Презентація "Казка про правду і кривду"

«Про правду і кривду».

 Правда і кривда — одвічні суперники в умах та серцях людей. З дитинства кожен із нас знає, що казати правду — це добре, а брехати, обманювати — погано. Якщо людина живе правдою, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить тварину, не зрадить друга, ні на мить не забуде про обов’язок перед батьками та Батьківщиною. Вона буде чесною навіть у складних та критичних ситуаціях, коли це буде загрожувати її особистому благополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу кривдою, та в усіх випадках, коли потрібно буде зробити вибір, вона його зробить на користь правди. А наприкінці життя їй не буде соромно за якісь «компроміси з сумлінням», бо вона знатиме, що жила чесно.

ПРА́ВДА -те, що відповідає дійсності; істина. КРИ́ВДА- несправедливий учинок щодо кого-, чого-небудь, несправедливе ставлення до когось, чогось; несправедливість

Про правду і кривду. Жили колись-то два брати: один багатий, а другий такий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він живе теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:— А що, дядьку, як лучче тепер жити: чи правдою, чи неправдою?— Е-е-е-!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.— Ні, дядьку! Є правда — правдою лучче жити.— Давай спорити.— Ходім на суд.— Та чого ж ми таки підемо на суд? Лучче давай підемо по дорозі і спитаємо чоловіка, якого зустрінемо: як скаже, так і буде. Ваша правда — уся моя худоба буде вам; моя правда — ваша худоба буде мені. Так спитаємо до трьох раз.— Ну, добре.І пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть, зустрічається їм чоловік — з заробітків, чи що, йшов.— Здоров, чоловіче добрий!— Здорові!— Скажи, будь ласкав, чоловіче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи неправдою?— Е-е-е!.. Добрі люди! Де тепер ви правду найшли? Нема тепер її ніде на світі. Лучче жити кривдою, аніж правдою.— Ну, оце раз моя правда! — каже дядько.

А небіж і зажурився, що йому прийдеться віддавати всю худобу дядькові. Ідуть, ідуть — зустрічається їм пан. А небіж і каже:— Ну, запитаємо ж сього пана: сей уже всю правду розкаже: він грамотний і все знає.— Ну, добре. От порівнялися з паном і питають його:— Скажіть, будьте ласкаві, паночку, як тепереньки лучче жити: чи правдою, чи кривдою?— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви тепер знайшли правду? Нема її ні по судах і ніде в світі; лучче жити кривдою, аніж правдою.— Ось вже і вдруге моя правда! — сказав радісно дядько. Небіж ще дужче зажурився. Ідуть, ідуть — зустрічається їм піп. Небіж і каже;— Ну, поспитаймося ж попа, сей уже правду скаже — на те він і духовний. Сей як уже скаже, то так і буде.— Ну, добре!Як порівнялися з попом, питають його:— Скажіть, панотче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи неправдою?— Е-е-е!.. Добрі люди! Де ви теперечки знайшли правду? Її тепер і в світі нема: лучче жити кривдою, аніж правдою.— Ось вже і втретє моя правда! — сказав радісно дядько.

Нічого робити небожеві: віддав дядькові всю свою худобу, а сам зостався голий, босий і голодний. Тяжко прийшлось йому жити. Бився, бився, сердешний, та й задумав повіситись — узяв він обривок та й пішов у ліс. Пішов та й дивиться на дерево — вибирає гілку, на якій би то повіситись. «Ото,— думає собі,— добра гілка — кріпка, а на оту сісти та, зачепившись, і повиснути б». Він так задивився на дерево, що й не помітив, як вовк прибіг. Як уздрів його чоловік, кинувся мерщій на дерево, а обривочка й забув. Зліз на дерево та й сидить. Коли прибігають три чорти, а трохи згодом і четвертий, їх ватаг. І питає він своїх слуг:— Ти що сьогодні наробив?— Е... я такого наробив, що там хоч що хай роблять — не справлять. У такім-то селі, у пана, я поробив так, що ізроду довіку не вгатять греблі. А пан лупить своїх людей, як. скажений: багато їх буде у нас.— Добре ж ти зробив, та ще не так.— А як же?— Там посеред яру, в лісі, росте три дерева. Хто ті три дерева зрубає та положить навхрест на греблю — вгатить.— О!.. Хто ж то чув, хто ж то й знав, що се так треба зробити! — Ну, а ти ж що зробив? — питає він другого.— Е... я такого наробив, що багато буде у наших руках. У такому-то городі всю воду повисушував, так що тепер там ні каплі нема, а носять її за тридцять та за сорок верст. Багато там пропаде людей!

— Добре ти зробив, та ще не так,— каже ватаг.— А як же?— Як хто викопає той кущ малини, що росте посеред города,— буде вода на весь город.— О!.. Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба се робити!— Ну, а ти ж що зробив? — питає він третього.— Е... я такого наробив, що хай там хоч що роблять — нічого не подіють! У такім-то королівстві у короля одна дочка, та я й тій поробив так, що хай хоч як лічать, нічого не подіють, буде наша.— Добре ти зробив, та ще не так.— А як же?— Хто відрубає глухого угла та підкурить — така буде, як і перше.— Хто ж то чув, хто ж то й знав, що се треба зробити!А чоловік сидить собі на дереві та й чує усе, що чортяки балакають. Як уже розлетілись чортяки, чоловік той і думає: «Може, се й правда, що вони казали? Піду до пана, може, й справді угачу греблю» Пішов. Приходить до греблі, а там пан б'є та мучить людей, щоб мерщій угачували. Вони, бідні, аж піт з них ллється, роблять, а воно все нічого не помагає. А пан знай лютує. Приходить до нього цей правдивий чоловік й каже:— Е-е, пане! Б'єте ви людей, та ніякого з сього діла не буде. А що дасте мені — я вгачу?— Дам я тобі сто карбованців, і ще й на придачу цих пару коней з коляскою і з кучером (а там і коні панові стояли).

— Дайте ж мені людей шість чоловіка та три підводи.— Візьми. Поїхали вони в ліс, зрубали ті три дерева та й положили їх навхрест на греблі — так зараз і вгатили. Пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером. Тоді той чоловік і думає: «Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда; може, дам я їм води». Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до города кілька верст, зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на коромислі.— Що це ти, бабусю, несеш?— Воду, синочку.— Дай же й мені напитись.— Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без води.— Я от приїду у ваш город, наділю води на всіх, і буде тієї води з вас довіку. Вона йому дала напитись, а сама така рада стала та мерщій у город трюшком і розказала всім горожанам, що їде такий чоловік, що воду їм дасть. Горожани всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред городу, викопав його — і потекла вода відтіль по всьому городу. Горожани нагородили його і грішми, і усяким добром, так що він етав тепер багатший від свого дядька. Далі й думає: «Піду ще в те королівство, де королева дочка нездорова — може, вилікую її».

Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих хоромів, а люди, всі такі смутні, бігають та охають! Він і питає їх:— Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хай як вони її не лічать, нічого не подіють; тільки я б її вилічив.— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й подавно!— Отже, скажіть королеві. Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:— Якщо вилічиш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе. Пішов той чоловік, подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого угла, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім одужала, знов стала такою, як і перше. Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові:— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці. Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік. Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство якийсь-то багатий, купець і посилає спитати короля, чи дозволить він йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього. Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись він їхати, просили його до нього. Так і сталось.

Приводять цього купця до короля, король і питає його:— З якого ти королівства?— З такого-то.— Із якого города?— З такого-то.— Як прозиваєшся?— Так-то. Тут король і признався, що він його небіж — той, що без вісті пропав.— Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою; отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважили!— Як же се сталось?Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили: все, все... А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою. Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував, сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так прилучиться, як моєму небожеві». Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись його небіж. Але цьому не так прилучилось — де не взялись чортяки, схопили його та й почепили на найвищій гілляці.

▼ Який зачин казки? (Наведіть приклад із тексту). Чи має він традиційний характер?▼  Хто є головними героями казки? Яким життям вони жили? (Наведіть цитати з тексту на підтвердження своїх слів)▼ Чому багатий дядько впевнений у тому, що скрізь панує кривда, а його бідний небіж впевнений, що по правді жити легше? Кого ви підтримуєте?▼ Як вирішили розв’язати свою суперечку дядько з небожем?▼ Чи здивували вас відповіді подорожніх?▼ Які фантастичні елементи ви побачили в казці? Перелічіть їх.▼ Розкажіть, чим хизувалися чорти. Чому вони це зробили?▼  Як небіж допоміг людям? Що він отримав у винагороду?▼  Що запитав небіж у дядька наприкінці казки? Хто мав рацію в їхній суперечці?▼ Чого добився небіж, живучи правдою? Чи змінила його висока посада? Яким королем він став?▼  На вашу думку, як краще жити — правдою чи кривдою? Обґрунтуйте свою думку.

Тема:  пошуки бідняком правди у світі.  Ідея: уславлення правди та справедливості, засудження та покарання кривдників.

Головні герої казки : небіж – син бідного брата,дядько – багатий купець,чоловік, пан, піп, бабуся,чорти,король та королівна 

Добро уособлюють : небіж, король, бабуся. Злі герої:  чорти, дядько.

Порівняємо: Дядько: Жадібний. Заздрісний. Зажерливий. Скупий. Несправедливий. Небіж : Добрий. Сміливий правдивий. Мудрий. Порядний

Гра «Так чи ні»1. Дядько та його племінник були дуже бідними , тому вирішили піти на заробітки. 2. Дядько та небіж вирішили розв’язати свою суперечку щодо правди і кривди за допомогою трьох зустрічних. 3. Пан і піп сказали, що неправдою жити краще, тільки один заробітчанин був на боці правди.4. Небожеві за програну суперечку довелося цілий рік працювати в дядька безплатно .5. Чорти розповідали ватагові, які кривди заподіяли людям і як від того лиха можна позбавитися. 6. Слуги короля не вірили, що якийсь бідний парубок може вилікувати королівну.

Гра «Так чи ні»1. Дядько та його племінник були дуже бідними , тому вирішили піти на заробітки. (Ні)2. Дядько та небіж вирішили розв’язати свою суперечку щодо правди і кривди за допомогою трьох зустрічних. (Так)3. Пан і піп сказали, що неправдою жити краще, тільки один заробітчанин був на боці правди.4. Небожеві за програну суперечку довелося цілий рік працювати в дядька безплатно. (Ні)5. Чорти розповідали ватагові, які кривди заподіяли людям і як від того лиха можна позбавитися. (Так)6. Слуги короля не вірили, що якийсь бідний парубок може вилікувати королівну. (Так)

Чого навчає казка про правду і кривду? Ця казка вчить жити правдиво, не заздрити іншим. Вчить  вчиняти по справедливості та відповідати добром. Тоді винагорода неодмінно знайде своїх героїв.