфікація — це заклик до експериментів і дискусій.