Презентація "Григорій Сковорода"

УРОК У 9 КЛАСІ Григорій Савич Сковорода Підготувала вчитель української мови та літератури Богданівської гімназфї-філії опорного ліцею №1 ім. М.М.Коцюбинського СКОРОБАГАТА Н.І.

Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року в Чорнухах на Полтавщині. Батько – запорізький козак, а мати із заможної полковничої родини Шангереїв. Колись у цю ніч мати народила мене на світ В цю ніч з’явились перші ознаки мого життя Наступної ночі, Христе, Боже мій, В мене народився твій святий дух. Бо даремно народила б мене мати, Якби ти не народив мене, о світе мій, життя моє! Г.Сковорода

Одного разу у місті Глухів за дорученням імператриці відбувся конкурс на кращі голоси України. Серед трьохсот претендентів був і Сковорода. Він переміг у, так би мовити, "фінальному відбірковому турі" та підписав контракт із імператорською капелою. Незвичайний контракт. То було гран-прі! Відтепер Сковорода стане членом інтимної капели її величності. Читати і писати Сковорода навчився у церковнопарафіянській школі у мандрівного дяка… В Києво-Могилянській академії Григорій вчиться читати і писати давньоєврейською, грецькою та латиною. Сковорода впритул наблизився до відкриття головної формули свого життя.

За легендою, Григорій Сковорода обійшов півсвіту ось з таким посохом. Руків’я у формі крота мало б символізувати мудрість. Мандруючи він порпається в архівах, студіює іноземні мови, пише безсмертні пісні та доволі занудні трактати. Легенда бігла наввипередки зі Сковородою і обігнала його. Реальний Сковорода не пересувався пішки. Він подорожував із обозами та у каретах вельможних та вельми заможних осіб. Його перша велика подорож - до Петербургу - відбулась у грудні 1741 року в обозі з ремісниками, купцями та всілякими волоцюгами.

Український філософ Г.С.Сковорода був настільки незвичайною й різносторонньою особистістю, що освічені українці називали його "своїм Піфагором", "українським Сократом", "степовим Ломоносовим". А щодо пам'яті народної, то, як про це свідчить історик М.І.Костомаров, мало можна знайти  в народі таких осіб, яким був Сковорода й яких так би пам'ятав і поважав український народ. Відгуки легендарного життя мандрівного поета й мудреця і до цього часу розсипані в мові українській то в вигляді жарту, то приказки,   то в вигляді афоризму, які приписують Сковороді.

Найкраща з помилок - та, яку припускають при навчанні. Смерть людині - спокій. Правильно використував час  той, хто пізнав, чого треба уникати і чого домагатися. ( Із афоризмів Г.Сковороди)

Тридцять років мандрував Сковорода  шляхами України, з торбою за плечами й незмінною флейтою-сопілкою за поясом, навчав людей грамоті, співав їм свої пісні й передавав живе вчення про душу. Останні ж свої дні Григорій Савич, так само як дні отроцтва й юності, провів на Харківській землі. Легенда оповідає, що він достеменно знав про день своєї смерті, сам вирив собі могилу напередодні в парку маєтку Ковалинського, у якого гостював в останній раз, і заповідав написати на своєму надгробку коротко: "Світ ловив мене, але не спіймав". Це був останній вислів Майстра,  пройнятий глибоким змістом і гумором.

Велич і безсмертя Григорія Савича Сковороди полягає в тому, що в глуху пору національного гніту, жорстоких утисків українського народу самодержавною Росією він став на захист співвітчизників і проголосив: “А мій жребій із голяками”.

В. Горський „Філософія в українській культурі” - 2001 Г. Хоткевич „Григорій Савич Сковорода” - 1920 З. І. Хижняк, В. К. Маньківський „Історія Києво-Могилянської академії” - 2003 М. Грушевський „історія України” – 1992 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА: