Презентація "Культурно-просвітницькі та спортивні товариства українців"

Культурно-просвітні і спортивні товариства українців

У 20 -30 роках на Західній Україні діяли:

Діяльність «Просвіт»:

Наймасовішими культурно-освітніми товариствами були «Просвіта» і «Рідна Школа». Кількість місцевих структур «Просвіти» у Східній Галичині: 1925 р. - 6,9 тис., 1937 р. - 32,5 тис. Наприкінці 1930-х рр. у різних місцевостях, насамперед у селах, товариство «Рідна Школа» створило 2074 освітні гуртки, членами яких були 106 тис. осіб. У 1930-х рр. понад 45% молодих людей віком від 18 до 25 років належали до того чи іншого громадського товариства.

Діяльність культурно-освітніх товариств

«Просвіта» стала основою для виникнення нових товариств:«Сільський господар»«Маслосоюз»«Крайовий кредитовий союз»«Сокіл»«Січ» «Руське педагогічне товариство»

Головним своїм завданням «Просвіта» і «Рідна Школа» вважали насамперед підвищення загальноосвітнього і культурного рівня українців, зокрема ліквідацію неписемності. Тернопільську філію «Рідної школи» під назвою «Руське педагогічне товариство» заснували в 1895 році, а в 1926 р. перейменували на Українське педагогічне товариство (УПТ).

Школу у Бережанах було відкрито 13 жовтня 1922 року. Спочатку це була 4-класна школа. У 1935 році митрополит Андрей Шептицький  взяв протекторат над школою. Згідно зі Статутом школи повна назва закладу відтоді була: «Приватна 7-класна народна школа УПТ „Рідна школа“ імені Митрополита Андрея графа Шептицького в Бережанах». Учителі та учні «Рідної школи» в Бережанах (1930-ті рр.)Діяльність «Рідної школи» на прикладі школи в Бережанах

Тижневе навантаження вчителів становило близько 30 годин. Платня вчителів школи дорівнювала платні державних учителів, виплачувалася кожного місяця в повній сумі. У 1935 навчальному році вона становила 120 злотих, а управитель отримував 210 злотих. Навчання в школі було 6-денним, у першу зміну. У навчальний план входили такі предмети: релігія, українська мова, польська мова, математика, природа та географія, історія, малювання, трудове навчання, співи, фізкультура. Українська та польська мови мали однакову кількість годин на тиждень. Обов'язковим було громадське відвідування церкви. Тричі на рік учні сповідалися та приймали святе причастя. Загалом навчальний план школи відповідав програмам державних народних шкіл, що давало випускникам право вступу в державні гімназії. Згідно зі Статутом школи, тут мали навчатися діти греко-католицького віровизнання та української національності. Хоча інколи робилися винятки й до школи приймали православних дітей. У 1923-24 навчальному році в трьох класах навчалося 82 дітей; а в 1937-38 навчальному році в 7-ми класах — 255 учнів. Загалом це були діти селян, ремісників та робітників.

Кружок «Рідної Школи» ім. М. Шашкевича у СтаниславовіДитячий садок в Станіславі,1932 р.

Станіславівські просвітяни, які спричинилися до будівництва «Рідної Школи» ім. М. Шашкевича». Поч. ХХ ст. Робота кружків розгорталася головним чином у таких напрямах, як матеріальне забезпечення шкіл в Станіславові, збирання пожертв на «Рідну Школу», організація і ведення дитячих садків тощо, активізація створення батьківських гуртків. Кружок у Старому Лисці започаткував акцію допомоги вбогій шкільній молоді грішми, шкільними оплатами, стипендіями, одягом, книжками тощо. Княгинин-Колонія, Гірка, Сілець та Майдан зорганізували бібліотеки для дітей і молоді. 17 кружків влаштували в шкільному році 1937-1938 рр. 26 сходин з доповідями на різні теми. Чотири кружки влаштували 9 національних свят. Драматичні гуртки окремих кружків дали 58 вистав, здебільшого п’єс історично-виховного змісту. Багато кружків влаштовували спільні сходини (просфори, свячене), як також забави».

У 1930-х роках на кожну читальню «Просвіти» припадало щорічно 10-14 викладань за участю в середньому 80-120 селян. У гуртках «Рідної школи» впродовж 1936- 1938 рр. було прочитано 1760 рефератів для 48,5 тис. слухачів. Зростала популярність курсів українознавства «Рідної школи», яких за 1933- 1938 рр. було проведено 43 для понад 1 тис. учасників. Будівля на площі Ринок №10 – давній палац Любомирських. Тут розташувалися українські товариства та установи: «Боян», «Просвіта», «Руська Бесіда», «Клуб русинок»

Систематично організовувалися акції «Просвіти» «Одна книга – одна родина». Внаслідок таких і подібних заходів різко зростала кількість відвідувачів бібліотек і читалень товариств «Просвіта» і «Рідна Школа». У 1930-х рр. просвітянськими книгозбірнями користувалися в Західній Україні понад 1,5 млн. селян, вдвічі більше, ніж у довоєнні роки. У громадських бібліотеках «Рідної Школи» було 17 тис. читачів, з них 70% становила молодь, яка прочитала понад 90 тис. книжок. Водночас «Просвіта» і «Рідна Школа» урізноманітнювали тематику та збільшували кількість видань науково-популярної літератури, газет і журналів; серед них, зокрема, «Українська школа», місячник «Життя і знання», календарі та альманахи. Великої популярності набуло видання «Історична бібліотека». Тематична структура запитів відвідувачів читалень була такою: 47% – художня література; 30% – історична та суспільно-політична література; у решті джерел висвітлювалися господарські питання.

Будівництво читальні в с. Вовків Тернопільського воєводства, 1938 р. Просвітяни с. Літовища Ліського повіту, 1930 –і рр.

Все це сприяло зростанню культури села, поліпшенню морально-етичної ситуації, підносило патріотичні почуття, породжувало благородні безкорисливі вчинки заради інтересів загалу, приглушувало злої пам'яті принцип: «Моя хата скраю...». У міжвоєнний період майже в кожному селі під опікою товариств «Просвіти» і «Рідної Школи», інших громадських організацій діяли гуртки художньої самодіяльності. Сільські театральні колективи ставили українську та світову класику, а хори – виконували перлини вітчизняної пісенної спадщини та локальні пісні того чи іншого регіону або села. Наприклад, у 1937 р. на Закарпатті при філіях «Просвіти» функціонувало 135 театральних гуртків, 94 хори, 12 духових оркестрів, 44 спортивні гуртки, в яких були задіяні понад 17 тис. учасників

Жіночий рух. На 1934 р. «Союз українок» був однією із найвпливовіших і наймасовіших громадських організацій: він об'єднував 73 філії, 1200 гуртків і 48 тис. членів. Наприкінці 1930-х рр. кількість членів «Союзу українок» зросла до 100 тис.

Мілена Рудницька була однією з трьох делегатів до Ліги Націй у січні 1931 р., які домагались розгляду порушень Польщею гарантій прав нацменшин, зокрема терору і пацифікації. З доповідями на цю тематику вона виступала у Нижній Палаті парламенту і в Королівському інституті закордонних справ у Великобританії. Саме М. Рудницька однією з перших винесла питання про сталінський Голодомор в Україні на міжнародну арену, виступаючи на IX Міжнародному конгресі нацменшин у Берні у вересні 1933 р. Рудницька була головним ідеологом українського жіночого руху міжвоєнного часу. «Союз українок» був найвпливовішим у Галичині , нараховував 60 тис. членкинь і був, пропорційно до кількості населення, найбільшою жіночою організацією у Європі. Очолювала його у 1930-і рр. Мілена Рудницька - професор Високого педагогічного інституту у Львові, член ЦК найвпливовішої легальної політичної партії Галичини - Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), депутат від УНДО до польського Сейму у 1928-1935 рр.

Галицькі феміністки 1930-х: нацистське "Кухня-Церква-Діти" не для нас!Учасниці українського жіночого конгресу у Відні. 1921 рік На фото: Олена Кисілевська (єдина українська депутатка в польському Сенаті), Олена Шепарович (представляла інтереси українок на міжнародних жіночих конгресах у Парижі, Берліні, Відні), Іванна Блажкевич (керівниця "Жіночої громади", організаторка 140 дитсадків у Західній Україні), Костянтина Малицька (заступниця голови Всесвітнього союзу українок), Харитя Кононенко (доктор економіки, засновниця Союзу українок в Канаді).

Союзянки села Романівка, 1933 рік. Членкині Стрийського  відділу «Союзу Українок», 1937 рік. Кількість членів - близько 45 000 (5% українського жіноцтва);25% українських сіл у Галичині мали кружки Союзу українок. Випускниці жіночих курсів (їх було понад 200) працювали здебільшого по філіях «Союзу українок», що значно спричинилося до громадянського та господарського піднесення жінки-селянки.

Діяльність «Союзу українок»:1936 р. при 36 філіях і 203 кружках існували бібліотеки; тоді ж діяло при кружках 145 гуртків доросту для дівчат 14 — 18 pp., до програми праці яких входили предмети українознавства, основні відомості про кооперацію, народне мистецтво, хатнє господарство тощо.- ознайомлення з засадами «Союзу українок» та з ідеєю кооперації, ведення дитячих садків, вивчення хатнього і городнього господарства, основ гігієни.- ширення (в тісній співпраці з Повітовими Союзами Кооператив) кооперативної свідомості серед сільського жіноцтва, вишкіл сільських господинь (з 1935 його вело також товариство «Сільський Господар»), освітня робота (Союз Українок влаштовував літературні вечори, доповіді, виставки, відзначав різні річниці) тощо. У ділянці піднесення гігієни (у співпраці з «Українським гігієнічним товариством») влаштовувано доповіді по селах; ведено також куховарські курси, конкурси чистоти хати тощо.

Військово-спортивне товариство «Сокіл»Метою товариства, зазначеною в статуті, було «плекати практично і теоретично спорт у всїх єго напрямах». Серед завдань першочерговими були такі: «а) удержуванє приладів для членів, льокалїв, площ для змагань та підручних бібліотек; б) видаванє публїкаций з обсягу спортового житя, уряджуванє відчитів, збиранє статистичного материялу; в) уряджуванє публичних змагань, прогульок, руханкових вечорів, вечерниць та всяких иньших зібрань для науки і забави; г) веденє постійних вправ і науки в всїх напрямах спорту та руханки; д) творенє секций для поодиноких напрямів спорту; е) удержуванє зносин з иньшими спортовими та руханковими Товариствами». А гартувала свою волю та формувала національний і політичний світогляд селянська молодь у різноманітних громадських культурно-освітніх та військово-спортивних організаціях і товариствах. Йдеться насамперед про товариства «Сокіл-Батько», «Січ», «Луг», скаутську організацію «Пласт»

Іван Боберський. Рухливі «Українці»Зі споминів про початок Товариства «Україна» 1911 р. можу подати, що звернув я увагу моїм тодішнім знайомим серед академічної молоді, що на львівськім університеті потрібний доконче репрезентаційний спортовий клюб української молоді. Він повинен зватись «Україна» і заохочувати студентів університету й політехніки до плекання рухових гор, народніх вправ (хід, біг, скок, мет, дужба), боксу й шерму. Клюб мав спонукати українську молодь, придбати собі не лише інтелігенцію духа, але також інтелігенцію тіла. Дружини копаного мяча, гаківки й ставки (безболь), мали мірятись з дружинами чужих клюбів і притягнути українську молодь до співбігу з молоддю других народів.

VІ Всесокільський злет у Празі. Вправи вільноруч одночасно виконують 10496 учасників. У міжвоєнний період СТ «Україна» стало одним із базових спортивних товариств українців на західноукраїнських землях, а змагання, які воно організовувало – «Запорожські ігрища» (1911 р., 1914 р. та в міжвоєнний період), – головними комплексними національними чемпіонатами серед українців Галичини. Внесок Івана Боберського було належно оцінено: його іменовано першим почесним членом «України».

Спортивно-пожежне товариство "Січ". У переддень Дня Святого Юрія, 5 травня 1900 року, у покутському селі Завалля (тепер це Снятинський район) створили перше молодіжне спортивно-пожежне товариство під назвою "Січ". На початку ХХ століття осередки "Січі" поширились по всьому терені Галичини та Буковини. З «Січей» вийшла українська військова формація — Українські Січові Стрільці (1914–1920), які стали головною військовою силою при створенні Західно-Української Народної Республіки. Діяльність «Січей» була припинена польською окупаційною владою в Галичині 1924 року (в селі Горбачах біля Львова «Січ» існувала до 1930 р.). Діяльність «Січей» винятково на терені фізкультурно-спортивному продовжила організація «Луг».

Протипожежний напрям мав практичне значення для захисту від вогню селянських господарств. А спортивні вправи здобували популярність серед селянської молоді, укріплювали її здоров’я, привчали до дисципліни й організованості. Водночас "Січі" ставали культурно-просвітницькими осередками, серед їх членів і членкинь поширювалися національна та політична свідомість, щоправда, під окремими від решти, радикальними гаслами. Організатором "Січей" став діяч РУРП, адвокат Кирило Трильовський (1864–1941). Він походив із родини адміністратора церкви Св. Івана Богослова у с. Богутин біля Поморян о. Йосифа Трильовського. Навчався у гімназіях Золочева та Коломиї, студіював право у Чернівецькому та Львівському університетах. У 1894 році К. Трильовський захистив докторську дисертацію і з того часу працював адвокатом у Коломиї, а потім у Яблунові на Косівщині. Найвдалішим проектом К. Трильовського, власне, і стало створення спортивно-протипожежних товариств – "Січей".  У них було поєднано січові традиції запорозького козацтва з традиціями галицьких театралізованих грищ і бандерій (почесні кінні варти) та чеських "Соколів

  Паралельно у галицьких містах і селах діяли осередки українського руханкового товариства "Сокіл" (симпатики УНДП), яке спільно зі «січовиками» організувало великий здвиг у Львові: "В часі парляментарних ферій мали ми у Львові величавий обхід. В дні 10. вересня 1911. р. відбув ся краєвий здвиг українських „Соколів“ і „Січей“, скликаний львівським „Соколом-Батьком“ з нагоди посвячення його прапору. Зі всіх сторін краю станули тисячі Соколів і Січовиків на здвигову площу, щоб засвідчити про силу і карність нашої боєвої орґанізації. Се був день нашої національної гордости у Львові" ³. У 1913 році в Галичині діяло понад  900 "Січей" з понад 80 тисячами членів. Січовики брали активну участь у вічах, походах, урочистостях, спортивних змаганнях, заходах з відзначення Тараса Шевченка, інших національних діячів. 31 травня 1909 р. у Коломиї відбулося січове свято на вшанування пам’яті гетьмана Івана Мазепи.

Товариство «Луг»Вправи в товаристві "Луг" у с. Вапівці Перемишльського п-ту Львівського в-ва. Товариство "Луг", с. Берлин Бродівського п-ту Тернопільське в-ва, 1930-ті рр.25 березня 1925 року з ініціативи "Повітової Січі" Львівське староство зареєструвало статут Руханкового товариства і огневої сторожі "Луг". Перший осередок товариства заснував отаман львівської "Повітової Січі" Роман Дашкевич у с. Підберезці Львівського повіту. З ініціативи та під керівництвом товариства по всій Галичині проводили спортивні свята, ставили вистави і концерти, члени товариства виступали з доповідями. Товариство «Луг» мало 1075 осередків, у кожному з яких налічувалося по 30-50 членів.

Петро Франко. Олександр ТисовськийІван Чмола. Пластові організації на Галичині постають восени 1911 року. Перша пластова присяга відбулася 12 квітня 1912 р., попри те, що насправді пластові гуртки створено незалежно один від одного Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком. У 1920 - 21 роках Пласт відновлює свою діяльність спочатку під власною назвою, а згодом як секція визнаного польською владою «Українського Товариства Охорони Дітей та Опіки над Молоддю». Майже при кожній українській середній школі, що тоді існувала у Львові та в інших містах Галичини, постають пластові хлоп'ячі й дівочі відділи.«Пласт»

Система виховання пластунів:а) духовне – вивчення історії, традицій, культури рідного народу;б) фізичне – загартування, змагання, здоровий спосіб життя. Головне гасло: “Бути вірним Богові і Україні!”Стрийські пластуни у Нагуєвичах, 1926 рік

Галицький пласт (структура):

Поділ пластунів на: Здача проб дозволяла пластуну виконувати інструкторські функції, обіймати керівні посади , брати участь в інструкторських таборах, бути комендантами пластових таборів. новаків (до 11 років перед 1 пластовим іспитом),учасників (перед 2 пластовим іспитом), розвідників (перед 3 пластовим іспитом), скобів (після 3 пластового іспиту), гетьманських пластунів скобів (по 6 почесних іспитах або по виконанню визначного пластового діла),почесних або старших пластунів, які за власним бажанням і рішенням полку залишаються членами пласту.

«Пласт» потрапив в той список небажаних для влади організацій, які загартовували та навчали молодь в українському дусі та становили загрозу для цілісності існування Речі посполитої. У 1939 році восени організацію закривають, конфісковують її майно, арештовують провід та забороняють займатися подальшою діяльністю. З цього часу організація переходить до підпільної діяльності, емігрує та вливається в ряди УВО і ОУН. Протягом 20 - 30 - х років ХХ століття скаутський рух на Галичині набрав досить відчутної сили і розмаху. Пластові гуртки як центри культурного і фізичного виховання молоді діяли в містах Львів, Станіслав, Коломия, Тернопіль, Дрогобич, Стрий, Галич, Белз, Перемишль та багато інших. Пластуни проводили активну просвітницьку роботу серед українського міського і сільського населення Галичини. «Пластом» опікувався митрополит Андрей Шептицький. Він об'єднував 93 курені та 6 тис. членів. Пласт забезпечував розвиток фізичного здоров'я молоді як майбутньої збройної сили у боротьбі за українську державність. Це проявлялося у регулярних заняттях гімнастикою, проведенні годин військового вишколу, естафет та спортивних ігор, організації та участі водних і піших мандрівок.

Громадські культосвітні і військо-спортивні товариства та організації утверджували в селянства почуття національної гордості за свою Батьківщину і за величні діяння її славетних предків, формували соборну відповідальність за свою долю й за долю всього українського народу, стимулювали прагнення стати причетними до відновлення державної незалежності і соборності України. Пріоритетним у цьому контексті було урочисте відзначення доленосних подій в історії України, насамперед боротьби українського народу за державну незалежність, створення УНР та ЗУНР, славних сторінок Українських Січових Стрільців, Галицької Армії, незабутнього подвигу героїв Крут тощо. На жаль, після встановлення на зламі 1939-1940 рр. радянського тоталітарного режиму в Західній Україні всі структури громадянського суспільства, зокрема культурно-освітні товариства й організації були ліквідовані, а багато їхніх керівників та чільних діячів репресовано. Значення діяльності культурно-просвітницьких і спортивних товариств українців

Використані джерела:https://photo-lviv.in.ua/lyshe-borotba-vyshkoliuie-zasady-borotby-abo-ivan-boberskyy-pro-sportovne-tovarystva-ukraina-u-lvovi/https://localhistory.org.ua/stari-foto/tovaristvo-prosvita-u-mizhvoiennii-chas/https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%8 E%D0%B7_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%BE%D0%BAhttps://www.istpravda.com.ua/articles/4d1b2eeed4e08/https://zbruc.eu/node/35732http://surl.li/fuxknhttps://svitppt.com.ua/istoriya-ukraini/ukrainski-kulturnoosvitni-tovaristva-v-galichini-ta-zakarpatti1.html