Презентація "Митці рідного краю"

На конкурс“Митці рідногокраю”Мшанецький навчально-виховний комплекс«Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад»Вчитель: Супотніцька Олена Григорівна

ЯРЧУК ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

Крізь вушко долі пропускаю душу,З дитинства зачаровану селом. Лелечий клекіт кличе знов під грушу. Зігріти серце батьківським теплом. Ярчук Володимир Миколайович народився 14 квітня 1940 року в селі Мшанець Старосинявського району Хмельницької області. Закінчив школу в рідному селі, Кам'янець-Подільське культосвітнє училище, Московський інститут культури та народний університет мистецтв, п'ятирічний факультет станкового живопису та графіки. Вчителював, працював директором будинку піонерів та школярів, завідував райвідділом культури в Старій Синяві. З 1968 року в місті Хмельницькому працював проектувальником, художником-оформлювачем, художником-графіком. Він є автором ескізів багатьох мозаїчних панно та макетних проектів, архітектурних будов, які демонструвалися в павільйоні тваринництва в місті Києві на ВДНГ (Москва – 1967)ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА

Де ти, юність моя білокура?..

Один із макетів, який виставлявся на ВДНГ в Києві та Москві, за що нагороджено “За відзнаку в праці”Один із макетів, який виставлявся на ВДНГ в Києві та Москві, за що нагороджено “За відзнаку в праці”28 Світ мій з дитинства вальсує, кружляє.. В пейзажах дихаю на повні груди Квітучим житом, свіжістю ріллі. — Осанна! Люди, Бог і є, і буде. Прийшов цей день, що марився мені. Торкає душу інститут проектний, Одна з вагомих сторінок життя: Москва, малюнки, креслення, макети І режисура – стежка майбуття.

За світ під сонцем, рідні, вам – чолом!

Приходите у сни Ви знов і знов.***Приходите у сни Ви знов і знов. Які б дороги не були далекі. Верта додому батьківська любов, Як повертають в рідний край лелеки. Обвіяні вітрами ночі й дні, Що вкрили серце ранами утоми, Під клени ваблять - у гніздо рідні, Батьками звите з глини і соломи. Метеликові ніжні крила мрій Несуть повз сад в грядки із огірками. Де в стрісі хати осів грає рій. І піч приємно пахне пиріжками. П'янить дитинства таємничий світ, Настояний на приворотнім зіллі, -Безмежжя лук. Дерев шаленство віт. Цвіт незабудок. Жайворів весілля. Заходять дні у ночі знов і знов, Що у жита поплакують зірками, росами-слізьми тече любов, Із-під небес надіслана батьками.

Сімейні фото. Біля могили батьків Мама і тітка Марина

Сімейні фото. У колі рідних

Сімейні фото

Сімейні фото

Сімейні фото

Сімейні фото

Сімейні фото

Сімейні фото

Сімейні фото

Сімейні фото

Діяльність митця

Роботи митця

Друзі

Творчість поета. Здавалося про все, про що мріяв Володимир Миколайович, до чого наполеглево поривався, врешті решт здійснилося.Ішли роки, а заспокоєння не проходило. І тільки тоді, коли - з під його руки на рядки вилилися перші поетичні рядки, зрозумів: саме цього і не вистачало.. Не вистачало поезії, простої, тихої, спокійної. В 2003 році в Сімферополі вийшла перша поетична збірка “Відлуння літ”Володимир Ярчук – Член Хмельницької літературної спілки “Поділля” з 2003 року, член Всеукраїнської творчої спілки “Конгрес літераторів України”

Виставка творів у сільській бібліотеці

Збірки Володимира Ярчука. По селу дорога. В'ється між ставками Що веде додому, До рідні, до мами. Де понад лугами Чебрецеві схили, Вітри хвилі гнали, Вербам віти мили. У красі заграла Церква куполами — Трійцю прославляла Світлими піснями. З них іде прозріння, Світло благодаті,Що духмяним зіллям Розчинилось в хаті.

Книги поета – подолянина “Вустами серця” та “На крилах душі” вийшли в 2005 році. Його поезія вабить нас, читачів своєю світлою безпосередністю, тонким ліризмом і сердечним теплом, а ще рідкісними у наш час щирістю та откровенням. Леліють душу незабудки. Твоїх очей – одвічних мрій.І сповивають серце смутки. Мереживом ясних надій. В повітрі в'ється втоми солод,І гоїть біль розлуки час,Та обіймає серце холод,Хоч промінь віри ще не згас. Сріблясті пастиму тумани,Знайду у них нові мости,Щоб злікувати серце рани,Тебе до храму повести

Присвячується дітям та онукам. Жду вістей із далеких доріг,Від нестерпності – потай згораю,Промінцем на застиглий поріг. Ти прилинь із далекого краю. В клич світанків у травах цвітеш. В краплях бісерів танеш журбою,В ніч русалкою в вербах майнеш І до півнів зовеш за собою. Сяєш й гаснеш у леті годин,Світиш здалеку, місяцем студиш,Небом шириться радісний клин. В тьмяних зорях душі не розбудиш. Серце тугою б'ється в плину,В мрійних висівках тлінно страждає. Пусто в скриньочці - знов не збагну –Доля тернами стежку встеляє

В 2006 році вийшла збірка “ У купелі суцвіття”, в 2008 році “Цвіт незабудок”. В книзі з розділу в розділ. Традиційно – неспішно, схвильовано і лірично поет веде розповідь про свою кохану, про батьків – селян і жахливе голодне дитинство. Присвячується дітям та онукам. У цвіт вишень. У дні благословенні, В безодню почуттів своїх пірну. Втоплю в ній шлейф утоми довжелетий, Хоч подив скронів осінню дихнув. В краплинах щастя відшукую сили, Під ста замками, сховані у схрон, І помолюсь: “Злікуй, мій Боже милий, Дай долі припис золотим пером"!Впиватися мені теплінню літа, У медоцвітів змочених устах, Загра плодами всипана палітра, Птахи удачу принесуть в літах.

“У шатах перелесника”Лірика присвячуєтьсяся рідному селіВ дитинство кличе рідний двір, Спориш до призьби на осонні. Знов постає дитинства вир Та хати гріючі долоні. У вікна кольорових снів Не стука світлорусий ранок. Корова молока з полів. Більш не дарує на сніданок. Давно стара заклякла піч, На палицю підперлась грубка, І не воркує тихо в ніч Над нами матінка-голубка.Її слова благословінь Пронизують усе й повсюди: Завжди жени від себе лінь, І Бог про тебе не забуде!Щоденна ласка теплих слів, Господа, двір наш на осонні Крадуться сходинками снів І томлять у своїм полоні.

Присвячується дітям і онукам. Приходите у сни Ви знов і знов. Які б дороги не були далекі. Верта додому батьківська любов, Як повертають в рідний край лелеки. Обвіяні вітрами ночі й дні, Що вкрили серце ранами утоми, Під клени ваблять - у гніздо рідні, Батьками звите з глини і соломи. Метеликові ніжні крила мрій Несуть повз сад в грядки із огірками. Де в стрісі хати осів грає рій. І піч приємно пахне пиріжками. П'янить дитинства таємничий світ, Настояний на приворотнім зіллі, Безмежжя лук. Дерев шаленство віт. Цвіт незабудок. Жайворів весілля. Заходять дні у ночі знов і знов, Що у жита поплакують зірками, І росами-слізьми тебе любов, Із-під небес надіслана батьками.

В 2009 році вийшла Збірка “На семи вітрах”Мшанець розлігся дивом-плесом. По долах видивах гайків. Пташиний спів звучить,як меса. В мереживах дерев й ставків. Купаються хмарки в них з небом. Серпанки манять в небокрай –Хлібів танок. За ожередом –Попівки- річки- водограй. З шаріючими килимами. Здавен зріднивсь старий Баштан. Великий став прославсь штанами,З осок, наопаш, вдів кафтан. Півострів-шпиль, із глейким лобом,Скликає стрижнів з року в рік. Гордиться лебедят приплодом,Ондатрів більшає засік. Зоря світанкової юніКрадеться в ніжний лоскіт хвиль. Дзвінковим стелиться відлунням. Палає через сотні миль

Збірка “Люстерко долі” – 2010 рік. Присвячується дітям та онукам. Лілеять душу незабудки Твоїх очей – одвічних мрійІ сповивають серце смутки Мережевом ясних надій. В повітрі в'ється втоми солод,Та біль розлуки гоїть час.І обіймає серце холод, Хоч промінь віри ще не згас. Сріблясті пастиму тумани. Знайду у них нові мости. Щоб. злікувавши серця рани, Тебе до храму повести.

“Одвічна музика моя”Лірика -2013 року. Присвячується дітям і онукам. Крає веснонька калиною Білокосою в саду. Серце повниться дівчиною. Я до неї припаду. Заколишуся відрадою. Запалає жаром квіт. Обіймуся ніжно з ладою. Зблисну сонцем на весь світ. Богові молюсь і доленьці, Щоб все стало до ладу. Хай горить в душі-віконечку Та, до кого знов іду. Та, до кого серце дзвонами Калатає день і ніч. Та, до кого йду з поклонами І не зводжу з кого віч...

Світ мій з дитинства вальсує, кружляєПроживши 40 років у місті Хмельницькому, Володимир Ярчук так і залишився поетом села, хоча і прожив в ньому 17 дитячо – юначих років. Поет стверджує: “Верта додому батьківська любов, як повертають в рідний край лелеки”Своїм творчим доробком Володимир Ярчук витворив нетлінний пам’ятник подільському краю, рідному селі Мшанець, коханій дружині, батьківській хаті та своїм батькам.

О поля і небеса безкраїА між ними – ми – ластівочки. В купелі левад, гаїв - розмаїв. Рідний краю, - рай наш на віки. Володимир Ярчук

Дякуємо за увагу