Презентація Іван Сірко

легенд. И і міфи про кошового отамана івана сірка

Кошовий отаман Іван Сірко (1605 – 1680) –легендарна особистість. Іван Сірко – одна з найвідоміших і найсуперечливіших постатей в історії українського козацтва.

Життя отамана, оповите легендами, Скільки всього містичного та міфічного навколо його постаті

Легенда. У XVII столітті в невеликому козацькому селищі на Харківщині у козака на прізвище Половець народилося немовля із зубами, За повір'ям, поява немовляти з зубами означала, що народився майбутній вбивця. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини, але сина врятував батько. Тато виніс дитину до натовпу і сказав односельцям, що цими зубами малий буде гризти ворогів. Так народився майбутній отаман Іван Сірко. За деякий час він навчиться ловити кулі руками та зупиняти час. Через це згодом казатимуть, що він перевертень: удень – полководець Іван Сірко, а вночі – вовк.

Про магічні здібності. Сірко убив чорта одним пострілом у річці, яку потім назвали Чортомлик, як ні кулі, ні шаблі не брали отамана, як козаки після смерті ходили в походи з рукою кошового, і перемагали.

У мертвого Сірка відрізали праву руку і в критичну хвилину бою виставляли її перед собою, як прапор, і перемагали ворога. Рука його має надзвичайну силу, оскільки "де рука, там удача". Легенда про заповіт, за яким йому необхідно відтяти руку та носити її під час воєнних походів та великої скрути. "Рука буде вами руководствувати". Говорили, що запорожці п’ять років не ховали Івана Сірка, коли він помер, а возили його за собою в походи і це їм забезпечувало перемогу.

Про магічні здібності. У безкровний спосіб Сірко виграв 17 боїв. «Французький шевальє не міг наблизитися до свого противника, через декілька хвилин гвардієць втратив орієнтацію, йому здавалося, що противників навколо нього декілька, і відбиватися потрібно з усіх боків. Знесилений шевальє впав без тями. Його секунданти визнали свою поразку, але при цьому не зафіксували жодної подряпини на тілі гвардійця.»

Про магічні здібності. Як Іван Сірко татар переміг. Татари набігли на Січ та поневолили християн. Сірко почув за те й вирішив визволити полонених. Зібрав козаків в погоню за татарами й летів, немов птах. Татар виявилося занадто багато, тож козак хитрість вирішив використати. Красивим хортом перекинувся і побіг до татар. Їм хорт сподобався, нагодували татари Сірка в образі тварини й забрали до себе. А хорт, як сіли всі відпочивати, нагнав на них сон. Потім кувирть — і знову зробився чоловіком! Татар всіх порубав, визволив полонених християн та пішов далі з козаками гуляти!

Міф.1. Багато хто думав, що кошовий отамана запорожців походив із бідноти. Історик Юрій Мицик у своїй праці «Іван Сірко» документально доводить, що герой цієї оповіді — з православного шляхетського роду.

Міф 2. Сірко не програв жодної битви. Це майже правда, оскільки реально відомий козак, як військовий лідер, здобув 65 розгромних перемог, а програв насправді близько десятка невеличких боїв, які великої ролі у тих воєнних кампаніях не грали.

Перші варіанти «листа» відомі ще з 1600 року, є списки, датовані 1619, 1620, 1667, 1677, 1683 роками. Підписані тогочасні козацькі е-мейли різними особами. То «низові козаки», то «отаман Захарченко», то «Іван Сірко». Мають ці листи різних адресатів-султанів – Османа, Мехмета ІV тощо. Скоріш за все цей лист не має нічого спільного з реальним листуванням такого рівня. Міф 3. Сірко був автором славнозвісного листа турецькому султану. Художник Ілля Рєпін, зобразивши Івана Дмитровича як головного героя картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Але історики твердять, що той лист, який послужив поштовхом до написання знаменитої картини, є пам’яткою літературної, ба навіть – школярської та бурсацької творчості.

Пошана серед всіх козаків. Дуже любили його побратими за простоту. Кажуть, що це чи не один єдиний отаман, який жив разом з козаками в одному курені, харчувався з одного казана та палив вечорами ватру. Крім того, був ще тим шибайголовою та відчайдухом, йшов за будь які пригоди, що ще більше привертало до нього вояків.

Епоха українського козацтва, здавалося б, вивчена набагато більш детально, ніж інші періоди нашої історії. Але парадокс в тому, що, чим більше ми знаємо історичних фактів про щось, тим більше навколо цих фактів в’ється міфів і легенд.