Презентація "Культурно -просвітницька діяльність Українських Січових Стрільців"

Культурно -просвітницька діяльність. Українських Січових стрільців. Виконалавчитель історії Демченко Л. А

Присяга Українських Січових Стрільців «Я, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові…»Сотник Українського легіону січових стрільців Ю. Бузиновський із солдатами його сотні

Створення Легіону Українських Січових Стрільців. Датою створення Легіону Українських Січових Стрільців є 6 серпня 1914 р., коли був проголошений маніфест із закликом гуртуватися під знаменами Українських Січових Стрільців. Створений за австрійською моделлю добровільний військовий підрозділ уже в вересні 1914 р. налічував 2500 осіб. Штурмова бригада УСС

Так служити в легіоні УСС зголосилися близько 30 тис. осіб, однак австрійська влада, побоюючись створення українського війська, дозволила взяти до рук зброю лише 2,5 тис. добровольців. Ядро легіону склали активісти товариств «Сокіл», «Січ» і «Пласт», а також гімназисти й студенти. У роки Першої світової війни це була єдина добровольча військова формація у складі австро-угорської армії. Галичани радо зустріли ініціативу створення українського військового формування.

Бої за гору Маківка. У славну історію українських січових стрільців вписані запеклі позиційні бої за гору Маківка, що точилися з 29 квітня до 4 травня 1915 р. в Карпатах. Гора Маківка – символ перемоги українців над московськими загарбниками. Майже через два століття після Полтавської битви українці знову зустрілися в бою з росіянами і на цей раз здобули переконливу перемогу.

Польова сторожа УСС в траншеях на східних схилах центральної вершини Маківкиавстрійська поштова листівка. Гора Маківка, 8 березня 1915 року. Бої за гору Маківка

УВІКОВІЧНЕННЯ ПАМʼЯТІНа горі Маківка уже в роки незалежної України зробили меморіал, де поховані січові стрільці, які там загинули.

У легіоні УСС існували просвітницький осередок, який отримав назву «Пресової квартири». Вони відіграли неабияку роль у справі національно-патріотичного виховання легіонерів. Саме в Пресовій квартирі та Українській Бойовій Управі розроблялися знамена та уніформа УСС. Кокарда підрозділу. Уніформа 1914-1918 рр

Легіон Українських січових стрільців. Окрім бойових досягнень, стрільці залишили по собі величезний пласт культурної спадщини, створили пісенний культ, який не втрачає популярності вже сто років. Як у Галичині, так і поза її межами засновували театри, осередки «Просвіти», школи тощо.Історія Українських січових стрільців — це гордість і слава, радість і біль нашого народу, який прагнув волі, кращої долі, побудови суверенної України. Гурток Пресової Кватири у полку УСС, липень 1916 р

Поставивши своєю основною метою виборення української державності, Українські січові стрільці усвідомлювали, що реалізація цього потребує ретельної і цілеспрямованої підготовки. Тому в легіоні діяв ряд громадсько-освітніх та мистецьких структур, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином стрілецьких новобранців, з їхніми завданнями у війні, підвищувати освітній рівень, готувати до післявоєнної громадської діяльності. Насамперед слід відзначити бібліотеку, "етапну гімназію", де готували до складання іспитів стрільців-гімназистів, а також Пресову кватиру (своєрідний центр, що організовував і спрямовував духовне, культурне та творче життя легіону)

ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬДобре розуміючи, що запорукою успішної реалізації національно-державницької ідеї можуть бути тільки сили власного народу, вони поряд із самоосвітою та самовдосконаленням приділяли величезну увагу й національно-освідомлюючій та просвітницькій праці серед широких кіл української громадськості —— щоб допомогти населенню швидше усвідомити свої сили та шляхи, якими можна було б добитися людського існування та гідного місця в історії.

Незаперечною заслугою легіону залишається те, що при необхідності підкорюватись Австрійському командуванню, січовикам вдавалося паралельно провадити власну роботу зі зміцнення української ідеї на Великій Україні та захисту українського населення від австрійського переслідування.

Вже з 1914 р. передова частина стрілецтва вела роз'яснювальну роботу серед українців у місцях свого постою, залучала їх до спільних маніфестацій, допомагала в створенні різноманітних національних інституцій, зокрема, читалень, товариств "Просвіти",господарських осередків, організовувала курси ліквідації неграмотності тощо. Свідченням того, що Українські січові стрільці працювали і на перспективу, була їхня участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 — поч. 1917 р. близько двох десятків стрільців під керівництвом сотника Д. Вітовського та чотарів М. Саєвича і М. Гаврилка організували на Волині до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинської дітвори.

Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам тощо українське населення того чи іншого краю вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, задумувалося над майбутнім. Доступність цих жанрів давала змогу охопити якнайширші кола українства, починаючи від Закарпаття і аж до Наддніпрянщини, а тематика та форми подачі сприяли проникненню стрілецьких ідей у глибини української душі. Очільник мистецького відділу Пресової кватири УСС Осип Курилас за роботою над картиною. 1916 р. Скульптор Михайло Гаврилко - четар УСС. Войнилів, 1915 р.

Ефективною була видавнича діяльність Пресової Кватири. Наявність творчих сил дозволила налагодити в Легіоні УСС власні періодичні видання, яких не мала жодна частина австрійської армії. Від 1915 р. побачили світ і широко розповсюджувалися серед січового стрілецтва часопис „Самохотник" („Доброволець"), поетичний журнал „Новініана", сатиричні журнали „Бомба" і „Самопал". Улітку того року зусиллями М. Угрина-Безгрішного та А. Лотоцького налагоджено випуск регулярного „Вісника Пресової Кватири" і згодом поважні, змістовні журнали-щомісячники „Шляхи" та „Червона Калина", де публікувалися нариси з бойового шляху Легіону, поетичні твори

Вдова Карпенка-Карого Софія Тобілевич при перебуванні УСС на Херсонщині зазначала: "Незабаром серед селянства розійшлися чутки одні від других чудніші: вони вчать… вони лікують хворих… вони посилають своїх людей на роботу в поміч удовам і недужим… За все платять… Поводяться по-людськи з народом… Позаводили свої крамниці, дають селянам світло, роздають книжки". Усе це дійсно входило до діяльності стрілецтва і сприяло прихильному ставленню населення. Відомо, що Василь Вишиваний відправляв деяких стрільців з завданням організовувати школи. На Поділля і на Херсонщину з таким завданням вирушили чотар Микола Саєвич і сотник Дмитро Вітовський. СПОГАДИ СУЧАСНИКІВ

Вічно співатиме український народ "Ой, у лузі червона калина", "Ой, видно село","Човен хитається", " Зажурились галичанки", "Бо війна війною", "Не сміє бути в нас страху" і багато інших маршових, любовних, жартівливих пісень, які постали в легіоні Українських січових стрільців протягом Першої світової війни. Розглядаючи роль, місце і значення музичної творчості січового стрілецтва, що створила помітний напрям у подальшому розвитку українського музичного мистецтва, головний наголос слід зробити на основному жанрі - стрілецькій пісні, що стала в роки національно-визвольних змагань найвиразнішим духовним і мистецьким проявом патріотизму українського народу.

УСС ТА ІВАН ФРАНКОІдейна спорідненість, рідний син та історична доля України міцно пов'язали І. Франка з товариством Українських Січових Стрільців, але й тяжка хвороба: з 13 листопада 1915 р. І. Франко потрапляє під опіку і захист стрілецької установи, до "Приюта для хворих і ви здоровців Українських Січових Стрільців у Львові«Коли перестало битися серце Українського Мойсея, на сторінках стрілецького часопису «Шляхи» з’явилися слова, які свідчать про те, що стрільці сприймали Франка як рівного вояка, що мав замість зброї в руках силу слова: «Тепер, коли тисячі падуть і гинуть ми знаємо тільки одне: на бойовому шляху України упав перший жовнір першого ряду, не з крісом, – а з молотом». Українським Січовим Стрільцям випала скорботна честь проводити в останню путь Великого Українця.