Презентація на тему: " День Української мови та писемності"

День Української мови та писемності

У День української писемності та мови за традицією:- покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю;- відзначають найкращих популяризаторів українського слова;- заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;- стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика - конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників понад 5 млн. з 20 країн світу.

День украї́нської писе́мності та мо́ви — свято, яке щороку відзначається в Україні 9 листопада. За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця. Це свято було встановлено в нашій країні 9 листопада 1997 року. Цього ж дня православна церква вшановує пам’ять святого преподобного Нестора-літописця. Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця». День украї́нської писе́мності та мо́ви 

Любі друзі! Станьте учасниками Міжнародного конкурсу імені Петра Яцика, конкурсу знавців української мови Коли ти плекаєш слово, Мов струна воно бринить. Калиново, барвінково Рідна мова пломенить. Коли мовить, як належить – Слово чисте, як роса. . . І від тебе теж залежить Мови рідної краса.                               (Д. Білоус) 

Так хто ж такий Петро Яцик?Життя Петра Яцика - це справді яскравий взірець служіння рідному народові, Україні. Чотирнадцятирічним сиротою взяв він на свої плечі відповідальність за всю родину, будучи найстаршим із усіх дітей Дмитра та Марії Яциків - працелюбної селянської родини із села Верхнього Синь. що на Львівщині. Старший син став не просто господарем у домі, а й батьком молодшим братам і сестрам. 

Доля склалася так, що мусив емігрувати за кордон, де пожив понад пів- століття. Але Яцик ніколи не забував про те, що він українець. Повсюдно прагнув допомогти своєму народові. Ставши видатним бізнесменом, він водночас став і великим меценатом. Петро Яцик допомагав багатьом людям. Він давав кошти на будівництво українських шкіл та церков у Бразилії. За цього фінансової підтримки з'явилося на світ чимало важливих книжок з історії та культури України. Він- головний меценат відомої Енциклопедії українознавства, добре знаної сьогодні в науковому світі Українського дослідного інституту при Гарвардському університеті (США). Коштом Петра Яцика народився Центр досліджень історії країни в Канадському інституті українських студій при Альбертському університеті. Кілька років тому він пожертвував мільйон доларів на відкриття спеціального українського відділу в інституті Гаррімана при Колумбійському університеті. Науково - дослідницькі й інформаційні центри його імені є при Торонтському та Лондонському університетах.

Він був скромним в особистих життєвих потребах, невибагливим у побуті. І цим мало нагадував респектабельного мільйонера. Не раз з іронією говорив про тих, хто для задоволення своїх прямих потреб, купував острови чи літаки. Він був твердо переконаний: найбільше багатство людини - те, що вона віддала іншим. Випробування багатством - це теж не просте випробування для людини. Не кожен з честю для себе витримує його. Петро Яцик витримав це випробування з честю. Він міг би сказати, що найдорожчий його скарб на цьому світі - чесне, благородне ім'я. Петро Яцик належав не тільки своїм рідним, близьким, усім, кому він робив Добро. Він належав усьому нашому народові, Україні.

Українська мова Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українську мову вважали рідною 67,5% жителів України, що на 2,8% більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення, у порівнянні з минулим переписом населення цей показник знизився на 3,2%. Частка інших мов, які були вказані в якості рідної, становила 2,9%. Мова – найважливіший універсальний засіб спілкування людей, до якого можуть входити, крім висловлення думок, почуття і волевиявлення. Українська літературна мова належить до найпоширеніших високорозвинених мов світу. Видатний знавець української мови Д. Павличко писав: «Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський скористалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова не вчора придумана. Вона – не сирота, вона має слов'янську родину і світову славу. Вона має все». Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV – першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні. Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує по-своєму. Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками: правильністю, змістовністю, послідовністю, точністю, виразністю, доречністю та доцільністю.

Походження Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Спільно з російською і білоруською мовами вона входить до східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов (до західнослов'янської підгрупи входять словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов'янської- словенська, македонська, болгарська, сербська, хорватська і старослов'янська мови). Історію української мови починають від праслов'янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років. За традиційною версією походження східнослов'янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов'язковою, вважалося, що після завершення праслов'янської епохи розпочався спільний східнослов'янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов'ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов'янські мови - українська, російська та білоруська - як мови відповідних народностей. Такий підхід базувався здебільшого на низці ідеологічних настанов спочатку доби царської Росії, а згодом радянської епохи. Сучасний рівень лінгвістичних, археологічних та історичних знань, а також можливість відходу від усталених ідеологічних догм дають змогу внести в цю схему істотні корективи. 

Писемність Питання походження слов'янської писемності залишається досі остаточно не з'ясованим. Але однозначно визнано факт її існування ще до Хрещення Русі. Про це маємо декілька свідчень у стародавніх літописах. Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма - кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов'янського "глагол", що означає "слово"). Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки щодо її походження. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з'єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах. Кирилиця - цілком оригінальна система слов'янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов'янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності. Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 38 фонем. 21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ; 10 - голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа ( ' ) - по два [ й + е ] , [ й + у ] , [ й + а ] - має, юнак, в'янути; літера ї завжди позначає два звуки [ й + і ] - їжа, з'їзд ; літера й перед о позначає приголосний [ j ] - його, а в інших позиціях - нескладовий голосний [ і ] - йду, гай; літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон). Літера г позначає фарингальний [ h ] (голова), а ґ - задньоязиковий проривний приголосний [ g ] (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків [шч] - щука. Літери українського алфавіту за формою бувають великі й малі, а за різновидом - друковані й писані. 

Ось як кажуть про мову відомі люди: Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу. (О. Олесь). Одна вона у нас така -Уся співуча і дзвінка,Уся плакуча і гримуча. Хоч без лаврового вінка. (Т. Шевченко). Людина, яка втратила свою мову - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінніша рефлексія і користується вона, за визначенням І. Франка, "верхньою" свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загальмована, притуплена. (П. Мовчан). Коли забув ти рідну мову,Яка б та мова не була -Ти втратив корінь і основу. Ти обчухрав себе дотла. (А. Білоус). Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу. Його багата скарбниця, в яку народ складає і своє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. (П. Мирний). 

Існує чимало типових комунікативних ситуацій і відповідно до них стереотипних словесних формул, якими варто послуговуватись у ситуаціях, що часто повторюються у повсякденні. Вітання й побажання– Доброго здоров'я! – Моє шанування! – Дозвольте Вас привітати! – Зичу радості, успіхів! – Дозвольте вітати Вас від імені! – Наше щире вітання! – Хай збудуться всі Ваші мрії!Прохання – подяка– Прошу Вас…Будьте люб'язні… – Будь ласка... – Мені хотілося би попросити Вас… – Дякую за цінні поради, за нову інформацію. – Дякую, що знайшли час зустрітися зі мною. Прохання – відмова. Відмова потребує значно складнішої формули:– На жаль, не можу… – Мені дуже шкода, але… – Шкодую, що не зміг… – Із задоволенням би, але… – Охоче, але… – Дозвольте подумати…Формули вибачення– Будь ласка, не ображайтеся! – Вибач(те), я помилився; – Я не хотів (не мав наміру) чинити тобі (Вам) прикрощі; – Мені дуже неприємно! Вибач(те)! – Пробач(те)! Вибач(те)! Даруй(те)! Формула “Я вибачаюсь!” – помилкова. Подяка– Прийміть мою щиру вдячність… – Дозвольте висловити Вам подяку… – Дуже вдячний за Вашу турботу… – Щиро вдячний і зворушений Вашою увагою… – Це дуже люб'язно з Вашого боку. Спасибі…

Ми УКРАЇНЦІ!Ми ЛЮБИМО І ПИШАЕМОСЯУКРАЇНОЮ!