Урок позакласного читання "В. Захарченко "Клекіт старого лелеки"(8 - 9 класи)

Про матеріал

познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменника - дисидента, лауреата Шевченківської премії В. Захарченка, з його романом «Клекіт старого лелеки»;

розвивати вміння досліджувати твори письменників Черкащини,робити власні висновки і працювати з додатковою літературою;

виховувати в учнів порядність, повагу до народних традицій і звичаїв,любов до природи

Перегляд файлу

Тема: Урок позакласного читання. В. Захарченко «Клекіт старого лелеки»

 

 

 

Мета:  познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменника - дисидента, лауреата Шевченківської премії В. Захарченка, з його романом «Клекіт старого лелеки»;

розвивати вміння досліджувати твори письменників Черкащини,  робити власні висновки і працювати з додатковою літературою;

виховувати  в учнів  порядність, повагу до народних традицій і звичаїв, любов до природи

ОБЛАДНАННЯ: Святково прибраний  кабінет  української мови та літератури. На дошці - епіграф. Виставка книг В. Захарченка та літературно - критичних статей про його творчість

ТИП: літературна вітальня.

 Вічні               начала               людського               єства.

В. Захарченко

Вступне слово учителя.

Сьогоднішній урок ми вирішили присвятити   нашому славному земляку, письменнику, лауреату Шевченківської премії В. Захарченку. Його творчість належить до творчості письменників - шестидесятників. Хто ж вони, шестидесятники?

Шестидесятники - це сьогодні відомі імена: Іван Драч, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко та інші відомі поети та діячі культури.

Дисиденти - ( з лат.: незгодні) - це особлива верства серед шестидесятників, які знайшли в собі сили виступити безкомпромісно проти тоталітарного режиму, проти ігнорування прав людини, проти утисків національно - культурного життя й цілеспрямованої русифікації корінного населення України. Ця сила правди допомогла їм пройти табори, обшуки, звільнення з роботи, — і вистояти. Деякі наклали головами (Василь Стус, Валерій Марченко, Юрій Литвин). Але не розміняли свою совість «на речі тлінні, на славолюбство й на вигоду»

(М. Вінграновський)

Учасники опозиційного руху - унікальне явище національно - визвольної боротьби українського народу, її невіддільна, краща складова частина.

Рух цей, що відбувається в нових історичних умовах, лише мирними, конституційними засобами, засвідчив невмирущість ідеї незалежності; підняв на зміну винищеним нові покоління борців, переважно з лав інтелігенції - інтелектуальної еліти народу. Вони свідомо поклали свою волю, здоров’я, а часто й життя на олтар свободи. Одним із них і є наш земляк письменник

В. Захарченко. Про таких, як він, Іван Світличний, також дисидент, сказав у своєму вірші «Як не я, тоді - хто?»:

Учень 1

              Ми мужчини,               й за кодексом честі ми чинимо

   Не для вигод і пільг, не для слави й хвали.

               Є високий шляхетний закон між мужчинами:

      Як не я, тоді - хто? Не тепер, то коли?

Учень 2 Якщо               нечисті  море, й зла підступного - повінь,

Не кажи, що не можеш, що нерви здали,

Вмри й воскресни, а виконай лицарську заповідь:

Як не я, тоді - хто? Не тепер, то коли?

Учень 3 Рвуться               жили?

Ми зв’яжемо в вузол залізний їх,

Хай нам леви позаздрять,  позаздрять орли.

Ми, мужчини, — двожильні, і нашим девізом

Є:

Як не я, тоді - хто? Не тепер, то коли ?

Учень 4 

              Ми,              мужчини, на інших                кивати не  любимо              .

                    Кажеш гиді багато? А Ви де були?

                    Ми спитаєм як слід і себе не забудемо:

                     Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?

Учень 5 Ти - мужчина?

Ти справжній мужчина? Прекрасно.

Хай вітри, хай шторми, хай дев’яті вали,

Стій, мов скеля, й пильнуй наш девіз, наше гасло:

Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?

Учитель:

Постать письменника, публіциста Василя Захарченка  досить чітко окреслилася в українському письменстві вже у 80-их роках XX ст., коли протягом десятиріччя з’явилися  друком 5 книжок його прози, талановитої і своєрідної.

 Це було, по суті, «друге пришестя» письменника в літературу після тривалого 13-літнього мовчання — явища для нашого письменства настільки поширеного, що вже ніби аж буденного.             

Для друзів «повернення» В. Захарченка було радісною подією, декому - особа письменника завдавала професійних клопотів: чи не стане писати чогось не нашого, антирадянського?

Та як би там не було, але В. Захарченко повернувся в літературу.

    До свого визнання письменник йшов довго й ой як нелегко.

Та якою ціною треба було заплатити цій скромній з м’якою душевною вдачею людині за подолання тих жорстоких життєвих бар’єрів, які раз по раз виникали, яких зусиль довелося докласти? Звідки черпав він ту душевну і психологічну енергію?

Попробуємо зрозуміти це послухавши повідомлення учнів про життя і творчість письменника.

Учень:

Народився письменник 13 січня 1936 року на хуторі Гутирівка.  Полтавського району на Полтавщині в селянській родині, яка на той час була уже усуспільнена у колгоспі.

З дитинства бачив перед собою не господарів землі, а колгоспних рабів, якими розпоряджалися, як і скотиною, голова колгоспу, бригадир, голова сільради.

Батьки жили у вічних нестатках, якось зводили кінці з кінцями. А ще згадували великий голодомор. Це жило у них невигойним болем і хлопцеві передалося на все життя.

Учень:

Пізніше, в 1947 році В.Захарченко на власні очі побачив новий голод, уже третій за «совєцькі» часи. В оцьому совєцькому пеклі виростав майбутній письменник в роздвоєній брехливій пропаганді.               З одного боку хлопчик вірив своїм дитячим серцем тій брехні, як гарно, заможно живеться радянським людям, а з іншого - бачив на власні очі те «щасливе» життя, як тяжко трудяться в колгоспі добрий батько Іван Харитонович і працьовита, як бджола, мати Галина Кирилівна.

Учень:  Дякувати Богу, що він обдарував хлопця здатністю сприймати душею книгу. Не знав більшої радості й насолоди В.Захарченко, як від читання книг. Ким він тільки не був під час того читання: і Ісусом Христом, і Апостолом Петром, і Миколою Джерею, і Тарасом Бульбою, і Дон Кіхотом. Та ідеалом для письменника став Олесь Гончар.

Учень:

Після закінчення середньої школи у приміському селі Супрунівка 1953 року повіз документи до Київського університету на відділення журналістики. Склавши сім екзаменів, вступив до університету. Зараз же почав відвідувати літературну студію при університеті. Прочитав на студії своє перше оповідання, яке не знайшло прихильників. Зарікся більше не братися за перо, готував із себе чистого журналіста.

Учень:

Після закінчення університету в 1958 році працював журналістом у різних містах України. Але все ж таки повертається до письменницької діяльності. Видав ряд книг. У Донецьку В.Захарченка було прийнято до Спілки письменників СРСР. Далі робота в місті Черкаси. У 1972 році було виключено зі Спілки письменників і від 1968 до 1981 року на  цілих 13 років ім’я вилучено із літературного процесу, книги із книгареньі бібліотек вилучені й знищені. За ці роки було проведено три труси на квартирі й робочому місці в редакції, підсилалися донощики, неодноразово викликали на бесіду до КДБ та обкому партії, погрожували арештом.

Учень:А 31 січня 1973 року Василь Захарченко був арештований і засуджений на 5 років  таборів суворого режиму. Підставою для арешту були вилучені під час трусів оповідання «Дзвінок», повість «Моцар», незакінчений роман, численні записи.

Учень:Особливо розлютив правоохоронців запис від 30  серпня 1967 року: «Якби мене  запитали, від чого б я міг бути найщасливішим, я б сказав: «Від здобуття Україною волі.  Той день, коли б це сталося, оповився б для мене священним сяйвом, і того сяйва о вистачило б мені до кінця днів моїх».

Після суду письменника повезли на заслання. Везли через своє село. Почуття, яке пережив письменник відтворені в оповіданні «Етап». Головний герой Величай теж засуджений і його теж везуть повз батьківську хату.

Учень:  Поїзд смерті довіз В.Захарченка до Мордовії. А думками письменник лине на Україну, « до рідної хати, до матері.

Звільнили письменника достроково на клопотання рідних, хворого батька, ветерана війни, у вересні 1976 року. У 1981 році вийшла книжка «Дзвінок на світанні», у 1982 - «У п’ятницю після обід», 1986 — 1988 рр. - «Велика Ведмедиця», 1989 - «Клекіт старого лелеки», 1990-«Брат милосердний», 1995-«Мобілізовані».

Ось такий доробок за 33 роки.

Учень:  А взагалі, внесок письменника великий - 5 романів, 9 повістей, 98 оповідань. Тягне на добрих 5 томів. За роман «Прибутні люди»у 1995 році письменнику присвоєно звання лауреата Державної премії ім.. Т.Г.Шевченка, роман «Клекіт старого лелеки» відзначений літературною премією імені А.Головка, оповідання «Шістнадцять георгіївських Кавалерів» — премією імені Ю. Яновського.

Учень: Роман «Клекіт строго лелеки» написаний В. Захарченком, так би мовити, на одному диханні. Під ним стоїть термін «1984 рік, січень-березень». Очевидно, письменника гостро зачепила важлива життєва проблема. Він сам зізнається, що поштовхом для написання роману став конкретний життєвий факт: «Восени 1983 року в одному селі на рідній мені Полтавщині я став свідком жахливої, як на мене, антилюдяної історії, на перший погляд, суто побутової. В одній добре мені знайомій сім'ї лежала смертельно хвора стара мати. Лікарі передрекли її лічені дні життя. І ось замість того, щоб у тиші й смутку побути з матір’ю в ці прощальні дні діти затіяли підготовку весілля онука з думкою «проскочити» з ним до смерті матері. Та мати померла до весілля. І от вийшло так, що сьогодні відбули похорон матері, а на третій день весь рід відгуляв весілля онука... Замість одвічної, яка в традиції українського народу, жалоби по смерті рідного, замість сумовитого поминання по дев’яти днях, по сорока, після півроку і року,- весілля на третій день по смерті. Стало страшно... Повіяло пусткою.

Я побачив, відчув, як низько впала за ці десятиріччя бездуховності моральність моїх співвітчизників.»

Роман, як і кожен талановитий твір, напрочуд багатоплановий, багатопроблемний, як,  власне, й саме життя. У творі приваблює вивірене слово, психологічно вмотивовані вчинки героїв, властиве авторові вболівання за людей чесних і добрих, які не завжди почуваються затишно у житті.

Нелегкою є доля головного героя роману Данила Заставного, який пройшов шляхами Громадянської та Великої Вітчизняної воєн, не загубивши при тому людяності, чесності, зберігши в душі віру в справедливість і велике бажання допомагати людям. Свої високі моральні принципи він словом і ділом намагається утвердити в дітях і внуках.

Учитель:  Хоч головною проблемою роману я вважаю проблему моралі, людяності, та все ж, г. знаючи зміст та аналізуючи сюжетні лінії роману, ми можемо визначити і ще ряд проблем, які підняв у творі письменник. Що ж це за проблеми? Щоб дати відповідь на це запитання і розглянути найбільш важливі проблеми, ми поділимось на групи, кожна з яких проведе невелику роботу з текстом, підібравши приклади до кожної проблеми. Кожен із членів групи повинен виступити, прикладами із тексту доказуючи свої слова.

Учень: Син Омелян також одружений, живе в цьому ж селі, що і батько, та і дружина попалася під стать: така ж скупа, як і Омелян. Батько не схвалює принципів, за якими він живе. Називає це захланністю і з докором і біллю в голосі каже: «До чого ти тільки дійдеш зі своєю захланністю?» А онукові Сашкові пояснює це так:»Страшне діло - захланність. П’янство і захланність. Як іржа, точать вони людську душу. Убережи Господи тебе від цього лиха»

Учень: Син Ілля, голова колгоспу у сусідньому селі Яненках. Завжди весь у клопотах, через це також рідко приїжджає усією сім’єю в Гамаліївку в гості до батька. Але батько не сердиться, бо поважає синову роботу, слідкує, щоб не опустився до морального безпутства. Інколи навіть нагримати може, як у епізоді з гнояркою, що забруднює річку Шелестуху. « Забуваєш ти, що по тобі настроюється все село. За дітей мені соромно, що ти так з ними не по-людськи... Бо кого я виховав? Це мій син?»             

                                          (зачитати епізод на стор. 97)

Учень: Дочка Настя також живе не за такими принципами, як батько вчив її. Вона працює в районі в готелі прибиральницею. Бере з клієнтів хабарі. Данило засуджує цей її спосіб життя - 60 стор.

                          (зачитуємо та аналізуємо епізод на стор. 88-89)

Так уже звикла до такого життя Настя, що навіть сусідські гарбузи не цурається брати.   (зачитуємо епізод на стор. 128-129)

Учень: Наймолодший Данилів син, Сашків батько, найбільше підтримує батька. Може через те, що він живе недалеко від батька, в ньому Данило знаходить найбільшу підтримку.    ( Найбільш яскраві епізоди-- стор.89, 145.)

Г рупа 2

Учень: Тісно переплітається з цією проблемою ще одна з важливих проблем людського життя.  Це проблема любові й сімейного щастя. Розкрити її можна, проаналізувавши життєві долі самого Данила Заставного, баби Світлої, Югини Заставної (це старше покоління), і дідового сина Степана з дружиною Іриною.

Учень:

Не тільки у вирішенні важливих життєвих проблем керувався Данило високими
моральними принципами. А жорстким був і сам до себе. Тридцятичотирьохрічним
дядьком, жонатим, з трьома дітьми, закохався у братову молоду дружину з
першого погляду. Спогади про неї гріють душу, слова прощання, коли він ішов на

фронт, проніс через усю війну. «У тяжкі хвилини непам’яті в медсанбатах і госпіталях, коли життя його зависало на волосинці, він кликав її, тільки її. І з вогняного хаосу чорноти і болю з’являлось її дороге обличчя, печально дивились у його душу її теплі очі. І він хапався за той світлий образ кожною жилочкою свого життя...» Ніхто й не підозрював про те, що
діється в його душі. Навіть самому собі він боявся сказати, що любить її.

Не повернувся з війни її Аристарх, але  Щось не давало Данилові розкрити свої почуття: чи то клятва, яку дав дружині при вінчанні, чи спокійна Оксанина вдача, чи малі діти, а чи може щось більше, святіше, те, на чому стояло все його життя.. Тяжко він забував її.

Протягом усього життя... На виду у неї. Лише в останні дні, коли Югина сама зголосилася доглядати за хворим Данилом, не витримав, розказав їй усе.

(зачитати уривок на стор.145- 147).

Учень: Є чого повчитися і в долі баби Світлої  (уривок на стор. 15-16).
Загинув на війні її Іван, та любов до нього, повагу, пам'ять вона пронесла через усе життя.

 Учень:  Маючи природний дар до зцілення людських душ, до лікування

хвороб, викликаних нервовим розладом, Данило не жаліє ні себе, ні своїх сил.

(епізод на стор. 5-6)

А причину усіх сімейних бід Данило і баба Нилька бачать у п’янстві.

Розповідаючи свою історію, баба Нилька каже, що зараз не тільки чоловіки п’ють, а навіть і жінки. (зачитати на стор.20- 24, 77)

Учень:І навіть в останні хвилини свого життя Данило Заставний не жалкує

за тим, що все своє життя присвятив людям, жив за законами справедливості і правди. Коли до нього  прийшов дід Люльченко попрощатися, то сказав такі слова: «Роздав ти свою силу людям, Даниле.Усю до решти. Собі нічого не зоставив.

— А навіщо... вона мені? Що я її в могилу ... із собою візьму? Аби на користь пішло. Може ж, менше... на світі нещасних буде. Ет, що там! Крапля в морі...»

Група З

Учень: Ще однією важливою проблемою людського життя є проблема

взаємовідносин людини і природи. Діл Данило дуже любить природу і до цього привчає і онуків.

Коли Сашко розповів йому, що діти з їхньої школи на чолі з Віктором
Аристарховичем та його дружиною, вчителькою біології, Оленою Георгіївною беруть шефство над річкою Шелестухою, то підтримав його і обіцяв допомогти (стор.40).              Дід дуже знається на травах. їде з онуком за багато кілометрів до свого старого знайомого, друга, фронтовика діда Терешка Січкаренка, що жив недалеко біля соснового лісу і лугу, де збирав Данило козацький женьшень, який багато хвороб лікує. Він готував в нього настоянки, мазі і роздавав людям. В цьому його великодушність, любов до людей.
Ученьь:З його думкою рахуються на селі, до його слів прислухаються.

(епізод, коли біля річки будуть насаджувати захисну смугу - стор. 68-69)

(переказ епізоду, коли дід Данило не тільки см прийшов допомагати дітям, а ще й

на Оболоння своїх друзів і пацієнтів, які поздоровіші- 70-74).

Учень:  Людина і природа повинні дружити, так вважає дід Данило, допомагати одне одному.

За народним повір’ям лелеки будують свої гнізда тільки біля будинків добрих людей. І в подвір’ї діда Данила на сараї колись давно поселилися лелеки. їхня подружня вірність, мир у сім'ї є прикладом навіть для людей. Андрійко, найкращий друг Сашка, після того,  як його п’яний батько вигнав їх з матір’ю з дому, дивлячись на лелек, запитує у Сашка: «Чого у людей не так по-доброму, як у лелек? Бачив ти коли, щоб лелека бив лелечиху або лелеченят? Ніколи такого не було.»

У романі показано як дід привчає до роботи малого Сашка: онук садить з ним разом город, косить сіно, садить дерева. І лелека не сидить, згорнувши крила. «Він разом з іншими своїми побратимами пропадав на болоті, а то з’являвся знову на подвір’ї, носив у дзьобі гілочки, солому, пір’я для гнізда. А коли зацвіли абрикоси та вишні, Сашко з дідом побачили, що їх уже двоє.» І коли дід доживав свої останні дні, старий лелека, коли всі лелеки вже відлетіли, залишився провести діда. І дід звертається до нього, як до старого знайомого, як до доброго друга.

Учень: Тут можна пояснити і назву роману «Клекіт старого лелеки». Пара лелек, що проживали у діда на подвір’ї, ніби старі друзі діда Данила. І коли лелечиха сидить на  гнізді, а лелека стоїть коло неї на одній нозі й усе клекоче-клекоче, ніби ділиться своєю  мудрістю з майбутніми лелечатами, які ще навіть не появилися на світ. Так і дід Данило передає своїм дітям, онукам свій життєвий досвід, вчить жити по правді, по законам совісті, зберігати народні звичаї і традиції.

Група 4

Учень: Однією з найболючіших проблем нашого сьогодення Данило Заставний вважає  проблему бездуховності, падіння моралі молодого покоління, не дотримання ним звичаїв і традицій своїх предків. Недаремно поштовхом до написання роману стала історія, яку ви і прослухали раніше. Нею і закінчується розповідь про життя Данила Заставного. Це - як заклик одуматися, як пересторога. (149, розділ 9)

Відповідаючи на питання Сашка: «Для чого людина живе на світі?», він відповів:

« Живуть, Сашко, і люди, і комашки там усякі, і лелеки, і все-все, щоб жити. Щоб життя ніколи не переводилось і при них, і після них...(стор. 108-109)».

Учитель: Після такого хочеться сказати, що життя Данила Заставного не пройшло даром. Про нього будуть пам’ятати і Сашко, і Степан з Іриною, іжителі села Гамаліївка, тому що дід зоставив пособі добру пам'ять, заронив у душі зерна, які колись проростуть.

Учень:  Для старого Заставного дороге добре ім’я не тільки своє, а й усієї родини.

 Коли у прийшли забирати лоша, яке вони з Сашком врятували від смерті і самі вигодували,  Сашко просив не віддавати, а дід сказав: «Доведеться. А то через нас і до доброго імені Григорія Заставного починають простягати руки». Добре ім’я Данила Заставного житиме в його онукові, озиватиметься в душах його дітей.

Учитель:

Отже, ми з вами сьогодні прослідкували таке незвичайне життя і творчість нашого  сучасника-письменника, лауреата Шевченківської премії Василя Захарченка. Він і зараз  працює в СБУ і відбілює, очищає сотні імен людей, які були несправедливо репресовані і правдиво висвітлює сторінки нашої історії.

Саме такі книги слід читати сьогодні, бо таке читання дасть учням багато правдивих відомостей про життя наших краян, які були особливо небезпечними злочинцями для Радянської влади, бо ... любили Україну.

Закінчити цей урок хочеться словами, якими Данило Заставний проводжав кожного пацієнта, якому допомагав: «Спасибі вам за віру в свої сили. Живіть по правді, не лайтеся з людьми, не бажайте нікому зла, не заздріть нічиєму багатству, мужньо зносьте свої невдачі, радійте чужій удачі, і вам воздається сторицею: будете здорові, веселі, добрі, і вас любитимуть і поважатимуть люди. Бувайте здорові!».

 

Підведення підсумків уроку, визначення найбільш активних учнів, виставлення оцінок.

Домашнє завдання:

Творча робота: дати відповідь на запитання « Що я візьму для себе, прочитавши роман В. Захарченка «Клекіт старого лелеки»?»

 

1

 

docx
Додано
2 березня 2018
Переглядів
952
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку