Презентація " Н.Малетич " В мережі" ( скорочено)

Наталка Малетич« В мережі»(скорочено)

Організаційний момент Виразно читаємо,чітко слова промовляємо. Мову і творчість свою розвиваємо.

Емоційне налаштування «Екран настрою»

Мовленнєва розминка. Робота над віршем. Рі-рі-рі: Що ти бачиш угорі? Рю-рю-рю: Бачу ясную зорю. Рі-рі-рі: Ще що бачиш угорі? Ря-ря-ря: Небо синє, як моря. Ри-ри-ри: Подивися до гори. Рі-рі-рі: Там літають комарі. Ра-ра-ра: З комарами мошкара.

Мовленнєва розминка. Робота над скоромовкою Сидів горобець на сосні, —Заснув — і упав уві сні. Якби не упав уві сні. Сидів би він ще на сосні.

Жанри. Оповіданняказкибайки. Вірші загадкискоромовки

Наталка Малетич - українська письменниця, перекладачка, редакторка. Живе і працює у Львові. Народилася 29 квітня 1979р, в м. Львів.

Зарядка для очей

В мережі(скорочено) На великій перерві я малюю простим олівцем у блокноті портрет своєї подружки Ніни. Модель з неї, правда кажучи, не найліпша. Вона стріляє туди - сюди очима- то за Славком, то за Андрієм, то окликала Орисю і Люду, щоб вони перевірили, чи є портретна схожість, то чухала носа, то йорзає на кріселку. І до того ж без угаву скрекоче. То коли ти зарєєструєшся в Instagram?- питає мене вже не вперше. Ніколи. А чо-о?Ніколи – бо ніколи,-жартома кажу їй.- Ану не диш, бо кидаю малювати. Сама просиш портрет, а не всидиш спокійно ні секунди.<,,,>

- Валю,а чого тобі ніколи?-Ходжу у художню школу. Ну й що,час іще ж лишається,-не здається Ніна.І на музику, і ще на хор, і до англійки, і в басейн,- додаю скоро-мовкою. Ну і я ходжу в басейн, то що? Всі наші вже в Instagram,- намовляє мене подружка, вихопивши з довгого переліку моїх занять лише останній пункт. А як всі підуть топитися? – відповідаю улюбленим запитанням мого тата. Саме він так сказав, коли я розповіла , що всі однокласники вже дружать в Instagram, і порадив мені не тринькати час, а вчитися.

Мені і справді не вистачає часу на соцмережі, але й бути білою вороною не хочеться. Ну а ввечері? Хіба не можеш на мить зайти в нет?-пускає мою іронію мимо вух Ніна. А ввечері я плету на спицях,- кажу, сердито згортаючи блокнот, бо саме дзеленчить дзвінок на урок. Тим часом жорсткий диск Ніни обробляє інформацію,і врешті вона, давлячись сміхом,видає голосним шепотом: Ти плетеш? Як старенька бабця? Славко та Андрій, що сидять попереду нас, гигикають.<…>

-Що ж ти там таке писала?-запитую Ніну на перерві. Я не писала. Я малювала твій портрет,-голосно каже вона і широко всміхаючись, розгортає зошит, демонструючи мені, а водночас класові …карикатуру. Над кострубато промальованою кучеряою дівчиною з бантиком, вбраною як у казна-якому столітті, в панталони та пишну сукню, написано « Валя». Та дівчина плете на спицях…Хлопці та дівчата регочуть, Андрій фоткає малюнок на мобільний, кажучи скрізь сміх: « Закину на свою сторінку в Instagram». Я кулею вибігаю з класу…З повними очима сліз біжу додому- і мені байдужісінько, що це я вперше прогулюю уроки. Цілих два уроки!!! Що ті уроки,коли замість подруги якась змія гримуча!!! А я ж плела подарунок їй на день народження! Сердито кидаю кошик зі своїм рукоділлям,клубочик котиться і розпускає мій незакінчений сюрприз.

Хай розпореться, коли так…Мені байдуже… Лежу на дивані ридма ридаючи і раптом здригаюсь через вибрацію телефону в кишені. Есемеска від Ніни. Зі злості хотіла її стерти, але передумала і все ж прочитала: « Вибач, але в тебе немає почуття гумору». Почуття гумору!!! От дуринда. Я відкидаю мобільний подалі ,і втомившись плакати, засинаю. За якийсь час дзвонить Ніна – атож, уже й уроки скінчилися. Нехай дзвонить! І я вирубаю телефон та згадую,що за пів години маю бути в басейні. Але там буде й Ніна. Ні, не піду. Коли з роботи прийшла мама ,відразу запитала, що сталося. Ще би – очі мої від плачу запухли й почервоніли, клубки валяються по кімнаті, плетиво порозтрочуване.- З Ніною посварилася,- не встигла я проказати, як хтось задзвонив в домофон.

Мама підняла трубку і впустила...ні, як виявилось,не тата. На нашім порозі за якусь мить, переминаючись з ноги на ногу, чипіла Ніна зі спортивною сумкою через плече – просто з басейну зашла. Я вмить захряснула дверима своєї кімнати і обернула ключ. Та ще й кріслом підперла, ніби Ніна могла висадити двері. Не хотіла її бачити. Ніна з коридору просила в мене вибачення, здається, вона навіть хлипала. Артистка! Тепер плаче, а мене на сміх підіймати перед усім класом було весело!Йди собі!- гукнула я крізь двері. Ніна таки пішла, а я знову розплакалась. Може, все-таки треба було з нею поговорити?

-Що за чорна кішка між вами перебігла нині?- спитала мама, пригорнувши мене за якусь мить , коли я розбарикудувалася і вийшла з кімнати. І я про все розповіла, не шкодуючи для Ніни лайливих епітетів. Та годі вже лаяти її на всі завставки,- озвалася врешті мама.- Адже вона прийшла до тебе перепросити. Не треба мені її перепросин,- знову вибухнула я. А подружки тобі ще потрібні? Чи готова ти втратити її назавжди? Мама не чекала відповіді, а подалась поратися на кухні.<…>

Руханка

Завтра в Ніни день народження, і я купила для неї гарненьке світло-бузкове горнятко, а з темно – фіолетових і бузкових ниток саме плела для нього «светрик»- такого підгледіла на фотці в книжці,яку читала мама.<…> Перший «светрик» англійською резинкою я сплела на мамине горнятко- з нього вона п’є каву на роботі й каже, що так набагато смачніше, бо кава не вистигає надто швидко. А друге сплела ото для Ніни і розпустила, розгнівавшись. Шкода, бо мені гарно вдався візерунок з « косами». Я дружу з Ніною з першого класу- вже майже шість років. Але ми ніколи не сварилися. Мені видається, що раніше моя подружка була геть іншою, раніше вона не насміхалася з мене, хай там що. І завжди я їй допомагала. Може, тільки через це вона зі мною дружить? Просто використовує мене, бо завжди моду підказатиі даю списати?

Ні, не може бути. І я згадала, як вона зі мною шукала минулої зими в темряві загублений в снігу мобільник, і як ходила за компанію до стоматолога- аби мені не було так страшно. Як допомагала зробити смачнючі канапки на мій день народження. І як за два дні вивчила мою роль у новорічній виставі, коли я захворіла на ангіну. А всі відмовилися!<…>Тільки Ніна не підвела. Замислившись, я знову сплела «светрик» на горнятко заново, навіть ще гарніший та охайніший. Бачу, що «светрик» готовий,- усміхнулася мама, увійшовши в кімнату саме тоді, коли я « одягала» горнятко. – Ти вже справжній профі. Дуже гарно!- похвалила вона, роглядаючи горнятко зблизька. – Кому подаруєш?Та Ніні, - зітхнула я,- і на душі вмить стало легко, мов гора з пліч упала.

Ніну –цокотуху І горня дарую, Я тягну за вуха Happy Birthday to You! Я так заспівала наступного дня вранці, несподівано підкравшись до Ніни, що сиділа самотньо в порожньому класі , з-за спини і затуливши очі долонями. Вона зірвалася на рівні й кинулася мені на шию. Ти вже не зла на мене? Точно – точно? Зовсім- зовсім? – хтозна-який раз запитувала вона мене, і переконавшись, що то – щира правда, нарешті розгорнула пакунок з моїм подарунком. Ніна ахала й охала, стрибала і дякувала мені за горнятко у « свет-рику», знімала його і наміряла знову, а дочекавшись, коли більшість класу збереться, видерлась на стільчик і гукнула:- Сьогодні я отримала найкращий у світі подарунок,- і продемон-струвала усім горнятко.- Валя сплела для нього «светрик», щоб чай ніколи- преніколи не охолов.

Дівчата і навіть декілька хлопців оточили Ніну зусібіч. Яке кла-а-а-а-сне! І я хочу горнятко у «светрику»,- в один голос просили Іра та Настя. Давай я тебе з ним сфоткаю, - клацнув Андрій Ніну на мобільний, - і почеплю в Instagram!

Дай відповіді на запитання

Домашнє завдання. Прочитати оповідання ще раз. Переказ від імені головної героїні. Пройти тест до 21.05https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5945262

Рефлексія. Вправа «Емоційна ромашка». Дай відповіді цеглинками LEGOУ мене все вийшло. Було важко. Нічого не зрозумів