Презентація "Історія української музики"

Ой роде наш красний,Роде наш прекрасний,Не цураймося, признаваймося,Бо багацько нас є. Українська народна пісня

Відомі діячі української музичної культури.“Українська народна творчість є тою вихідною точкою, з якої починається історія культури українського народу, а отже, й історія української музики.” В. Барвінськийstyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Українська музика починає свій відлік з часів Київської Русі і в своєму розвитку охоплює практично всі типи музичного мистецтва — народну і професійну, академічну і популярну музику. Сьогодні українська музика в її багатоманітті звучить в Україні та далеко за її межами, вона продовжує розвиватись в народній та професійній традиціях, вона є предметом вивчення науковців. Музичність та співучість є одними з характерних рис українського народу, музичні традиції на території сучасної України сягають прадавніх часів. Знайдені київськими археологами в околицях Чернігова музичні інструменти — тріскачки з бивнів мамонта датують віком 20 тисяч років. До того ж періоду відносять флейти, знайдені на стоянці Молодове (Чернівецька область).style.colorfillcolorfill.type

У 13 - 14 ст. українська народна музика визначилася як самостійна галузь східнослов'янської музики. У Волинському літописі (1241) згадується ім'я галицького «словутного співака» Митуси; у документах 14-15 ст. - ім'я українського музиканта-лірника при польських дворах, бандуриста Чурила (1500). На фресках Софії Київської (11 століття) зображені музики, що грають на різних духових, ударних та струнних (подібних до арфи і лютні) інструментах, а також скоморохи, що танцюють. Ці фрески свідчать про жанрове багатство музичної культури Київської Русі.

Маруся Чурай. Маруся Чурай напівлегендарна українська народна співачка і поетеса часів Хмельниччини, що за переказами жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки пісень: “Ой, не ходи, Грицю”, “Котилися вози з гори”, “Засвіт встали козаченьки”, „Віють вітри“, „Грицю, Грицю, до роботи“, „Сидить голуб на березі“, та інші. Також відома як Маруся Чураївна.1625-1653 Український радянський поет Іван Хоменко, збираючи матеріали для своєї драматичної поеми „Марина Чурай“, знайшов у матеріалах козацького законодавства XV—XVII століть текст вироку полтавській піснетворці. Цей цікавий і, поки що, єдиний документ, що доводить історичність особи Марусі Чурай. Зміст вироку, стиль і мовні особливості дають підставу вважати його справжнім історичним документом. Грицю, Грицю, до роботиstyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

«Спів козаків тішить душу і зцілює від журби, бо їх наспів приємний, йде від серця і виконується мовби з одних вуст; вони пристрасно люблять нотний спів, ніжні і солодкі мелодії». Остап Микитович Вересай (1803, Калюжинці - 1890, Сокиринці) — кобзар, виконавець народних дум,кантів, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень. Остап Вересай був блискучим імпровізатором. Його репертуар, порівняно з репертуаром інших кобзарів, невеликий: шість дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»; декілька сатиричних та гумористичних пісень та пісень релігійного змісту, зокрема дуже популярна в той час пісня «Про правду й неправду». Остап Вересай. Могила кобзаря“Взяв би я бандуру”style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Серед професіональних композиторів найбільше вславилися вихованці Глухівської школи М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель - найвизначніші представники українського та російського музичного мистецтва другої половини XVIII-початку XIX століття. Дмитро. Бортнянський. Артемій Ведель. Максим. Березовськийstyle.colorfillcolorfill.type

Імпонуюча поява й діяльність Дмитра Бортнянського що разом із своїми сучасниками Максимом Березовським і Артемієм Веделем творить «золоту добу» в історії української церковної музики, є окремою епохою, одним із найсвітліших моментів нашого музичного минулого й майбутнього. Дмитро Бортнянський Дмитро Бортнянський(1751 р. Глухів - 1825 р. Петербург) – український композитор, Автор 6 опер, багатьох хорових, симфонічних, камерно-інструментальних творів, в яких відображені мотиви української народної пісенності. Музична спадщина Бортнянського велика: 35 чотироголосних концертів, званих звичайно «псалмами», 10 двохорних концертів, 14 чотироголосних «Тебе Бога хвалим» (4 чотироголосних, 10 двохорних), 29 окремих літургічних співів. Найвідоміші твори: опери "Креонт", "Алкід", "Сокіл", кантата "Співець у стані руських воїнів". Херувимска №7style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Максим. Березовський. Максим Созонтович Березовський ( 1745, Глухів - 1777, Санкт-Петербург) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики. Максим Березовський вихованець Київської академії. Твори Березовського, як «Вірую», причасники «Творяй ангели своя духи», «Чашу спасенія», «Во всю землю ізиде», концерт «Не отвержи мене во время старости», виказують великий талант, силу виразу й музичну культуру та високу композиторську техніку. Твори: опери «Демофонт», «Іфігенія» (не закінчена); хорові твори, літургія св. Іоанна Златоустого, духовні концерти: «Не отвержи мене во время старости», «Остригну сердце», «Милость и суде воспою», «Слава в вышних Богу»; причасники: «Творяй Ангелы своя духи», «Чашу спасения приму», «И память вечную», «Во всю землю», «Хвалите Господа», «Блажени яже избрал», «Не имамы иныя помощи». Соната для скрипки і чембало. «Не отвержи мене во время старости»style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Артем (Артемій) Ведель (1767 р. Київ - 1806 р. Київ) - український композитор, диригент, співак, скрипаль. Учень Київської академії, де був диригентом та першою скрипкою студентського оркестру, був за життя улюбленим і добре платним композитором. Вступив до Києво-Печерської лаври як послушник, а покинувши Лавру, ходив між народом і збирав пісні та наспіви. До відомих творів Веделя належать «На ріках Вавилонських», «Покаянія отверзи ми двері». Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант. Меморіальна дошка. Артемію Веделю “Доколе, господи”Артемій Ведельstyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Він відкрив народну пісню як національний чинник у музиці, поклав під українську національну культуру тривкі основи й визначив шляхи, якими вона повинна розвиватися, та залишив нам дуже цінні зразки українського музичного стилю. Музичну спадщину Лисенка складають записи народної музики: 7 збірок сольних пісень, 12 зшитків (по 10 пісень) хорових обробок для хору, збірка дитячих ігор «Молодощі», в’язанки та збірки обрядових пісень — колядок, щедрівок, веснянок, а також його праці над дослідженням української народної пісні. В ділянці власної творчості, часто з опертям на народну творчість, Лисенко залишив масу солоспівів і дуетів, у першу чергу на слова Шевченка («Ой одна я, одна», «Якби мені, мамо, намисто», «Гетьмани», «Мені однаково», «Ой, чого ти почорніло» та ін.). Хорові твори від дрібних a capella аж до великих кантат «Б’ють пороги», «Радуйся, ниво» і «На вічну пам’ять Котляревському», багато фортепіанних творів, декілька творів для скрипки з фортепіано і для віолончелі із фортепіано. Опери — «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Ноктюрн», «Еней на мандрівці», «Сафо» (незакінчена), співоігри — «Утоплена» й «Чорноморці», дитячі — «Зима і весна», «Коза-Дереза», «Пан Коцький». 1842—1912 Молитва за Україну. Микола Лисенкоstyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Музична творчість в ХІХ ст. оживає на деякий час і в Західній Україні у творах представників так званої «перемишльської школи”, українські композитори якої виявляли свою діяльність і на полі світської хорової та інструментальної музики, а також у ділянці народної оперети чи, скоріше, співогри. 1815 -1870 Відомим представником школи є М. Вербицький, який створив хори «Жовняр», «Пісня до місяця», «Тихий вітер», «Заповіт» та ін., 10 симфоній, два полонези для оркестру, співоігри «Підгіряни», «Сільські пленіпотенти», «Гриць Мазниця», «Галя», «Панщина». У 1863 році, захоплений віршем П. Чубинського “Ще не вмерла Україна”, Вербицький пише до нього музику, Вперше пісня друкується в 1865 році. А як Державний гімн лунає 1917-1920 рр. Заборонена за часів Радянської влади, пісня відроджується 6 березня 2003 року як Державний гімн України.“Ще не вмерла Україна”Михайло Вербицький style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Кирило Стеценко (1882 -1922)З композиторської спадщини Стеценка варто назвати близько 50 солоспівів із фортепіано, понад 50 менших чи більших хорів a capella і з фортепіано, музику до трьох українських комедій, до сценічних творів «Про що тирса шелестіла», «Гайдамаки», «Іфігенія в Тавриді», дитячі опери «Івасик Телесик» і «Котик та півники», з церковної музики — кілька опрацьованих кантів, дві літургії та в народному дусі написану панахиду, кілька зошитів колядок та щедрівок, які можна вважати за перлини не тільки української, але й усесвітньої хорової літератури(«Сон», «Все жило, усе цвіло», «Веснонько, весно», «Сійтеся, квіти»).“Благослови, душе”style.colorfillcolorfill.type

Микола Леонтович створив уривки до опери «На русалчин Великдень», хорові твори, обробки народних пісень та релігійні канти. Його підхід до опрацювання народної пісні — геніальний. Спосіб обробок народних пісень можна назвати вокальною інструменталізацією, і не з метою осягнення чисто звукових ефектів, а в глибоко естетично-змістовному значенні, джерела якого знаходимо в народних «голосіннях». Леонтович зумів простими засобами осягнути надзвичайні вокальні ефекти. З найцінніших його опрацювань згадаємо «Ой пряду», «Щедрик», «Зайчик», кант «Почаївська Мати Божа» й ін.1877 — 1921 Фрагмент опери “На русалчин Великдень”Микола Леонтович style.colorfillcolorfill.type

Станіслав Пилипович Людкевич(1879, м. Ярослав, тепер Польща -1979, Львів) — український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, доктор музикознавства, народний артист СРСР, Герой Соціалістичної Праці. Могила Станіслава Людкевича у Львові на Личаківському цвинтарі. Станіслав Людкевич. До відомих творів композитора належать хорові композиції на тексти Тараса Шевченка (кантата «Заповіт», кантата-симфонія «Кавказ»), Івана Франка (“Вічний революціонер”, кантата «Наймит»); «Галицька рапсодія», «Прикарпатська симфонія», симфонічні поеми «Веснянки», «Чакона», «Мойсей», «Наше море», «Дніпро», обробки народних пісень («Гагілка», «Ой, Морозе, Морозенку», «Бодай ся когут знудив», «Про Бондарівну»), солоспіви («Спи, дитино моя»), опера «Довбуш», фортепіанні та скрипкові концерти. Українська баркаролаstyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Прихід радянської влади на терени України ознаменувався низкою трагічних подій. Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ «розстріляного відродження». 1921 року агентом ВЧК був вбитий М. Леонтович, а 1928 року було заборонена діяльність товариства його пам'яті. Найстрашніших втрат українське мистецтво понесло у 1930-ті роки. Жорстокої розправи зазнали митці кобзарського цеху. За різними підрахунками упродовж 30-х років московською владою було розстріляно від 200 до 337 кобзарів, бандуристів та лірників.ppt_x

Борис Миколайович Лятошинський (1895, Житомир - 1968, Київ) — український композитор, диригент і педагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. Неодноразовий член журі міжнародних і всесоюзних конкурсів та активний працівник у керівних органах Спілки композиторів України і в Київській консерваторії, нагороджений званнями Заслуженого діяча мистецтв УРСР, народного артиста УРСР, державними преміями СРСР та УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Пам'ятник Б. М. Лятошинському в ЖитомиріОпери: «Золотий обруч»,«Щорс»; «Заповіт», «Урочиста кантата»; 5 симфоній (№ 5 «Слов'янська»), сюїти, увертюри, симфонічні поеми, музика для театру і кіно - 6 вистав ( «У пущі» Лесі Українки, «Ромео і Джульєтта» У. Шекспіра), 14 к/ф («Кармелюк», «Визволення», «Тарас Шевченко», «Григорій Сковорода», «Повія»); «Слов'янський концерт», романси, камерно-інструментальні ансамблі («Сюїта для квартету на українські народні теми», квартети, квінтети, концерти), хорові твори - на слова І. Франка, Т. Шевченка, обробки українських народних пісень та ін.“Гражина” фрагмент. Борис Лятошинський style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Лев (Левко) Миколайович Ревуцький (1889, Іржавець —1977) — український композитор, педагог, музичний і громадський діяч, член АН УРСР, брат Дмитра Ревуцького. Доктор мистецтвознавства (1941). Академік АН УРСР (1957). 3аслужений діяч мистецтв УРСР (1941), Народний артист СРСР, Герой Соціалістичної Праці. Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії УРСР м. Т. Г. Шевченка. Меморіальна дошка Левка Ревуцького Вокально-симфонічні твори: кантата-поема "Хустина "(слова Т. Шевченка) «Ода пісні», «Зима», Симфонія № 1, Симфонія № 2, твори для голосу з оркестром «Монолог Тараса Бульби», «Червона ружа», «Їхав козак», «Та ой крикнули журавлі», «Чуєш, брате мій» та ін.; симфонічні твори для фортепіано з оркестром, камерні ансамблі, концерти для фортепіано, обробки народних пісень (понад 120), літературні праціРевуцький є незвичайно сильною й виразистою індивідуальністю. У творах, опертих на народну музику, він дав нам дуже цінні зразки українського модерного стилю. Левко Ревуцький “Хустина”, фрагментstyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Ігор Шамо. Як композитор, сформувався під впливом Б. Лятошинського. Яскрава обдарованість і високий рівень професійної майстерності дозволили І. Шамо виявити себе у різних жанрах музичної творчості – симфонії, квартети, фортепіанна музика, концертні п’єси для бандури, вокальні цикли і романси, балади, музика більш ніж до сорока фільмів.“Києве мій”І. Шамо є автором більше 300 пісень (про Київ «Як тебе не любити, Києве мій», «Дніпровський вальс»). Помер 17 серпня 1982 року. Народився 21 лютого 1925 року в Києві. Там пройшли його кращі роки – навчання в музичній школі, композиторський гурток і товариші – Я. Френкель, В. Шаїнський, авторський концерт Д. Шостаковича. Далі – бойовий шлях ВВВ. Після війни І. Шамо закінчив з відзнакою Київську консерваторію. style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Мирослав Скорик. Мирослав Михайлович Скорик (1938, Львів) - композитор і музикознавець, народний артист України, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України, керівник Центру музичної україністики. Внучатий племінник Соломії Крушельницької. Удостоєний найвищої державної відзнаки — «Герой України». Твори :«Мойсей», опера «Повернення Баттерфляй», балет, поема «Сильніше смерті», «Гуцульський триптих», твори для струнного оркестру, концерти («Карпатський»), кантати «Весна» (на слова І. Франка, «Людина»), соната для фортепіано — цикл «В Карпатах», твори для дітей, солоспіви на слова Т. Шевченка, численні естрадні пісні, літературні праці; статті в журналах, музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема: «Тіні забутих предків», «Як козаки куліш варили», «Жива вода», «За твою долю», «Гуси-лебеді летять», «Високий перевал», «Доярка з Хацапетівки», «Лис Микита». “Карпатський концерт” фрагментstyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Леся Дичко (1939) — першовідкривач в українській хоровій музиці. Дивовижна композиторська обдарованість, активна суспільна діяльність допомогли учениці українських композиторів К. Данькевича і Б. Лятошинського сприйняти їхній широкий погляд на світ. Творчою пристрастю Дичко став фольклор — українські народні пісні, за якими вона їздила до Західної України, слухала їх у справді народній виконавській манері. Для Дичко шлях сучасної музики — це шлях поєднання народного та професійного, європейсько-слов'янського художнього мислення. Вона не використовує народних мелодій, але створює музику в їхньому дусі, інтонаційному світі. Імовірно, тому хорова музика як вираження колективного, народного музикування — провідний напрям її творчості (кантата «Карпатська» (1975), фортепіанні варіації «Писанки» (1982), хоровий цикл «Пори року»). Дичко звертається й до релігійних жанрів — дві Літургії насичені прийомами музичного середньовіччя, незвичайним прочитанням релігійної лірики. Леся Дичко “Весна” із “Чотири пори року”фрагмент. Прикладом невтримного вияву таланту, інтересу до людей, свого народу, його духу стала Леся Дичко. style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Одним із головних досягнень українського музичного мистецтва став синтез своєї музичної інтонації, активна переробка світової спадщини й народних традицій. style.colorfill. Colorfill.typefill.on

В роботі використані матеріали В. Барвінського. Д. Червінського. С. ЛісецькогоІнтернет-сайтіврепродукції картин художників. В. ВаснєцоваІ. Сколоздрита іншіМузичні фрагменти надані О. Суворовою. Автор проекту. Галина Іванівна Санєєва. Дизайн"DG"2010 Христинівка. Особлива подяка. Н. Кондратюк