Презентація "Григорій Сковорода - Коуч-фрілансер, чайлдфрі і приватний репетитор"

Григорій Сковорода - коуч-фрілансер,чайлдфрі і приватний репетитор. Підготувала вчитель української мови та літератури. Бабіюк Наталія Анатоліївна

Є на світі долі, як яскравий спалах зорі, що крізь віки несуть спогад про людину з великим і чулим серцем. Серед таких — доля Григорія Сковороди. Він став сином не лише своєї доби, а й зумів зазирнути в майбутнє, осмислити сенс буття, вивищитися над буденністю. Тож сьогоднішня наша зустріч буде присвячена саме йому.

Григорій Сковорода – коуч-фрілансер Коучинг означає наставляння, надихання, тренування. Завдання тренера-коучера – допомогти людині розвиватися і бути готовою до змін. Ми можемо вважати Г. Сковороду коучером (наставником), адже факти з біографії та творчості митця свідчать про його тяжіння до зруйнування застарілих догм, порушення встановлених правил. Як коучер, Григорій створював новаторські навчальні посібники для роботи з студентами, дозволяючи собі нестандартні промови як на службі, так і у спілкуванні, він не догоджав ані церковній, ані світській владі. Зі своїм волелюбним характером та гострослів’ям, відмовою від кар’єрних пропозицій він опинився гнаним, як останній бідак, переслідуваний владою, край дороги цивілізації, збоку від сучасних досягнень.

Як коучер, Сковорода рішуче відходить від тогочасної зашкарублої практики, а натомість висуває нову систему принципів і методів навчання. Він різко засуджує сковування людської думки і волі авторитаризмом та догматикою. Так, у вступі до курсу лекцій “О христианском добронравии” Г. Сковорода пише: “Любезные ученики, не бойтеся!… Дерзайте”. Вимагаючи враховувати вікові особливості дітей, він радив викладати знання доступно, ясно і точно, відповідно до їхнього віку. Безумовно, що тоді, коли в школі панували схоластика і догматизм, ці вимоги просвітителя були новим словом у педагогіці. Г. Сковорода обстоював ідею наочності у навчанні, використовував у Переяславському та Харківському колегіумах, крім групових та індивідуальних уроків, додаткові заняття, які давали змогу розширити навчальну програму. Він практикував також вільну гурткову форму навчання. Наприклад, у с. Бабаях на Харківщині створив молодіжний гурток, а коли став мандрівним учителем, то до останніх днів користувався індивідуальними і груповими формами занять.

Митець засуджував освіту “для кошелька” та для одержання “знатнейших званий”, а натомість вимагав загальнодоступної, безкоштовної освіти для народу, однакової як для чоловіків, так і для жінок, при цьому виходив із принципу народності, вважаючи, що освіта повинна служити народові. Саме тоді, коли українське дворянство зрікалося своєї культури і звичаїв, дивилося на народ як на “чорну кістку” а на його мову як на “мужицьку”, Г. Сковорода, навпаки, хвалив мову рідного народу, користувався нею при безпосередньому спілкуванні з селянами, часто вживав її з навчальною метою. Та не лише рідну мову намагався пропагувати великий вчений. Він радив учням обов’язково вивчати усну народну творчість, яка “неопално” зберігає скарби народної мудрості. Немає жодного сумніву в тому, що вся педагогічна система видатного просвітителя свого часу була пройнята ідеєю народності. Митець вважав, що люди лише тоді зможуть принести найбільшу користь суспільству і відчувати радість, щастя життя, коли вони розвивають свої здібності за покликанням.

Григорій Сковорода мав чимало конфліктів із представниками влади й тодішніми управлінцями. Тому він вирішив навчати свого найкращого учня Михайла Ковалинського дистанційно. Сковорода писав йому листи, у яких давав настанови та мотивував Михайла в дусі сучасних коучів — підбадьорював, писав, що вірить у сили і талант свого учня: «Вправи через помилки ведуть нас до витонченості письма». Філософ спонукав учнів мислити, а не зазубрювати науку з книжок: «Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає навчатись». «Не розум із книг, а книги із розуму народилися».

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА – ФРІЛАНСЕР Численні факти з життя Г. Сковороди свідчать про те, що він цінував над усе особисту свободу. Майже всі автори досліджень життя та творчості Г. Сковороди цитують його відповідь на запрошення Катерини ІІ переселитися з України в Петербург: «Скажіть цариці, що я не покину батьківщину – мені дудка й вівця дорожчі царського вінця.»Музика оди «Про свободу» - це роздуми автора про свободу, думка, що свобода дорожче «злата. З 1765 р. митець в Харківській духовній колегії викладає поетику, синтаксис, грецьку мову і курс “благонравности”. Дуже швидко його лекції почали викликати підозру, в адміністрації і його звільняють за “вільнодумство” . Важливо й те, що Г. Сковорода походив з роду козаків. А це означає, що він особисто та його родина були цілком вільними людьми, а не кріпаками. Вони не переживали жахів та деморалізації кріпацтва. З малих літ Сковорода почувався вільно, виховувався в українському національному дусі засобами козацької педагогіки. 

Г. Сковорода вийшов з народу і, здобувши широку освіту, всього себе віддав тому ж народові, живучи так, як жив народ, і маючи на нього, не кажучи вже про суспільство, сильний вплив. Українську народну педагогіку Г. Сковорода відносив до невід’ємного компонента українознавства, феномена українства й могутнього фактора українотворення, тобто формування власного українського Я на основі пізнання свого народу й самого себе. Він осуджував верхівку суспільства, яка третирувала своє рідне, українське, національне, зневажливо ставилась до свого народу, його мови й звичаїв. Нехтування своїм, національним йому уявляється диким. “Кожний повинен знати свій народ, – говорив Сковорода, – а в народі пізнати себе. Якщо ти українець, то будь ним. Чи француз? Будь французом. Чи татарин? Будь татарином. Все добре на своєму місці і в своїй мірі, і все прекрасно, що чисте, природне, тобто не фальшиве”.

Чайлдфрі (англ. Childfree - «вільні від дітей») - люди, свідомо відмовилися від виховання дітей. При всій незалежності та твердості свого характеру у спілкуванні з протилежною статтю філософ все життя був дуже сором’язливим і несміливим. Нам відомо лише про один роман у житті Сковороди — відносини з дочкою відставного майора Оленою, з якої він познайомився, коли гостював у приятеля на хуторі поблизу Валків (нинішній Богодухівський район Харківської області). За чутками, справа дійшла навіть до вінчання — але несміливий філософ так і не зміг сказати перед вівтарем "Так" і втік просто з-під вінця. Він обрав волю і життя мандрівника, яке несумісне з сімейним станом. Окрім того, Сковорода мав дуже глибоке розуміння виховання дітей. Сучасним батькам Сковорода радить: «Є два головні батьківські обов’язки: благо народити і благо навчити».

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА – ПРИВАТНИЙ РЕПЕТИТОР Г. Сковорода не тільки славив українську народну педагогіку, а й працював на посаді домашнього репетитора в сім’ї українського аристократа Степана Томари. Будучи наставником його сина Василя, Сковорода найперше почав працювати над вихованням серця свого учня і, виявляючи його природні здібності, допомагав і вихованець щиро полюбив учителя. Завдяки опорі на українську етнопедагогіку й нові науково-педагогічні відкриття, здійснюваний Г. Сковородою освітній процес, відзначений високою ефективністю й неординарністю.

Як репетитор, митець проводив велику роботу серед молоді, згуртовуючи навколо себе учнів – Михайла Ковалинського, Якова Правицького, Василя Білозера, Григорія Ковалінського (рідного брата М. Ковалінського), Олексія Базилевича та ін., пропонуючи їм своє розуміння природи, яке полягало в раціоналістичних роздумах про “надприродні” явища, в закономірностях, властивих життю і смерті. В особі Г. Сковороди бачимо досить незвичайний приклад цілковитої гармонії між навчанням, світоглядом та життям. Він віддавав їм усе, що мав – не золото та срібло (якого в нього не було), а гарні поради, науку, тощо.

Постать Григорія Сковороди є унікальною для України. Вічний мандрівник і безсрібник, він не лише залишив у спадок нащадкам свої твори та роздуми, але й дав рідкісний приклад життя людини, яка дозволила собі жити за покликом душі і навчала того ж інших.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!