Презентація "Розповіді про Київ на основі літописів"

РОЗПОВІДІ ПРО КИЇВ НА ОСНОВІ ЛІТОПИСІВСе повѣсти времѧньнъıх лѣт . ѿкуду єсть пошла рускаӕ земѧ. кто въ києвѣ нача первѣє кнѧжит и ѿкуду рускаӕ землѧ стала єсть.“Повість минулих літ”

И быша 3 брата. А єдиному имѧ Кий, а другому Щекъ, а третьєму Хоривъ, и сестра ихъ Лыбѣдь. И сѣдѧше Кии на горѣ кдѣ н҃нѣ оувозъ Боричевъдѣ ннѣ зоветсѧ Щековица, а Хоривъ на третьєи горѣ, ѿнюдүже прозвасѧ Хоривıца. Створиша городокъ, во имѧ брата ихъ старѣишаго, и наркоша и Києвъ, и бѧше ѡколо города лѣсъ и боръ великъ, и бѧху ловѧще звѣрь Бяхуть бо мудрѣ и смыслени, и нарицахуся Поляне, отъ нихъ же суть Поляне Кияне и до сего дни.

...а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею... Щек — один із трьох легендарних братів, котрі заснували місто Київ.Історична довідка:м'я Щек виникло, ймовірно, через намагання давніх киян знайти пояснення назві однієї з київських гір, Щекавиці. Версію про існування Щека, а точніше — народності, пов'язаної з цим іменем, висловлювали ще вчені середини XIX століття, і підставою для такого висновку прислужилася друга назва гори Щекавиці — Скавіка.

...а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею.Історична довідка:“Хорив” назва могла означати «Лиса гора»... «Хоревиця» збереглася у слов’янській кальці «Чорна гора».

...іменем сестри названа річка — Либідь.Історична довідка:«Либідь» — це теперішнє адигейське слово «либод», що означає «більмо»...»

Легенда про заснування Києва називає Либідь не сестрою, а дочкою князя. За сюжетом, дівчина була чудова, як травневе сонце. З усіх країн світу з'їхалися молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й чути не хотіла про весілля. Мовляв, не піду, та й годі. Лицарі й королевичі хотіли звабити княжну своїм багатством, хоробрістю, силою. Не один наклав головою, щоб їй сподобатися, та все даремно. Тоді претенденти порадилися між собою, сіли на своїх коней і роз'їхалися. Більше до неї наречені не приїздили. А за кілька років князь помер. Розкішний палац перейшов до наступного правителя, і Либідь мала звільнити замок. Вона збудувала собі хатинку за Києвом, на горі, й жила там самотньо. Але сумним видалося молодиці оте чернече життя. Дні й ночі вона плакала. З її сліз утворився струмочок, який згодом став річкою Либідь. А гора, де мешкала княжна, зветься відтоді Дівич-горою. На відміну від братів, Либідь постає у негативному світлі. Це невипадково. У народній пам'яті вона залишилася як невірна дружина. Так, саме дружина, адже, згідно з іншими джерелами, вона зовсім не була старою дівою. Якщо вірити літописам, Либідь побралася з остготським королем Германаріхом, який володів Нижнім Придніпров'ям (ось чому, до речі, Нестор Літописець не повідомляє про її місце проживання — вона залишила Київ). Чоловік звинуватив дружину в невірності та безжально стратив. Обурені брати небіжчиці пішли війною на короля і смертельно його поранили. ЛЕГЕНДА ПРО ЛИБІДЬ

Про заснування Києва. Літописець Нестор. Поляни ж жили в ті часи окремо й володарювали родами своїми... І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок на честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодні.

Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й говорили: "На перевіз на Київ". Проте коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А втім, цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, при якому він приходив. Коли ж Кий повертався, прибув на Дунай і уподобав місце, і збудував малий городок, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і скончався. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли.

І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

[Усі племена] мали ж свої звичаї, і закони предків своїх, і заревіти, кожне — свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали.

І КТО УБО НЕ ВОЗЛЮБИТЬ КИЄВСЬКОГО КНЯЖЕНІЯ, ПОНЕЖЕ ВСЯ ЧЕСТЬ, І СЛАВА, І ВЕЛИЧЕСТВО, І ГЛАВА ВСІМ ЗЕМЛЯМ РУСЬКИМ — КИЕВ.

По смерті Мстислава 1036 року Ярослав зробився одноосібним володарем Руської землі. За час свого майже сорокарічного князювання доклав багато зусиль для централізації князівської влади навколо Києва та зміцнення держави. Здійснив ряд блискучих походів проти печенігів і назавжди відкинув їх від кордонів руських земель.

Ярослав більше за все полишив по собі пам’ять в історії як князь-будівничий Русі. Він мав "справжню пристрасть до будов", про що свідчать як літописці, так і храми, що їх він збудував, і найкращий з-поміж них — Софійський собор у Києві.

У Софії Київській князь заснував першу на Русі бібліотеку та скрипторій — книгописню, де перекладалися на давньоруську мову грецькі тексти, переписувалися книги, привезені з Болгарії та Моравії, створювалися оригінальні літературні твори різних жанрів, з’явилося перше так зване Найдавніше літописне зведення 1037 року. Особливо ж уславився великий київський князь будівництвом храмів. У Києві діяло за правління Ярослава 400 церков, і серед них собор Святої Софії, зведений на зразок храму Софії у Константинополі.

Активна дипломатична діяльність Ярослава Мудрого з країнами Заходу та Скандинавії мала на меті встановлення повної незалежності від Константинополя не лише в державних, а й у церковних справах, оскільки візантійський імператор та Константинопольський патріарх намагалися за будь-якої можливості чинити тиск на Руську державу, використовуючи для цього церкву.

Заняття ремеслами на Київській Русі

Напади ворогів на Київську Русь