Презентація "Історія як наука"

Розділ IV. Історія як наука і навчальний предмет. Історичне мислення. Тема уроку: «Історія як наука і навчальний предмет»

ІСТОРІЯПодії в минулому. Розповідь про життя людини. Журнал відвідування браузера. Опис хвороби

Історія як наука і навчальний предмет. Функції історичного пізнання. Вивчення гуманітарних наук сприяє розвитку особистості та виробленню нею творчого підходу до вирішення різних життєвих ситуацій. Це люди, які здатні самостійно мислити та усвідомлено сприймати події, що відбуваються в країні та світі, мають чітку громадянську позицію та широкий світогляд. Допомогти у вирішенні цих завдань і покликана історія як навчальний предмет. Науки. Природничі ГуманітарніІсторія

Цікаво знати. Автором першого історичного дослідження, яке було створене в V ст. до н. е., був Геродот. Його твір мав назву «Історія». Уже у перших рядках твору давньогрецький вчений так висловив своє завдання: «щоб минулі події з часом не забулися, і великі та дивні гідні діяння... не залишилися невідомими». Тобто «Історія» мала зберегти для майбутніх поколінь найважливіші події, які стали відомими Геродоту. Завдяки йому ми дізналися і про важливі події історії України тієї доби. Геродот. Антична скульптура

Історія як наука складається з низки самостійних галузей історичного знання, а саме: економічної, політичної, соціальної, суспільної, воєнної історії, спеціальних історичних дисциплін, історії держави і права тощо.Історична наука — система знань про минуле людства. Німецький мислитель XVIII ст. Георг Гегель із сумом зазначав: «Досвід та історія навчають, що народи й уряди нічого не навчилися з історії і не діяли згідно зі знаннями, які могли з неї здобути». Георг Гегель. Художник Я. Шлезінгер

Основні функції історичного пізнання:

Принципи і методи історичного дослідженняІсторичні факти, явища й події розглядалися відповідно до конкретно-історичних обставин минулого, дозволяє «вжитися» в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків історичних діячів і самі вчинки, порівняти з сучасністю, побачити нове. Наукове дослідження історії можливе тільки за умови дотримання  наукових принципів. Пропонує в дослідженні спиратися лише на реальні факти у вивченні історії, не викривляючи їх, розглядаючи як позитивні, так і негативні фактиІсторичні процеси розглядаються з урахуванням поведінки, інтересів, прагнень, бачення майбутнього різних верств, груп суспільства.

Крім загальних принципів, в історичному пізнанні використовуються і наукові методи історичного дослідження. Основний метод будь-якого наукового дослідження — це експеримент. Головна мета експерименту — встановити причинно-наслідкові зв’язки між певними діями та їхніми наслідками й перевірити факти. Для більшості гуманітарних наук провести експерименти неможливо або неетично. Зокрема це стосується історії. У минуле не можна повернутися. Але, якщо поглянути на події історії як на експеримент, результати якого ми знаємо, то дослідження історії та інших гуманітарних наук набуває зовсім іншого значення (вміння робити висновки, виявляти закономірності, з’ясувати, чому події відбувалися саме так.)Наукові методи — шлях дослідження, обґрунтовані способи пізнання.

Цікаво знати. Серед французьких лісів проходить незвичайний археологічний та історичний досвід. Команда каменярів, теслярів, ковалів, виробників черепиці та працівників інших професій крок за кроком будує середньовічний замок із нуля, використовуючи лише інструменти, матеріали та технології, що існували в Середні віки (у цьому випадку в XIII ст.). Зведення замку, що отримав назву Геделон, почалося в 1997 р. Практичний досвід дозволив ученим заново відкрити забуті технології будівництва та спробувати моделі, гіпотези та теорії. У Геделоні працюють близько 70 постійних робітників, але щороку близько 600 осіб беруть активну участь у проекті та дізнаються більше про будівельні технології, які тут використовуються. Крім того, щороку будівництво відвідують понад 300 тисяч туристів. Будівництво середньовічного замку Геделон у Бургундії (Франція)

Розвиток української історичної науки. Видатні українські історики. Скульптурне зображення Нестора Літописця«Повість минулих літ». Фотокопія. Нестора Літописця можна вважати істориком із кількох причин. По-перше, він описав не лише сучасні йому події, а й ті, що відбулися за сотні років до нього. По-друге, він чітко визначив мету своєї праці: «звідки пішла Руська земля, хто в ній почав княжити першим і як Руська земля виникла». По-третє, він не лише розповів про події, а й дав їм оцінку.

У 1672 р. ректор Києво-Могилянського колегіуму Феодосій Софонович склав «Хроніку з літописців стародавніх», яка розповідає про події, що відбувалися на українських землях від появи Русі-України до XVII ст. У 1674 р. з’явився короткий історичний огляд подій Русі — «Синопсис». Кілька сотень років був своєрідним підручником з історії та витримав близько 30 видань. Значна частина історичної спільноти вважає, що автором «Синопсису» був архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель.

На початку XVIII ст. було створено «козацькі літописи». Їхніми авторами були Роман Ракушка-Романовський, Самійло Величко, Григорій Грабянка. Уперше послідовно виклав історію українських земель до 60-х рр. XVIII ст. Дмитро Бантиш-Каменський у творі «Історія Малої Росії». У другій половині XIX ст. остаточно сформувалося бачення історії України. Історією почали займатися вже професійні історики.

Миколи Костомарова налічується понад 300 праць, серед яких «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Павло Полуботок» та інші. М. Костомаров розглядав народ як головну рушійну силу історії, відстоював ідею самостійності української нації, окремішності українського історичного процесу. Володимир Антонович першим серед української історичної спільноти почав використовувати термін «Україна-Русь» для позначення Княжої доби історії України. Неоціненним є його внесок у віднайдення та збереження джерел з історії України XVI—XVIII ст. та розвитку археології. Микола Костомаров. Володимир Антонович

Першою українською історикинею була Олександра Єфименко. Їй належать праці «Нариси з історії Правобережної України», «Історія українського народу». Дослідженню історії українського козацтва присвятив своє життя Дмитро Яворницький. Підсумком його багаторічної наукової діяльності стала «Історія запорозьких козаків» у трьох томах. Науковий доробок Михайла Грушевського складають понад дві тисячі праць. Чільне місце серед них посідає «Історія України-Руси» в десяти томах. Завдяки М. Грушевському сформувалося бачення окремої від історії інших народів української національної історії. Олександра Єфименко. Михайло Грушевський

Історія в літературних образах