Презентація "Міжетнічні відносини в Україні 1917– 1921 рр. Міжетнічні конфлікти, їх наслідки. Антиєврейські погроми"

Міжетнічні відносини в Україні 1917– 1921 рр. Міжетнічні конфлікти, їх наслідки. Антиєврейські погроми. Розділ 3. У БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учні/учениці зможуть: Знати:–– центри та ідейні течії української еміграції. Розуміти:–– зміст понять: «політична еміграція», «реквізиція», «терор»;Уміти:–– показувати на карті території УНР, Української Держави, ЗУНР; держави з центрами української політичної еміграції;–– пояснити причини політичної еміграції українців; особливості ставлення різних груп населення до революційних процесів та боротьби за українську незалежність;–– схарактеризувати політичну діяльність Володимира (Зеєва) Жаботинського.

Міжетнічні відносини в Україні Доба визвольних змагань – це період початку становлення української політичної нації. Її створення було неможливе без урахування інтересів представників усіх етнічних та релігійних груп, що жили в Україні. Проте в умовах глобальних соціальних зсувів, якими супроводжувалися визвольні змагання, міжетнічні конфлікти були неминучі. Від доби УНР українські уряди приділяли значну увагу правам національних меншин. ІІІ та IV Універсали затверджували їхні права та свободи, а також право національно-персональної автономії. Однак в умовах громадянської війни в Україні 1917—1921рр. реалізувати цю модель не вдалося. Гетьманський уряд П. Скоропадського закон про Національно-персональну автономію скасував. Директорія УНР його відновила, але час її існування виявився нетривалим. Радянська влада до національно-персональної автономії ставилася різко негативно.

Національно-персональна автономія. У резолюції З'їзду поневолених народів Росії, проведеного в Києві у вересні 1917 р., зазначалося, що національно-територіальна автономія «не вирішує остаточно питання національних меншостей та малих націй». Доповненням до неї мала стати національно-персональна автономія. Ідея була матеріалізована в прийнятому Українською Центральною Радою 22 (9) січня 1918 р. Законі Української Народної Республіки про національно-персональну автономію. Закон автоматично надавав право на національно-персональну автономію великоруській, єврейській та польській націям; білоруська, чеська, молдовська, німецька, татарська, грецька й болгарська меншини могли скористатися цим правом за умови подання на розгляд Генерального суду спеціальної заяви з 10 тис. підписів. Кожна з національних меншин, відповідно до закону, могла утворити Національний союз, члени якого заносилися в іменні списки, а вони в сукупності становили Національний кадастр. Національному союзові надавалися права законодавчої ініціативи й урядування в межах компетенції, встановленої Установчими зборами. За своїм правовим статусом органи Національного союзу вважалися державними.

Національно-персональна автономія. Органами Союзу є Національні Збори , які обираються шляхом загального таємного голосування членами Союзу, та Національна Рада , яка є виконавчим органом та обирається Національними Зборами. Відповідно до Закону, Національні Союзи можуть самостійно: представляти свої народи та видавати «законодатні» постанови (ст. 4); визначати повноваження своїх органів, які повинні бути затверджені парламентом УНР (ст. 7); здійснювати самостійні фінансові дії з метою забезпечення своєї діяльності та оподатковувати своїх членів (ст. 6); об‘єднуватися з іншими відповідними національними союзами Російської федеративної республіки (ст.11). Названий закон був першим у світовій практиці законом про національно-персональну автономію, який мав конституційний характер; він увійшов окремою частиною в Конституцію Української Народної Республіки (квітень 1918).

Російський національний рух в УкраїніНайчисленніша національна меншина в Україні – росіяни – вирізнялися особливим статусом, адже упродовж кількох попередніх століть Російська імперія підтримувала ідею про «великий російський народ», де «малороси» – її невід’ємна частина. Імперська свідомість росіян як панівної нації не узгоджувалася зі статусом національної меншини в Україні. Тому росіяни не були зацікавлені у створенні національно-персональної автономії. Водночас Київ у революційний час став центром для російських національних рухів. Якщо політика УНР та Гетьманату щодо росіян була стриманою, то вже Директорія зробила кроки до рішучої дерусифікації. Зокрема, були ухвалені рішення щодо обов’язкового використання української мови у навчальних закладах та урядових установах.

Єврейський національний рух в УкраїніСіонізм був важливим складником національних рухів в Україні упродовж 1917–1921 рр. Це рух європейських євреїв з кінця ХІХ ст. за створення єврейської держави. Участь євреїв у революційно-демократичному русі після Лютневої революції визначалася необхідністю не допустити територіального розколу та подальшої асиміляції єдиної єврейської громади в різних куточках країни. Євреї підтримали український рух у межах демократичних тенденцій. П’ять єврейських партій: Бунд (Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі та Росії), Єврейська Соціал-Демократична Робітнича Партія «Поалей Ціон», Об’єднана Єврейська Соціалістична Робітнича Партія (ОЄСРП, назва їдишем – «Фарейнікте»), Єврейська народна партія («Фолкспартей») та сіоністи брали безпосередню участь у роботі Української Центральної Ради у 1917–1918 рр. 50 євреїв, від усіх головних партій, приєдналися до Центральної Ради.

Єврейський національний рух в УкраїніУкраїнські політичні діячі члени Центральної Ради, зокрема генеральний секретар військових справ С. Петлюра підтримували ідею залучення євреїв-воїнів до українського війська. Центральна Рада та її місцеві представництва надавали допомогу єврейським військовим організаціям, а також загонам самооборони, розглядаючи їх як територіальні міліційні формування руху «Вільного козацтва». Упродовж вересня-жовтня 1917 р. питання єврейської самооборони розглядалось на засіданнях Центральної Ради, Першої Всеросійської конференції євреїв-воїнів. Єврейським соціалістам вдалося домовитися з Центральною Радою. Євреї-воїни отримали можливості вступати у новосформовані українські військові формування, крім полків імені Павла Полуботка та Богдана Хмельницького.

Єврейський національний рух в УкраїніПерші за часів революції відомості про погроми та антисемітську агітацію в Полтавській та Київській губерніях припадають на березень-червень 1917 р. Погромники звинувачували євреїв у спекуляції, непридатності продовольчих і промислових товарів, їх дорожнечі. У доповідній записці жандармського полковника Чернігівському губернатору – про продовольчу кризу зазначалось, що причина її – у спекуляції єврейських торгівців. 22 червня 1917 р. у Києві на Житньому базарі відбулись перші нечисленні єврейські безлади, а вже у вересні 1917 р. погроми, самосуди розпочались у Волинській, Подільській та Полтавській губерніях. У жовтні-листопаді 1917 р. у трьох Правобережних губерніях відбулось понад 50 погромів. Цій проблемі присвятив свій виступ на засіданні Центральної Ради 20 квітня 1918 р. представник Бунду Золотарьов. Він навів факти погромів у містечках Тараща та Олександрія та припустив, що вплив на погроми є наслідком політико-економічної ситуації. Та чи не найголовніша причина крилася у значній кількості озброєного люду, породженій хаосом революцій, близькістю фронту.

Єврейський національний рух в УкраїніЄвреїв грабували та вбивали всі ворогуючі сторони – радянські більшовики, білогвардійці, українські війська. Через деякі регіони військові формування прокочувалися по декілька разів, що неймовірно збільшувало страждання єврейського населення. Кожна із ворогуючих сторін вбачала в євреях своїх ворогів. Так, білогвардійці вважали євреїв виключно більшовиками, зглядаючись на національний склад верхівки партії більшовиків. До Київського ревкому в жовтні 1917 р. входили єврей Я. Гамарник і А. Горвіц, наркомом у військових справах Донецько-Криворізької республіки був М. Рухимович, першим секретарем Сквирського повітового комітету КП(б)У обрали двадцятилітню А. Шоттен-Кабаннік.

Єврейський національний рух в УкраїніНе зважаючи на співпрацю євреїв з українськими та місцевими повстанськими загонами, їх отамани грабували євреїв через віросповідання. Отамани отримували офіційні мандати і підтримку з боку керівництва УНР при створенні ними повстанських загонів. Найбільш самостійні з них залишили військові формування і діяли автономно в тилу ворогуючих сторін. Отамани встановлювали різноманітні контрибуції на підконтрольних територіях, брали в заручники заможних міщан, або просто грабували. Різні побори, грабежі і визиск стали в ці роки нормою життя багатьох єврейських містечок і міст. 15 січня 1919 р. в Коростишеві загін отамана Соколовського обеззброїв частини Коростишівського загону і 16 січня 1919 р. зібрав із євреїв міста контрибуцію в 600 тис. крб. Загалом упродовж 1917–1920 рр. жертвами погромів стали близько 200 тис. осіб.

Єврейський національний рух в УкраїніУ 1920-і рр. у кількох населених пунктах в Україні діяли загони єврейської самооборони, якими зазвичай командували колишні офіцери та солдати російської імператорської армії, наприклад, у Бершаді – Моше Дубровенський, у Тетіїві – Гірш Турі. Містечки постійно патрулювала єврейська варта, а за потреби весь загін виступав (у ряді випадків разом із підрозділами Червоної армії) на захист містечка або євреїв, що жили в навколишніх селах. У серпні 1919 року петлюрівці роззброїли великий і добре організований загін самооборони в Погребищі, після чого банда отамана Зеленого влаштувала в містечку, що залишилося без захисту, масову різанину.

Єврейський національний рух в УкраїніВ Одесі та в деяких населених пунктах, розташованих неподалік від неї, озброєна кулеметами єврейська міліція по боротьбі з погромами, на чолі якої стояв С. Якобі, змогла повністю запобігти антиєврейським вилазкам. Погроми в Одесі багато в чому запобігли завдяки єврейським кримінальникам, ватажком яких був Мойше-Яков Вольфович Вінницький (Мішка Япончик). Після встановлення радянської влади в Україні загони єврейської самооборони влилися до червоної армії та відіграли важливу роль у ліквідації розгулу бандитизму. У квітні 1919, коли Червона армія ненадовго зайняла Одесу, до її складу був включений загін місцевих євреїв з числа карних злочинців, сформований Мішкою Япончиком, але вже в липні того ж року за відмову відправитися на фронт цей загін був ліквідований, а Мишка Япончик був застрелений.

Єврейський національний рух в УкраїніЄврейський військовий громадський рух охопив всі регіони країни, де існували єврейські громади. Єврейська самооборона отримала підтримку від сіоністських партій та світового єврейства. 23 квітня 1921 р. Єввідділ при ЦК КП(б)У розіслав місцевим партійним організаціям циркуляр, у якому єврейська самооборона визнавалась контрреволюційною організацією сіоністів, яка захищає старі общинні порядки. В 1922-23 роках єврейська самооборона була ліквідована органами НКВС та ГПУ Української СРР. Активні учасники самооборони у 1920-х рр. емігрували з радянської України і активно долучилися до побудови єврейської держави в Палестині. У 1926 році російсько-французький анархіст і більшовик Шолом Шварцбард убив Симона Петлюру у Парижі. На суді Шварцбард пояснював вчинене ним убивство Петлюри помстою за єврейські погроми, вчинені петлюрівцями у 1918-1921 роки. Незважаючи на зізнання у вбивстві самого обвинувачуваного, французький суд виправдав Шварцбарда під приводом помсти за погроми.

Історична постать. Володимир (Зеєв) ЖаботинськийЄврейський письменник і публіцист, ідеолог та один із лідерів сіоністського руху. На початку Першої світової війни виїхав до Західної Європи як кореспондент газети «Російські відомості» та пропагував утворення єврейських підрозділів в арміях Антанти. Пізніше служив офіцером єврейського легіону в складі британської армії. 1920 р. поселився в Єрусалимі й брав активну участь в організації єврейських загонів самооборони. У 1921 р. уклав угоду з представником українського уряду М. Славинським про організацію при Армії УНР єврейської жандармерії для оборони єврейського населення від погромів. Після приходу до влади в Німеччині нацистів висунув гасло масової евакуації євреїв Європи до Палестини. Під час Другої світової війни виїхав до США, де розпочав переговори про створення єврейської армії для спільної із західними країнами боротьби проти нацизму. Автор численних праць про сіонізм, художніх творів. Закликав єврейство рахуватися з вимогами та національними потребами українців, доводив національну окремішність українців у полеміці з росіянами.

Міграції 1917-1921 рр. Перша світова війна, революція та наступні визвольні змагання 1917–1921 рр. спричинили масову міграцію населення. Найважливішими були військова, політична та трудова міграції. Емігрантами стали колишні військові, урядовці й чиновники адміністрації УНР та ЗУНР з різних прошарків українського суспільства. На території Чехословаччини були інтерновані вояки Української Галицької армії, а в Польщі та Румунії – військові частини Армії Української Народної Республіки. Зросла трудова еміграція до Канади, США, Аргентини, Парагваю, Уругваю, Перу, Франції, Німеччини, Бельгії та Латвії.

Еміграція військовиків армії УНР та УГАЕміграція військовиків армії УНР та УГА була спричинена поразкою української революції 1917–1921. Українські війська змушені були відступити на територію сусідніх з Українською Народною Республікою держав — Чехословаччини (понад 4 тис. вояків), Польщі (15 тис.), Румунії (2 тис.). Там вони були інтерновані — роззброєні і примусово оселені в спеціально відведених таборах, зберігаючи при цьому свої управлінські структури. Після ліквідації статусу інтернованих у Чехословаччині та Румунії 1923 і в Польщі 1924 українські вояки набули статусу політичних емігрантів і розселилися в країнах Європи, перебралися до США й Канади. Тисячі колишніх військових навчалися у вишах Чехословаччини. В Польщі (місто Каліш) українські військові емігранти об'єдналися в українську військову станицю.

Еміграція військовиків армії УНР та УГАВ Чехословаччині було створено Комітет опіки над емігрантами УГА. Державний центр УНР на еміграції ставив завдання зберегти організаційні основи українського війська і покладав це на штаб міністра військових справ (1926). Роботу в цьому напрямі проводили товариства вояків Армії УНР у Польщі (з 1924 — у Каліші) та Франції (з 1927 — у Парижі), організації колишніх старшин української армії — «Громада старшин 6-ї стрілецької дивізії» в Польщі, «Спілка старшин» у Румунії, «Союз українських старшин» у Чехословаччині.

Еміграція військовиків армії УНР та УГАДолею інвалідів опікувалася Українська спілка воєнних інвалідів, заснована 1920 в Каліші. Емігрантські організації також займалися збиранням, систематизацією та виданням військово-історичних матеріалів. Із 1925 в Польщі активно працювало «Українське військово-історичне товариство» (видавало збірку «За державність»), а в Празі — Музей визвольної боротьби України. Еміграція військовиків не була політично однорідною. Прогетьманської орієнтації дотримувалися військові об'єднання «Товариство запорожців» у ЧСР і Союз українських старшин у Берліні. Частина військовиків-емігрантів прилучилася до активної політичної діяльності, брала участь у створенні й роботі Української військової організації та Організації українських націоналістів. На початку 1930-х років на обліку військового міністерства УНР на еміграції перебували 4 тис. старшин, з них 60 служили в арміях європейських країн. У США (Філадельфія, 1924) та Канаді (Вінніпег, 1928) також діяли Українські стрілецькі громади колишні військових українських армій.

Домашнє завдання*Скласти історичний портрет Володимира (Зеєва) Жаботинського. Пам’ятка щодо створення історичного портрету діяча1. Як відбувалося становлення особистості історичного діяча? • Де і коли він народився? • Де і в яких умовах жив, зростав, виховувався? 2. Особисті якості й риси характеру. • Як особисті якості впливали на його діяльність? • Які з його особистих якостей Вам подобаються, а які ні? 3. Діяльність історичного діяча. • Схарактеризуйте основні справи його життя. • Які успіхи й невдачі були в його справах? • Які верстви населення підтримували його діяльність, а які ні, і чому? • За що людство пам‘ятає цю людину? 4. Яке Ваше особисте ставлення до історичного діяча? Обґрунтуйте свою позицію.

Джерела. В. О. Доценко Організація самооборони та інші єврейські військові формування у 1917-1921 рр. https://old.istznu.org/page/issues/50/8.pdf Євреї в час революційних перетворень (1917 – 1919) http://www.nbuv.gov.ua/node/3906 Національні меншини України під час Української революції https://www.radiosvoboda.org/a/969833.html І. Я. Щупак «Інші», «чужі» чи «свої»: євреї в українській історії https://localhistory.org.ua/texts/statti/inshi-chuzhi-chisvoyi-ievreyi-v-ukrayinskii-istoriyi/ Еміграція військовиків армії УНР та УГА http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21 ID=&I21 DBN=EIU&P21 DBN=EIU&S21 STN=1&S21 REF=10&S21 FMT=eiu_all&C21 COM=S&S21 CNR=20&S21 P01=0&S21 P02=0&S21 P03=TRN=&S21 COLORTERMS=0&S21 STR=Emigraciya_viyskovykiv_UNR_ta_UGA Державний центр УНР в екзилі: три чверті століття на повернення https://localhistory.org.ua/texts/statti/derzhavnii-tsentr-unr-v-ekzili-tri-chverti-stolittia-na-povernennia/