Презентація "Микола Вороний. Коротко про життя і творчість, багатогранну діяльність митця.Єдність краси природи і мистецтва, образотворчі засоби в поезії («Блакитна Панна»).

Микола Вороний. Коротко про життя і творчість, багатогранну діяльність митця.Єдність краси природи і мистецтва, образотворчі засоби в поезії («Блакитна Панна»).

Більшовицька тоталітарна система перервала життя Миколи Вороного, так само вбили його сина Марка, також поета, намагаючись вбити під корінь український рід, знищити цвіт нації. Вони є жертвами сталінського геноциду, який знищував національно свідому інтелігенцію, аби поставити Україну на коліна. Багато років радянська влада замовчувала або перекручувала правдиві факти про творчість митця. Нам випала чудова нагода ознайомитися з життям і творчістю цього поета. Недарма його називають співцем краси, а її він бачить усюди: у чарах природи, у людях, у словах…

ПОЕТПЕРЕКЛАДАЧКРИТИКПУБЛІЦИСТАКТОРРЕЖИСЕРІСТОРИК ЛІТЕРАТУРИДОСЛІДНИК ТЕАТРУ,ДРАМАТУРГІЇРЕДАКТОРГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧМоя девіза: йти за віком І бути цілим чоловіком!

Микола Кіндратович Вороний (псевдоніми Арлекін, Віщий Олег, Кіндратович, Микольчик) — український поет, письменник, перекладач, режисер, актор, театрознавець, громадсько-політичний діяч, історик і публіцист. Народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині у родині ремісника, де зберігалися давні українські традиції. Мати прищепила малому Миколці палку любов до українських пісень, казок, легенд і звичаїв. Батько Кіндрат Вороний походив з кріпаків, мати — Одарка Колачинська з роду освітнього діяча XVII-XVIII ст., ректора Київської академії П. Колачинського. Коли малому було півроку, сім’я переїхала до Харкова.

Там навчався спочатку в початковій школі, потім у Харківському реальному училищі, пізніше — в Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв’язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів. Пізніше продовжує навчатися у Віденському і Львівському університетах. У період навчання у Львівському університеті знайомиться з Франком. Допомагав йому у виданні газет «Громадський голос» і «Радикал».

Працює бібліотекарем і коректором Наукового товариства «Руська бесіда». У редакції журналу «Житє і слово». З 1897 року — актор труп М. Кропивницького, П. Саксанського та інших. Сцену залишає 1901 року і працює в установах Єкатеринограда, Харкова, Одеси, Чернігова. З 1910 р. оселяється в Києві, працює в театрі М. Садовського, викладає в театральній школі. Восени 1917 р. стає директором Українського національного театру. 1920 року емігрує до Варшави і видає збірку «За Україну». (1921 р). 1926 року повертається до України та веде педагогічну і театральну діяльність. Перший вірш «Не журися, дівчино». був надрукований 1893 року, але поетичні твори писав ще навчаючись у Харківському реальному училищі.

Родинне щастя, про яке мріялося у виснажливі роки акторських мандрів, виявилося швидкоплинним. Приблизно через рік подружжя розлучилося. Важко переживав розрив із дружиною Микола Кіндратович. Від розпачу і згуби порятували друзі: Михайло Коцюбинський, Михайло Жук, Борис Грінченко, Олекса Коваленко. Із головою поет занурився в громадську роботу, беручись за будь-які справи чернігівської філії “Просвіті”, “Літературно-артистичного товариства”, аматорського театрального гуртка, створеного семінаристами Чернігівської бурси, серед яких почав з’являтися Павло Тичина

У 1910 р. на постійне помешкання Микола Вороний перебрався до Києва, де оселився на першому поверсі п’ятиповерхового будинку на вулиці Панківській, 8. У Місті на семи пагорбах він працював у театрі Миколи Садовського, потім – викладав у театральній школі. З-під пера Миколи Кіндратовича постала низка мистецтвознавчих і театрознавчих розвідок: “Сергій Васильківський” (1903), “Театральне мистецтво й український театр” (1912), “Театр і драма” та “Михайло Щепкін” (обидві: 1913), “Український театр у Києві” та “Марко Кропивницький” (обидві: 1914), “Мольєр”, “М. Римський-Корсаков”. Громадянська активність М. Вороного знайшла вихід у 1917 р. Він виступає одним із засновників Української Центральної Ради, але кривава більшовицька розправа над національною революцією підштовхнула поета емігрувати.

Змучений і виснажений, поет у 1920 році емігрував до Варшави (“їхав з неохотою, з мусу”), де працював “старшим аташе з правами радника” при УНР-івському уряді (для зв’язку з культурними колами Польщі). У Варшаві видав збірку поезій “За Україну” (1921). Переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги “Режисер”, “Драматична примадонна”‘, мистецтвознавчу – “Пензлем і пером”. Повернувся в Україну 1926 року. В тодішній пресі творчість поета розглядалася в основному у вульгарно-соціологічному трактуванні, йому закидали “модернізм” і “буржуазність”.

На початку 30-х років митця засудили, вирок — трирічне заслання до Казахстану. Вирок було замінено забороною проживати в Україні. Син Марко прагнув добитися помилування, але його звинуватили в націоналізмі, заарештували й відправили на Соловки. Вивчення архівів КДБ дозволило документально точно визначити, що Микола Вороний проходив по груповій справі з традиційним для того часу формуванням «за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації». Репресований у 1934 р. Розстріляний 7 червня 1938 року. Реабілітовано посмертно у 1957 р.

Збірки Миколи Вороного

Любов, краса і шукання правди — це сфери символічної поезії, вона найкраще може це оповісти. М. Вороний. Символізм – літературно-мистецький напрям кінця ХІХ – початку ХХ ст., основоположники якого проголосили основою мистецької творчості символ – таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Символізм – одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

Особливості літератури символізму:експериментаторський характер, символ – основний художній засіб;прагнення виразити «недосяжні», іноді містичні ідеї, образи Вічності й Краси;музичність; песимізм.

Основні мотиви лірики Миколи Вороного

Микола Вороний «Блакитна Панна»Має крилами Весна. Запашна,Лине вся в прозорих шатах,У серпанках і блаватах…Сяє усміхом примар. З-поза хмар,Попелястих, пелехатих. Ось вона вже крізь блакить. Майорить,Довгождана, нездоланна…Ось вона — Блакитна Панна!.. Гори, гай, луги, поля —Вся земляЇй виспівує: “Осанна!”

А вона, як мрія сну. Чарівна,Сяє вродою святою,Неземною чистотою,Сміючись на пелюстках,На квітках. Променистою росою.І уже в душі моїй. В сяйві мрій. В’ються хмелем арабески,Миготять камеї, фрески,Гомонять-бринять пісніГолосніІ сплітаються в гротески.

Історія написання Нове 19 століття ознаменувалося зростанням напруження в суспільному ,політичному житті . У цій ситуації митці-модерністи намагаються осмислити епоху шляхом пізнання духовних процесів. Микола Вороний як яскравий представник символізму також у пошуках вічних цінностей,однією з яких - мистецтво, народжене з гармонії краси. М. Вороний склав гімн весняній природі, молодості, натхненню, оспівав весну як блакитну панну.

Про твір. Рік створення - 1912р. Цикл поезій - «Гротески». Напрямок - модернізм Течія - символізм . Рід - лірика. Жанр - ліричний вірш Вид лірики - інтимно-пейзажна (весняні настрої).

Про твір. Тема : гармонія природи й мистецтва ( «має крилами Весна запашна, лине все в прозорих шатах , у серпанках і блаватах…»).Ідея : звеличення краси й природи;возвеличення природи , життя як джерела творчої енергії(«довгождана, нездоланна… ось вона – Блакитна Панна!…».

Мотиви: краса природи ; гармонія ; буяння життя; джерела творчості . Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Віршовий розмір : нерівностопний хорей. Строфа: восьмивірш (октава).

Художні засоби Епітети: весна запашна, прозорих шатах, вродою святою, неземною чистотою, променистою росою. Метафори: сміючись на пелюстках, на квітках”. Порівняння: а вона, як мрія сна чарівна. Гіпербола: сміючись на пелюстках, на квітках. Окличні речення: ось вона – Блакитна Панна! Їй виспівує: ” Осанна!”. Інверсія: лине все, крізь блакить майорить, сяє вродою, сміючись на пелюстках.

Символічні образи Блакитна Панна (символ життя, весни, божественної присутності, краси й гармонії); Блакить (символ джерела духу); «Осанна!» (символ вітання бога) та ін.

Композиція (І октава) має крилами усміхнена примарами хмар Весна ;(II октава) Весна — Блакитна Панна з’являється, їй хвала ; (III октава) опис краси Панни ; (IV октава) у душі ліричного героя радість: «в’ються хмелем арабески, миготять камеї, фрески, гомонять-бринять пісні і сплітаються в гротески голосні».

Твір перегукується з віршем П. Тичини «Арфами, арфами…»Це – модерністська поезія Розстріляного відродження.