Презентація "Іван Багряний.Основні віхи життя та творчості митця, його громадянська позиція".

Іван Багряний. Основні віхи життя та творчості митця, його громадянська позиція

Справжнє ім'я – Іван Павлович Лозов'яга (Лозов'ягін)Інші псевдоніми – Полярний, Дон Кочерга та інші.Іван Багряний. Публіцист, прозаїк, поет, політичний мислитель

Іван Багряний «…стверджує жанр українського пригодницького роману, українського усім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі» (Юрій Шерех).

Іван Багряний (справжнє прізвище – Іван Лозов’ягін з роду Лозов’яг; псевдонім обрано, як припускають, під впливом захоплення творами Миколи Хвильового – в текстах його улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання) народився 2 жовтня 1906 року в м. Охтирці. Народився в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'яги. Мати — Євдокія Іванівна Кривуша — походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки. У сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дві дочки — Неоніла та Єлизавета. У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.1922 року почався період робочої діяльності і активного громадсько-політичного життя: він був то замполітом цукроварні, то окружним політінспектором в Охтирській міліції, то вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані. Батько- Павло Петрович Лозов’яга Мати - Євдокія Іванівна Кривуша 

Деякий час навчався в Київському художньому інституті. Писати почав ще у школі, рано розпочав і систематичну літературну діяльність. Належав до літературного об’єднання «Марс» (Майстерня революційного слова), яке відстоювало засади професійної кваліфікованості й намагалося чинити опір вульгарній партійній політизації літератури. Членами «Марсу» були Є. Плужник, Т. Осьмачка, Б. Антоненко-Давидович, Б. Тенета, Д. Фальківський, М. Івченко, Г. Косинка, В. Підмогильний, Я. Савченко, Я. Качура – письменники дуже не схожі між собою, але майже всі яскраво талановиті, й майже всі вони були репресовані ще на початку 1930-х. Іванові Багряному було лише 25, коли його заарештували й звинуватили «у проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою літературних творів.  На той час молодий поет встиг вже засвідчити свій небуденний хист збіркою віршів «До меж заказаних» (1929); поемою «Монголія» (1927), в якій образ далекої азіатської країни постав не у звично-екзотичному, а швидше в історіософському плані, а контраст величного минулого й жалюгідного сьогодення містив для українського читача прозорі алюзії; поемою «Аве Марія» (1929) з гімном бунтарству й запереченням духовного рабства (теж досить небезпечний на ті часи пафос); історичним романом у віршах «Скелька» (1930), який постав на основі місцевих народних переказів і «антирелігійна» спрямованість якого була формою викриття експансії російської православної церкви, її колонізаторської й русифікаторської ролі в Україні.

Пробув декілька місяців у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932–1937 роках досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу. Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16 червня 1938 року його повторно арештовано, сидів у Харківській в'язниці УДБ—НКВС на Холодній горі. Йому висунули нове звинувачення — участь чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації. Хоч тривали довгі дні знущань та допитів, акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. У постанові від 1 квітня 1940 року зазначено, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928–1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'яги слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний повернувся в Охтирку. Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник відобразив у романі «Сад Гетсиманський».

Після початку війни потрапив до народного ополчення, працював у ОУН: малював листівки, плакати, складав пісні, виступав перед воїнами УПА. У 1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА і сам, без родини, емігрував до Словаччини,а згодом до Німеччини. В  еміграції Іван Багряний виявив велику творчу енергію в широкому інтелектуальному і громадянському діапазоні – як поет, романіст, публіцист, політичний мислитель і діяч, організатор політичного життя. Однією з головних тем творчості Івана Багряного було викриття системи більшовицького терору, показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів – тут він використав багатий матеріал особистих вражень. Його роман «Сад Гетсиманський» був чи не першим твором емігранта з СРСР, який розповів правду про жахливий катівський механізм більшовицької влади. Юрій Шерех-Шевельов назвав його «справжньою енциклопедією радянської політичної в’язниці»Памфлетом «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» (1946 р.) І. Багряний привернув увагу світової громадськості вражаючою правдою про істинне становище людини в СРСР, урятувавши цим від репатріації не одного нещасного. У 1948 р. він заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП), очолив Українську національну раду, заснував ОДУМ (Об'єднання демократичної української молоді). За кордоном побачили світ романи «Тигролови» (1944, «Звіролови» - 1946); «Сад Гетсиманський» (1950); «Огненне коло» (1953); «Буйний вітер» (1957); «Людина біжить над прірвою» (1965); п'єси «Генерал», «Морітурі», «Розгром»; поема «Антон Біда – герой труда»; збірка «Золотий бумеранг»; твори для дітей.

Етапи творчого шляху І. Багряного:1926 – 1932 – початок літературного шляху до першого арешту;1932 – 1940 – період ув’язнень і концтаборів;1941 – 1945 – період Другої світової війни й окупації України;1945 – 1963 – повоєнна доба і еміграція. Теми творчості: Викриття системи більшовицького терору. Показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів. Розвінчання більшовицької системи господарювання і знущання з людей. Розповідь про страждання українського народу у більшовицькому «раю». Безкомпромісне і аргументоване викриття російського великодержавного шовінізму. Звернення до історії і боротьба проти Росії. Змалювання долі української людини у вирі Другої світової війни. Віра в перемогу добра над злом.

Премії1963 року філія Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду .1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови». Літературна премія ім. Івана Багряного заснована 2 жовтня 1996 року Фундацією імені Івана Багряного— до 90-річчя від дня народження письменника.

Родина. Перша дружина — Антоніна Зосімова, діти: Борис і Наталя. В еміграції одружився з Галиною Тригуб (родом із Тернопільщини). Їхні діти: Нестор і Роксолана.

Письменник помер 25 серпня 1963 р. у санаторії Блазіен у Шварцвальді (Західна Німеччина).Івана Багряного посмертно реабілітовано у 1991 р., відтоді почала перевидаватися його творча спадщина. Письменник залишив чималий доробок у різних жанрах, але найбільшу популярність здобув своїми романами. Першим великим твором були «Тигролови» (1944; 1946 перевидані під назвою «Звіролови»), перекладені німецькою та видані в місті Кельні трьома накладами. Цю книжку високо оцінив В. Винниченко, прорікаючи велике творче майбутнє її авторові.