Михайло Коцюбинський є одним із найоригінальніших українських прозаїків. Він одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози.
у літературі. Сучасник письменника, критик Сергій Єфремов так сказав про нього: «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят … був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку…».
М.Коцюбинський - автор автобіографічної новели "Інтермецо" , повісті "Тіні забутих предків", яка екранізована С.Параджановим
Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 р. Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася.
В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною. У 1907 р. із анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Олександрою Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років, стали приводом написання автобіографічної новели «Інтермецо» в імпресіоністичному стилі.
«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. У творі розповідається про кохання Івана й Марічки, українських Ромео та Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. Жанр -Повість. Написаний твір у 1911. Щоб правдиво показати життя гуцулів,М. Коцюбинський жив у селі Криворівня, цікавився звичаями й віруваннями місцевих жителів, зб
вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР,лауреат Державної премії Україниім. Т. . Шевченка (1991, посмертно). Сергій Йосипович Параджанов Міжнародне визнання прийшло до С. Параджанова після екранізації в 1964 повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Фільм «Тіні забутих предків» був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966).
«Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, у рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи». Журнал «Екран» (Польща), 1966 рік.
На початку твору розповідається про закохану молоду пару — Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала вже давно. Чи стало це на заваді їхньому коханню, дізнаєтеся прочитавши повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»
Виконавець головної чоловічої ролі, Івана,- Іван Миколайчук (1941–1987) — український актор, режисер, сценарист. Зіграв 34 ролі в кіно, написав дев'ять сценаріїв, зняв дві режисерські роботи, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. Роль Івана Палійчука — це його перша роль у кіно.
Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.