Презентація "Література рідного краю. Поетична творчість Миколи Івановича Братана"

Література рідного краю. Поетична творчість Миколи Івановича Братана

Епіграф... По тобі Дніпро могутній плине,І до тебе горнуться моря,Золота південна Україно,Легендарна Таврія моя. М.І. Братан

Біографія. Микола Іванович Братан (1935-2010), Поет. Прозаїк Драматург. Пісняр. Літературний критик

Братан Микола Іванович народився в с. Семенівці Каховського району в родині сільського механізатора

Закінчив Бериславське педагогічне училище та філологічний факультет (заочне відділення) Одеського університету. Працював в редакції бериславської районної газети, на обласному телебаченні. Вірші почав писати у студентські роки, друкувався у періодичних виданнях. М. І. Братан як письменник дебютував у 1961 році збіркою віршів «Смаглява Таврія». У 1971 р. його обрано керівником Херсонської організації Національної спілки письменників України. Братан М.І. є автором майже 100 книг

Багато поезій присвятив рідному селу, односельцям поет, прозаїк, драматург, лауреат премії імені А. Малишка М.І. Братан, який був більше 30 років незмінним головою Херсонської філії Національної спілки письменників України. За рішенням виконкому Семенівської сільської ради від 20 грудня 2004 року М.І. Братану присвоєно почесне звання громадянина с. Семенівки

На будівлі Семенівської школи відомому митцю встановлено меморіальну дошку, в музеї можна переглянути надзвичайно насичену експозицію, присвячену життю й творчості поета.

Письменницьке кредо. В автобіографії Микола Іванович Братан писав: «Література – моє життя. Моя довічна любов – мій талановитий і врівні безталаний народ. Задля просвітління його долі писав, пишу, писатиму».

У творах М. І. Братана гранично окреслюється: любов до степових людей, серед яких народився і вирістема Батьківщини, спадкоємності поколінь звучить вільно і відповідальнопоетичний світ багатобарвний і багатозмінний, він радує і засмучує, але і надихає надією на перемогу добра й справедливості. Тут патріотична та інтимна лірика, поезії-присвяти, експромти тощо.

Вірші М.І. Братана. СОНЯШНИКОВИЙ СВІТІз матерніх добрих рук, що в поле мене вели,З блакитної чаші дня за даллю змайнулих літ. Явилося диво з див, як соняшники цвіли,Як вперше мені крізь них відкрився цей білий світ. Те літечко з-поміж літ не вмеркне, покіль живу,В останній, меженний час вітатиму ту ясень,Де сам я, мов ніжний квіт, між соняшників пливу. З-під матерніх смаглих рук в безмежно розлогий день. У зміні ночей і днів, у плинності літ і зим. Стежки заплелись в шляхи, простерті на сотні гін.І я пізнавав життя між сонячності й грози.І відав я гіркість втрат... І веснам складав я гімн... Отак на землі живу, як люди навкіл живуть,У славі не возгорджусь, не спопелить хула. Стежина веде в поля, де соняшники цвітуть, -Цей світ мені через них мати передала.

ДО РОМАШКИТебе угледжу в полі а чи в лузі,Між трав, що стануть сіном майовим, -Не попрошу вернуть старих ілюзій,Я в інші дні віддав данину їм. З тобою ми одного сонця діти,Землі одної проріст весняний. Не жур мене, що зав'ядають квіти,Од інших втрат сьогодні я журний. Ти сонечка очей своїх засвічуй. На крутосхилах і поміж долин. Не жур мене, що в тебе цвіт не вічний,Можливо, тим іще дорожчий він. Я теж, як ти, одквітну - що подію! -Та, стрінувши тебе на подині,Світлію й, наче в юності, радію,Лиш не питаю: любиш а чи ні.1982

Листя на морозі посмутніло,Поскляніло - дзвонить, мов кришталь. Сніг - і зелень. Збоку глянеш - мило,Йде зима. Яка ще тут печаль!Між дерев людські потоки ллються. Ти і сам - у гаморі юрби. Та нічого так не жаль по-людськи. Як тії плакучої верби.

ПЕРЕВИСАННЯ ДО ВЕСНИЖдеш тії тепліні, не діждешся,Як в минулі ждалося літа. Скоро буде теплого Олекси,А відтак - на весну поверта. Ну, а там і Вербна, і Великдень,Теплота без краю і кінця. Таж намерзлись, правди діти ніде,До весни схиляємо серця.1994

СПОВІДЬ (слайд 1)Коли душа від болю часом стерпне,Захмарять буйні обрії мої,Простую, мов на прощу, в лоно степу,У наші заколошені краї. Тут забуваю заздрощі і злобу,Звадливим суддям звіту не даю. Дивлюся в чесні очі хліборобу -Неначебто на сповіді стою.

Сповідь (Слайд 2 продовження)Тут постаю лише в признанні щирім, Ніякі баляндраси не спасуть. На цій землі лиш правді хліба вірять І визнають не суєту, а суть. Мені тут небо вищим видається, Тут щастя й муку відаю до дна, Моя тут пісня плаче і сміється, І сліз тих не соромиться вона.