Презентація "Гумористи України"

Гумористи України «Висміяти – значить вилікувати.» (М. Горький)

Павло Глазовий 1922 - 2004

Павло Глазовий – український поет і сатирик Павло Глазовий народився 30 серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт. Новоскалювата (тодішня Кіровоградщина) Миколаївської області у родині хлібороба. Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда».

І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.

Гумореска Павла Глазового "Чому масло дороге"Чоловік у капелюсі —Цяця не проста —Літню жінку на базаріВ'їдливо пита;-—   Ви чому страшну за масло. Гилите ціну?Я ось, доктор і професор,Вірте, не збагну.—   Не хваліться,— каже жінка,—І Доктор — ще не пан.І у мене син професор,А дочка декан. Нині пнуться всі угору,До професорів,То й нема кому на фермах. Доглядать корів.

Степан Олійник 1908-1982

Степан Олійник - поет-гуморист, сатирик ,журналіст. Народився Степан Олійник 3 квітня 1908 року в селі Пасисели на Одещині в багатодітній хліборобській сім’ї. Після закінчення чотирирічки постала дилема: вчитися далі чи ставати до плуга. Тому батько запитав учителя, як їм бути далі. На що той відповів: “Сын ваш способный к учебе, но у него “суконный язык”. Не повірив тато йому. Гнідими кіньми повіз Стьопу до Одеси, в школу імені Лесі Українки. “У 1934 році закінчив педінститут. Працював кореспондентом газети “ Чорноморська комуна”. Факти, які Олійник використовував для творів, були такими типовими, що часто люди впізнавали себе в його героях.

Лисиця. В двір занесло її, кляту. Чую, полохає птицю!Вмить я схопила лопату —Бах! І прибила лисицю. Згодом і шкурка пухнаста. Сохла в куточку комори... Тут-то, побий його трясця,І почалось моє горе. Є в нас ветфельдшер-п’яничка(Ледар, ще й хитрий до того!),Чутка про шкурку з лисички. Швидко дійшла і до нього. Вранці по мене до двору. Шле він телятницю Лізу: Йдіть, мовляв, бабо, в контору,Будуть робить експертизу. Лихо, та й годі. І клопіт. Йду. Бо не жарт яке діло!.. Фельдшер, почавши свій допит,Зміряв мене підозріло. Випитав: як саме вбила. Ту швидконогу звірюку,Як бітувала-лупила,Чи не порізала руку? Шкурку понюхав, пошкрябав…В шафу сховав… І до мене:— Діло погане в вас, бабо,Вбили тварюку скажену! Вбили заразну лисицю,Будем робить вам уколи. Отже, скидайте спідницю!..— Що ти! — кажу. — Та ніколи! Кинь глузувати, нахабо! —Мовлю. А він — до погрози:— Поки нормальні ви, бабо,Лягте й прийміть оці дози… Вибігла я із контори,Йду і себе вже боюся. Душить нечуване горе. Й думка: «Невже я сказюся?» Млин проминула, криницю,Сльози втираю полою. Йду й проклинаю лисицю:— Щоб ти погибла малою! Вдома за що не беруся —Думка снується, мов нитка:«Боже! Невже я сказюся?..»Раптом — заходить сусідка! І дізнаюся неждано. Я про «аналізи» шкурки: Фельдшер з завгоспом Іваном. Всю пропили вже до цурки! В парі брели і звалились. В сніг недалеко від школи. Кажуть, либонь, показились,Бо повезли на уколи! 

Степан Руданський1834 -1873  

Степан Васильович Руданський   Степан Васильович Руданський народився 7 січня 1834 року в с. Хомутинцях (нині Калинівський район) на Вінничині.  Син бідного подільського священника, Руданський готувався до духовної кар’єри, навчаючися спочатку в Шаргородському духовному училищі (бурсі), далі – в Кам’янець-Подільській семінарії. Проте по її закінченні він обирає інший шлях – стає слухачем, а далі й студентом (1855-1861 рр.) Медико-хірургічної академіїв Петербурзі. Писати Руданський почав іще в семінарії, 1851 р. (спершу балади, згодом – ліричні вірші). Особливо інтенсивною його творчість була в період навчання в академії. Вперше свої твори поет побачив надрукованими в петербурзькому тижневику «Русский мир» (1859 р.) (кілька гуморесок та одна балада).   Творча оригінальність поета найповніше реалізована ним у жанрі гуморесок. З іменем Руданського пов’язане завершення формування в українській поезії віршової гуморески як жанру. 

“ДОБРЕ  ТОРГУВАЛОСЬ”Чи в Києві, чи в Полтаві,Чи в самій столиці,Ходив чумак з мазницею. Помежи крамниці.І в крамницях, куди глянеш, –Сріблом – злотом сяє, –А йому то і байдуже: Він дьогтю питає!Реготять купці дурнії,А він тільки сплюне. Та й до другої крамниці,Багатшої, суне. В найбагатшії крамниціДва купці сиділо:“Добридень вам, добрі люди!”Та й зачав питати,Чи нема у них принаймніДьогтю де продати.“Нєту, нєту!” – купці кажуть,Та й, шельми, сміються –Здесь не дьоготь – толькі дурніАдні  продаються!”А чумак їм: “То нівроку ж,Добре торгувалось,Щойно два вас. Таких гарних. На продаж осталось”.