Презентація "Література рідного краю. Зінаїда Бебешко «Маяк при дорозі»"

Література рідного краю. Зінаїда Бебешко «Маяк при дорозі»Презентацію розробила вчителька української мови та літератури Поповська І. В.

Біографія. Зінаїда Прокопівна Бебешко народилася 7 лютого 1939 року на хуторі Терновому Запорізької області, Пологівського району. Середню освіту здобула в Чубарівській десятирічці. Закінчивши у 1969 році Запорізький державний педагогічний інститут, отримала диплом викладача української мови та літератури. Потім все життя працювала в школі вчителем української мови та літератури. Перші поезії були надруковані в газеті «Зірка», «Колективний лан». Вірші писала працюючи на заводі «Комунар» і навчаючись в педагогічному інституті, натхнення було і в роки вчителювання. Загалом, опубліковано понад 2 тисячі віршів. Її поезії були надруковані в Канаді (збірка «Барви рідного слова»).

Біографія. У 1995 р. вийшла друком перша збірка для дітей «Оксанчині сніжинки», а в жовтні 1999 році побачила світ збірка поезій «Тернівські зорепади». «Іду я рідною землею» (2002р.) – любов до Батьківщини, природи, до своїх близьких. У 2014 р. було перевидання останньої книжки завдяки Поповської Ірини Вікторівни та вихованців Палацу дитячої та юнацької творчості. Поетеса планувала й видання збірки пісень, адже на слова її віршів пишуть музику багато композиторів. На жаль, 11 серпня 2002 року поетеси не стало.Її поетична спадщина входить до найкращих зразків літератури рідного краю. У 2017 році запорізька поетеса Ольга Ліщук на вірш Зінаїди Бебешко «Українська мова» поклала музику, а також низку пісень створив Володимир Козеровський на слова талановитої поетеси.

Збірки письменниці

Не чіпай мене, вітре. Вітре буйний, осінній, що робиш зі мною? Рвеш надію, як листя пожовкле згори. Я з тобою, нещадний, не хочу двобою,То ж навіщо ввірвався в життя, говори!  Ще мене не торкнулись ті промені літа, Ще не квітла душа золотої пори,І повір, як в дитинстві ще хочеться жити, Серце радості просить ‒ не смутку-жури. Вітре сивий, дощами не бав мою душу, Хай побачить ще сонце ласкаве вгорі. Я від тебе надійно закритися мушу,Щоб повірить назавжди ранковій зорі. О холодно-колючий, облиш мої роки,Мої скроні-листки не спіши золотить,Не суши мою душу, не морозь її, докиЄ можливість на світі прекрасному жить...

Де моє кохання, молодість моя?У садочку груша, у садочку рясна,У садочку вишня буйно розквіта. Чому я не мила, чому я нещасна,Де ж поділись юні молоді літа? Чи не вітер буйний разом з пелюстками Вже давно розвіяв молодість-красу?То чому ж немає злагоди між нами?А вже сиве пасмо запліта косу... Вишенька розквітне ще не раз весною, Суджений до загсу доньку поведе. Тільки я не знаю, що робить з тобою, ‒Те, що розгубили, не знайти ніде. У садочку вишня, ніби шумовиння, Пелюстки по вітру плавно розкида. Я з тобою разом, ніби незаміжня. Де було кохання, ‒ росте лобода.

Коханому. Мій коханий, для мене ти сонце і небо,З твоїм ім'ям лягаю і рано встаю. Ти єдиний, а іншого зовсім не треба,Я тебе зустрічаю, як вічну зорю. Ти ‒ мій дуб, я плющиця навкруг обвилася, Бо твій подих, повір, - це дихання моє. Я журавкою в небо криштальне знялася, Щоб прославити на світ весь імення твоє. О любове довічна, давай ту наснагу,Щоб змогла подолати тривогу і біль,Я з тобою всесильна, даруй же відвагуІ пісні солов'їні в глуху заметіль. Хай завжди буде тихо у нашім кубелці, Перекриймо дорогу нещастю й журбі. Те джерельце любові, що вирвалось з серця, Я навічно дарую, коханий, тобі. Мій коханий, ти ніби маяк при дорозі,Що невтомно освітлює шлях кораблям.Із доріг я зустріну тебе на порозі,Тільки вдвох будем знати, як радісно нам.

Нічні фантазіїТебе бачу у сні, ти приходиш нежданно,Це бува повесні, темноокий коханий. То не промінь веселки, то усмішка твоя, ‒Рідний погляд очей серед білого дня. А коли прийде світанок, що палає за вікном, Забирає дивний ранок тебе разом з моїм сном Ти зникаєш, як видіння, серед сірого життя. О, моя нещасна мрія, ‒ їй немає вороття. Сіро й звично кругом: іде дощ без кінця. Серед тисяч людей я не бачу лиця ‒ Твоє рідне в тумані, його хлищуть дощі.І бажання незнані просять в сонця ключі. А коли ж засвітить сонце, я до тебе полечу,Щоб знайшов до мене стежку, я каштани засвічу. Тільки б твої чорні очі, знову глянули хоч раз... Повертайся серед ночі, хоч у сни мої, Пегас!

Хортичанка. Де пороги ненаситніІ гудуть-гудуть дроти,Де привітно віють, милують вітри літні,Там зустрілись я і ти. Хортичанка, хортичанка, Несказанная краса,Мов циганочка-смуглянка, ‒Незаплетена коса. Ми зустрілися, де кручі, Де історія жива,Де на цій землі родючій Шовком стелиться трава. Ти поглянула ласкаво, Ще й бровою повела, Посміхнувшися лукаво, Пролетіла, мов стріла. І теперь щодня, де кручі, Де Славута плюскотить,Де шипшини цвіт колючий, Тебе хочу я зустріть:  Хортичанку, Хортичанку,Мою мрію і красу. Я збиратиму до ранку. Зі слідів твоїх росу...

Осінній вальс. А на дворі синь ‒ синій листопад Закружляв листочки тополині. Пам’ятаю я: тридцять літ назад Вальс кленовий так звучав, як нині. За вікном летить ‒ все спадає мідь,Ніби дольки крешуться лимона. О, якби могли ми все це зупинить, Дотягтись до грубки телефона... А в повітрі вальс ‒ знов звучить для нас,І кружляють вихором листочки. Тільки вже минув листопадний час,І у вальсі то не ми, а дочки. Осінь мідь плете в листя золоте,Що спадає, ніби парасольки. А душа все жде ‒ вітром промете,Щоб прибрати всі лимонні дольки.

Вікторина. Розпочати

ВПРАВА «МІКРОФОН»1. Якої теми торкнулася у своїх поезіях Зінаїда Бебешко?2. Якою ви уявляєте авторку?3. Що, на вашу думку, є життєвим кредо поетеси?4. Сформулюйте тему або мотив, основну думку поезій З. Бебешко?5. Які вірші вам сподобались найбільше і чому?6. Який би ви написали вірш, якщо були б митцями слова?

Скласти сенкан до слова «кохання»1. Іменник (тема). 2. Два прикметники (яке воно?) 3. Три дієслова (що воно робить?) 4. Фраза-висновок з чотирьох слів. 5. Іменник-синонім до теми, або ж слово-асоціація до теми.

Домашнє завдання. Скласти власне висловлення «Милозвучність поезії Зінаїди Бебешко» або знайти вірш запорізького автора і проаналізувати.

Використана література. Збірка віршів З. Бебешко «Іду я рідною землею»