Презентація: " Марія Приймаченко - явище світового значення""

Марія Примаченко – явище світового значення КЗ «ЗЗСШI № 7 I-II ст.» ЗОР

2009 рік – рік Марії Приймаченко 2009 рік оголошено ЮНЕСКО роком Марії Приймаченко. А ще в липні вийшов указ Президента про святкування 100-х іменин Марії Приймаченко Її ім'я стоїть поряд із іменами відомих митців - Матіса, Модільяні, Ван Гога. Саме робота Марії Приймаченко вміщена на обкладинці Всесвітньої Енциклопедії Наївного мистецтва, де вона представлена як зірка першої величини.

Примаченко чи Приймаченко? — То ви, Маріє Оксентіївно, Приймаченко чи Примаченко? — Приймаченко, — без вагань відповіла вона. — Приймаченки ми, з приймаків. Батька мого Оксентія Григоровича дід з бабою у приймаки взяли, всиновили. А записали потім по-руському. Спортили. А в інших випадках та ж Марія Оксентіївна відповідала, що вона — Примаченко, бо «так у них в селі говорили — примак, а не приймак, ну то хай буде так».

З життя художниці … Народилася в селі Болотня на Київщині, де і провела все життя. Дитинство Марії Авксентіївни було затьмарене страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не подитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Марія Авксентіївна гідно і мужньо пронесла всі життєві знегоди, пізнала щастя любові і щастя материнства

Бажання вчитися Важкою і довгою була дорога, ще й у Києві не одразу знайшли школу. «Намучилися. Брат уже й повертати вирішив, та я вперлася — вези. Приїхали до Лаври, а там на другий поверх треба піднятися. Сили вже нема. Стою і плачу, та чую: пісня лунає «Летить галка через балку», да так гарно співають, от на той спів я і пішла, — розповідала художниця. — Піднялась, а там дівчата сидять, малюють. Ой Боже мой! Такі гарні краски. Я й кажу: «Дайте мені бумаги і красок». А Параска Власенко каже мені: «Як можеш — то берись, а не можеш — не берись». Та мені — аби пензля в руки. Взяла – і зразу рушник намалювала. Вони листок забрали і дали другий, усі дивляться, а я — тільки краски бачу та білу-білу бумагу, такої раніше і не бачила. Підійшов директор, подивився на мої малюнки, і каже: «Бачиш, який я високий, а з тобою я ще вищим став. Берем її. Ведіть її до кімнати оддихать».

Перша міжнародна виставка У 1937 році малюнки Марії Примаченко («Птах», «Коричневий звір» та інші) вразили відвідувачів першої міжнародної виставки у Франції (Париж). Серед тих, хто познайомився з живописом художниці, були — Пабло Пікассо, Марк Шагал, Луї Арагон. У Парижі Марію Примаченко разом із Параскою Власенко та Іваном Гончаром нагороджують медалями

Чорний звір, 1936 рік.

Слон, 1937 рік

Соняшник життя У 1960- 1965 роках художниця натхненно працює над новим циклом - Людям на радість, до якого увійшли роботи Соняшник життя, Синій вазон з квітами, Голуб на калині, Пава у квітах, Лев. За цей цикл Марії Примаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі... - так говорила про себе самобутня художниця.

Атомна війна, будь проклята вона! 1978 рік

Чорнобильська трагедія У чорні дні чорнобильської трагедії, як і в страшні часи війни, Марія рятувала свої картини. Вона розповідала мені про ті жахливі події, коли гнали худобу, «як у війну, цілу ніч їхали машини і світили фарами, і ніхто нічого не розумів...»

1986 року вона створила вражаючу чорнобильську серію . Рідне село Марії Примаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні Чорнобиля, і серце художниці тисячами струн з'єдналося з долями близьких і рідних їй людей, що так чи інакше потерпіли від атомного лиха.... Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

Смутком і болем наповнились її твори. Підписи на її картинах зазвучали, ніби реквієм: «Чорнобильська біда наробила людям багато вреда», «Четвертий реактор — пам’ять народу назавжди. А матерям — велика печаль», «Хто пожежі не знає, той жалю не має», «Ця птиця літає, свого сина шукає. А його ніде немає. Його тіло розлетілось по всій Україні», «Квіти присвячую загиблим на чорнобильському реакторі», «Куропатиця говорить із жабою. Жаба каже: «Нам горе, ніде купатися, заражена вода — нам біда».

Галочка літає, господаря шукає, 1986 рік (пам'яті Валерія Ходимчука)

Дві синички, 1986 рік

О, таки снився четвертий блок… 1988 рік

Мільярд літ прогуло, а таких мавп не було звірина серія останніх років - явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Фантастичні звірі - це витвір геніальної уяви художниці. Таких звірів не існує у природі.

Країна фантастики і чуда Примаченко ввела Україну і світ у маєво фантастики і чуда, повернувши нас від лінійної схеми — до «неймовірного», а отже — до Божественного, до творення людини і всесвіту через карнавал, вигадку, гру, травестію, через Курбасове перетворення (Преображення).

Звір гуляє Особливість Марії Прима­ченко — в одомашненні потвор, привидів і монстрів, у введенні їх до своєї хати, в лагідному прирученні Зла. Вона приручає свою звірину, як ченці, клірики й актори приручали за часів середньо­віччя ведмедів, оленів, мавп, котів і птахів. «И живут одной семьею кони, люди и медведи» — співала в ті часи популярна Новела Матвєєва.

 Звірі в гостях у лева Реліквіями українського національного поліменталізму є звірі, птахи, риби, квіти і дерева Марії Примаченко. Вигадані, намальовані й примхливо розцяцьковані, вони відкривають нам нас самих, світять і світяться.

Звірі в гостях у лева 1963 рік

Почесні нагороди У 1966 році М. Примаченко за цикл «Людям на радість» (1960—1966) удостоєна звання лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. У 1970 році їй присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України, а в 1988 році — почесне звання народного художника України.

Дарую українську паляницю всім людям на Землі! 1982 рік

Український полісский бичок-третячок гуляє у лісі та силу збирає, 1983 рік

Літа мої молодії Коли Марії Овксентіївні виповнилося 60 років, вона намалювала картину, на якій зобразила себе, одягнену в національне вбрання, начебто вона сидить на стільці біля хати і чекає гостей, а на містку стоять шестеро молодих дівчат і хочуть підійти, однак міст не дістає берега. Роботу вона підписала: «Літа мої молодії. Зупиніться хоч на калиновім мості, та прийдіть до мене в гості».

Останні роки життя У 1994 році М. О. Примаченко була нагороджена Почесною відзнакою Президента України. Це перша нагорода від незалежної України і остання в її земному житті. Вісім років Марія Овксентіївна була прикута до свого ліжка. Та мені здавалося, що це ліжко — центр Всесвіту, і весь світ обертається навколо нього. Художниця малювала, складала свої підписи, приймала гостей з усього світу, цікавилася новинами, навчала і багато згадувала.

Друге життя творів Марії Примаченко Серед малярства, ткацтва та гончарства є також дизайнерське вбрання від Олесі Теліженко. На виставку вона віддала два костюми кольору піску і зітлілого листя із колекції 2006 року «Мій добрий звір», зробленій за мотивами творчості Примаченко, а також сценічний костюм Ніни Матвієнко з цієї ж колекції

Заповіт На 89 році життя (в ніч на 18 серпня 1997 року) відійшла від нас невтомна трудівниця української культури. «Я, знаєте, не завидую ні на багатство, ні на гроші, я не завидую ні на що. Я роблю для людей. У мене в серці Бог, і треба, щоб у всіх людей був Бог. Роби людям добро, щоб люди жили, як квіти цвіли. Оце і все моє слово на світі!»

Скандал У 2013 році розгорівся скандал щодо використання малюнків Марії Примаченко в якості реклами. Фінська компанія«Марімекко», яка виробляє одяг і товари для дому, визнала, що один з її фабричних прінтів був скопійований з робіт великої українки.Масштаби скандалу збільшило те, щофінський авіаперевізник FinnAir в рамкахспівпраці з «Марімекко» наніс цей малюнок насвої Аеробуси-330, які літають в Нью-Йорк і на Далекий Схід

Она учила нас видеть во всем красоту, и оставаться ребенком до старости – ее картины действительно возвращают в детство, в них нет ничего кроме безудержной фантазии этой невероятной женщины и правильной, народной, энергетики.

Український баран жито не убрав, 1976 рік