Презентація "Літературна кав'ярня "Любові пам'ять незабутня ” (Жінки у драмі кохання Тараса Шевченка)""

Літературна кав'ярня "Любові пам'ять незабутня ”(Жінки у драмі кохання Тараса Шевченка)

Мені ж, мій боже, на земліПодай любов, сердечний рай!І більш нічого не давай,-із поезії “Молитва”, яку Тарас Григорович Шевченко написав незадовго до смерті.

Оксана Коваленко - перше кохання Т. Шевченка.

Ми вкупочці колись росли,Маленькими собі любились

Оксані – Тарас Шевченко присвятив поему “Мар’яна – черниця”, саме про неї, по-дитячому світлу казково незабутню згадував у поезіях “Три літа”, “М. К.” (“Мені колись росли”).

Ганна Закревська29 червня 1843 року Тарас зустрічає на балу Ганну Закревську. До цього він зовсім не думав про шлюб. А після з’являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу, але Ганна Закревська, на жаль, була дружиною іншого.

Шевченко не любив друкувати на віршах посвят жінкам. Таких посвят є лише декілька. Вірш “Якби зустрілися ми знову”, всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під вдома літерами – Г. З. Отож, Ганні Закревській.

У середині жовтня 1843 р. Тарас Шевченко, вже відомий на той час поет і маляр, завітав до Яготина робити копії портрета князя Миколи Рєпніна.

Княгиня Рєпніна доводилась онукою гетьманові Кирилу РозумовськомуЇй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями.

Взимку 1854-1855 р. Шевченкові знов зблиснула зірка кохання – й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей – Агату Ускову.

У Нижнім Новгороді Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, не зважаючи на 28 років різниці між ними. Катерина Піунова

У домі поміщиць Карташевських Шевченко зутрів дівчину-кріпачку Ликеру Полусмакову – і знову довірливо закохується.

Моя ти любо! Мій ти друже!Не ймуть нам віри без хреста,Не ймуть нам віри без попа. Раби, невільники недужі.

Через тринадцять днів буде написано поезію, позначену літерою “Л”. Натяк прозорий, Ликері: Поставлю хату і кімнату,Садок – райочок насаджу. Посиджу я і походжу. В своїй маленькій благодаті.

Через 44 роки по смерті Шевченка, у Канів на Чернечу гору, до могили прибуде Ликера (Ликера Іванівна, вже 65 років) і в книзі записів, що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого, тремтячою рукою, плачучи, ковтаючи сльози, напише:“13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене, як я каюсь” – Ликера пам’ятала, як Шевченко їй сорок чотири роки тому писав: “Моя ти любо, мій ти друже”.