Презентація "Ліна Костенко "Маруся Чурай""

Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання. Центральні проблеми: митець і суспільство, індивідуальна свобода людини.

Розглянути низку духовних, соціальних і філософських проблем роману: зраду, злочин з точки зору права і моралі.

Демократія тим і добра, що при демократії не держава руйнує людину, а людина будує державу. І саму себе, і своє гідне життя, і гуманітарну ауру своєї нації… Ліна Костенко

Історизм поезії Ліни Костенко ніколи не був просто фіксуванням певних подій – поетеса завжди будує мости між минулим та сучасним, і навіть майбутнім…

…Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста. (Етика з грецької перекладається як звичай) Народний звичай у романі – це історична пам’ять, яка тісно пов'язана з категоріями “духовність” і “Батьківщина”.

Для Ліни Костенко духовність людини обов'язково пов'язана з її патріотизмом.

Роман у віршах, - різновид змішаного жанру, якому властиві багатопроблемність, дія концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв. Архетип – (гр. початок і образ ) - первісна форма для наступних утворень.

Композиція

9 розділів: 1. Якби знайшлась неопалима книга. 2. Полтавський полк виходить на зорі. 3. Сповідь. 4. Гінець до гетьмана. 5. Страта. (кульмінація) 6. Проща. 7. Дідова балка. 8. Облога Полтави. 9. Весна, і смерть, і світле воскресіння.

ВОСЬМА БОЖА ЗАПОВІДЬ: «НЕ СВІДЧИ ЛОЖНО НА ТВОГО БЛИЖНЬОГО»

Кохання Зрада

“Я - навіжена. Я - дитя любові. Мені без неї білий світ глевкий…»

Трагедія її особистості полягала найперше у невідповідності між Марусиними уявленнями про честь, гідність, совість, самопожертву в ім'я народу і тим, якими були її краяни. І тому боляче вразило дівчину те, що її коханий виявився такою ж дріб'язковою і нешляхетною людиною: «Нерівня душ – це гірше, ніж майна». У розпачі вона приготувала для себе отруту, але її випадково випив Гриць. Безневинно вона потрапила під суд, але не сказала й слова на свій захист. Вона була ошукана у своїй любові, і випалена нею дотла.

Тоді громада загула прелюто:  — Вона ж свій злочин визнала прилюдно!  Бо, як до Гриця, мертвого, припала,  казала все — як зілля те копала,  як полоскала, як його варила  і як уранці Гриця отруїла.

«Якась вона не схожа на убивць. Злочинниця,- а так би й зняв би шапку. На смерть іде, - а так би й поклонивсь», - так говорять про Марусю деякі люди з юрби, а інші дивуються: «Ну, от скажіте, людоньки, навіщо такій убивці та така краса?»

Про кого у романі сказано: “А заспіває - хиже та дрібне, - мов по тарелі ложкою шкребне”

Кому належать слова?:

Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов'язана із всенародною драмою. Поетеса звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Загальнонародне боліло у її душі як особисте. Її пісні дивували багатьох , тому що, на їхню думку, складати їх повинні лише кобзарі: Та й те сказати, що вона співає? Сама собі видумує слова Таких дівок на світі не буває Хіба для того дівці голова?

Маруся, несучи в серці свій біль, вирушає на прощу у Київ. Ми бачимо очима Чураївни та мандрівного дяка руйнацію України. Перед подорожуючими сторінка за сторінкою гортається велика книга життя українського народу.

Який подарунок залишив мандрівний дяк Марусі?

«І не було ні радості, ні чуда, лиш тихий розпач: вмерти не дали» Душа її вмерла разом із її коханим, а тіло без душі – ніщо!

«…І увійшли ми в київські ворота. Чогось так тихо, мов пройшла чума. І каже дяк: - Згадай про жінку Лота. Не озирайся. Києва нема».  «Оце мій Київ, це моя вітчизна. Залиті кров’ю київські вали. Ой люди, люди, Божа подобизна, до чого ж ви цю землю довели?!»

За роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України імені Т.Г. Шевченка. Відома своєю публічною відмовою від звання Героя України і мотивацією цієї відмови – «політичної біжутерії не ношу».

Ліна Костенко є почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», є лауреатом премії Петрарки (Італія, 1994 рік), лауреатом Міжнародної літературно-художньої премії імені Олени Теліги (2000)